Марко Галаневич про виступ ДахаБраха на Later … with Jools Holland

Виступ українського етно-гурту ДахаБраха на британському шоу Later … with Jools Holland став визначною подією в історії української музики. На те є вагомі причини. По-перше, це шоу, виробництва BBC, вважається одним з найкращих та найвідоміших музичних програм у світі. По-друге, ДахаБраха стала першим українським гуртом, який запросили на шоу такого рівня. До того ж, в одному випуску, з гуртом виступали The Weeknd, Девід Гілмор та The Libertines. Ми попросили Марко Галаневича, лідера гурту, розповісти про те, як все відбувалося.

Музичний продюсер шоу Джулса Холланда побачив нас в шоу Tiny Desk американського радіо NPR. Він відстежує ці речі. Коли він побачив нас, то сказав, що хоче цю групу незалежно від того, де вони й хто вони. Обрав дві композиції, які мали обов’язково прозвучати в Later … with Jools Holland. Проте це все не так швидко робиться. Лише за півроку з того моменту, ми були в Лондоні на прямому ефірі.

Ми були шоковані тим, наскільки надзвичайно якісно і професійно все було влаштовано: без зупинок і перестановок. Нас вивозили на спеціальному помості перед виступом. Але це було зовсім непомітно. Вони так вибудували програму, що ми виїжджали під час виступу інших гуртів майже на середину зали, не створюючи жодних перешкод ефіру. І коли прийшла наша черга, ми одразу почали грати. Ніяких особливих бажань від керівництва програми не було, окрім домовлених двох композицій. В цьому плані все було просто.

Не знаю, чи ми можемо порівнювати це з українським телебаченням, бо були там лише пару разів. Проте в очі кинулося шанобливе ставлення до усіх музикантів. Як до тих музикантів, що також були в шоу (The Weeknd, Девід Гілмор, The Libertines), так і до нас. Хоча нас можна було назвати, м’яко кажучи, початківцями шоу-бізнесу на їх фоні. Ставилися привітно, приємно та підбадьорюючи.

Ми дуже сильно переживали. Як ніколи. Ми відіграли близько тисячі концертів по всьому світу, але тут відчули особливий щем та напругу. Тільки на зйомках ми зрозуміли, наскільки це було відповідально. Ми – перші музиканті з України. І нам було особливо важливо продемонструвати не стільки своє ім’я, скільки обличчя України. І зробити це красиво.

Ми спілкувалися з музикантами інших гуртів. В основному, вони висловлювали нам «респект». Дуже цікаві люди. Для нас було почесно знаходитися з ними в одному колі. Багато хто з них навіть говорив, що ми були найкращі. Це було дуже приємно, але думаю, що це просто така британська ввічливість.

Хоча був один гурт (я не буду його називати, щоб не розводити шоу-бізнесові скандали) який поводився доволі зверхньо. Там хлопці в амплуа таких собі гламурних панків. Вони до всіх ставились зверхньо, ніби вони в мільйон разів більші зірки, ніж той самий Девід Гілмор. А Гілмор, натомість, справляє враження людини, яка адекватно сприймає і себе, і світ навколо себе. З такими, як він, приємно мати справу, а не з тими зазнайками. Хоча ми рідко перетинаємося з подібними музикантами. В культурі World Music так поводити себе не дуже прийнято. Там люди простіші.

У британців про Україну дуже слабкі уявлення. А якщо щось і є – то не найкраще, що вони могли чути. Могли чути про Боїнг, збитий над Україною, чи про війну… Тому наше завдання, окрім музики, говорити про якісь політичні і соціальні моменти. Ми просимо про підтримку і солідарність з українською нацією та українським цивілізаційним вибором. Але разом з тим, хочемо, щоб люди знали, що ми не просто якісь попрошайки, а також носії дуже самобутньої, цікавої та потенційно нерозкритої української культури, яка готова здивувати світ.

Я вважаю, що це прорив. І для нас, і для української музики взагалі. Ми не можемо представляти всю українську музику, лише якусь її частинку. Але для людей в усьому світі українська музика починає з’являтися як явище. Це дуже важливо. Тому ми вважаємо це малесеньким початком для подальшого прориву української музики.