5 Vymir: «В «Нові імена» ми взяли найкраще, а не все, що було»

Гурт 5 Vymir знаходиться на переломному етапі свого існування. Рік тому гурт ледь не розпався. Під час нашої зустрічі хлопці розслаблено готують поп-корн, розливають пиво та вино, поки бас-гітарист Рома Гаркавенко вантажить альбом Нові імена на SoundCloud. Нічого не видає важливості моменту. Завтра цей альбом назвуть одним з головних в українській музиці за рік. Зараз найбільша проблема в тому, що пиво, схоже, скоро закінчиться.

Хлопці запрошують мене в дім Вадима Лазарєва – клавішника та співзасновника гурту. Це в 15 хвилинах їзди від станції метро «Академмістечко». Саме на «акадємє» познайомились всі учасники гурту.

Ми підіймаємося у спальню і хлопці вмикають свою нову платівку. Я чую її вперше. Прослуховування проходить на жахливих колонках, через які дуже важко оцінити музичні тонкощі пісень. Загалом, текст розрізнити теж непросто. Але найцікавіше – спостерігати за реакцією музикантів на власну творчість та вслухатися в їх коментарі.

– А як ми врешті назвали той трек? – питає бас-гітарист Рома. – Ламай, – відповідають колеги. Всі сміються. Я дивлюся в сум’ятті – не розумію прикол.

– Фішка, в тому, що Рома придумав до тексту цієї пісні лише одне слово, – пояснює Костя. – Вгадай яке?

Попередня платівка Містолінія вийшла два роки тому. Гурт називає її дебютною, хоча до цього був ще один, англомовний альбом. Його 5 Vymir намагається не згадувати і називає, умовно, нульовим.

Містолінія була дуже тепло сприйнята критиками. Вона потрапила в топ альбомів багатьох музичних блогів, зокрема LiRoom та Comma. Про 5 Vymir почали згадувати ледь не кожного разу, коли мова заходила про нове покоління української музики. Гурт експериментував із живими виступами і навіть кілька разів відіграв програму із струнним квартетом. Але повні зали так і не набивалися, а 5 Vymir залишався «широко відомим у вузьких колах».

Нові імена мають це змінити. Перед записом альбому квартет об’єднався в рамках своєрідного тімбілдінгу: з’їхав на дачу барабанщика Семена, де провів 5 днів працюючи над новим матеріалом.

Вадим: Ми писали альбом у два етапи. Перший етап – напрацювання альбому, а другий  – запис. Напрацювання нам знадобилося тому що ми в якийсь момент зрозуміли, що написаний матеріал не дуже підходить для того, щоб випускати повноцінний альбом.

І дійсно, із перших наробіток альбому вийшло тільки дві пісні. Всі інші були відкинуті. Навіть ті, які ми грали на концертах, як Менше зайвих кроків та Вірю. Нові імена – це перша наша спроба вибрати в альбом найкраще, а не взяти те, що є.

Рома: У цей альбом ми вклали максимум наших здібностей як композиторів та виконавців.

5 Vymir має три типи пісень: ті, що написав Вадим; ті, що написав Костя та ті, що з’явилися з джемів.

Костя: Коли ми джемили влітку, ми записували всі репетиції на диктофон. Потім прослухали і знайшли були класні моменти. Наприклад, перша пісня Мінімум – це на сто відсотків джем. Так само як Ламай і Фестиваль. Остання частина Нових імен – це також джем.

Раніше над усіма піснями гурт працював самостійно. Проте цього разу хлопці звернулися до Петра Чернявського в ролі саунд-продюсера.

Костя: Ми вичерпали свої ідеї щодо нашої музики. Петро став п’ятим учасником, який ні під кого з нас не підлаштовувався. І, головне, міг глянути на пісні зі сторони.

Рома: Петро отримав треки, які для нас вже були готовими. Ми вже не могли їх почути по-іншому.  Ми записували демки у листопаді, а альбом писали на початку лютого. Треки стали абсолютно інакші. Тепер вони звучать «фірмовіше».

До того ж, Петро – людина, яку поважаєш і слухаєш. Якщо він каже, що треба переробити, ти дослухаєшся, бо це не хто-попало, а Петро Чернявський – нормальний кент.

Вадим: Петро нічого кардинально не змінював. Саунд-продюсер не має лізти в структуру треків. В основному він вплинув на зміну саунду: гітарного, клавішного. Вносив дрібні, точкові штуки типу «Давай тут зробимо більш різкі клавіші» або «Давай тут гітару зробимо з тремоло, а не чисту».

Коли довго граєш разом – ти звикаєш до стилю гри колег по гурту, до всього. А тут раптом з’являється людина, яка каже «А давайте у другому куплеті Нових імен додамо фанкову партію на гітарі?». І ти починаєш робити для себе щось нетипове.

5 Vymir – не єдиний проект учасників гурту. Костя Почтар нещодавно випустив альбом в якості сінгера-сонграйтера під псевдонімом Postman. Барабанщик Семен Терещенко паралельно грає в інді-гурті Cardiomachine, який минулого року презентував дебютну платівку. Вадим Лазарєв працює на студії LipkyZvukoZapys, де перетинається з великою кількістю гуртів. Бас-гітарист Роман Гаркавенко грає разом із Ділею, а також брав участь у записі пісень Cardiomachine та Леді Джанк.

Костя: У Postman я граю музику, яку я завжди слухав. Музику, яку прикольно грати на акустичній гітарі. От і вся різниця. Є музика, яку класно грати в гурті, а є музика, яка придумана під акустичну гітару.

Семен: Взагалі корисно паралельно брати участь у гурті, який грає в іншому стилі. Починаєш ширше мислити. Хоча поки з Cardiomachine я нічого у 5 Vymir не приніс.

Українська музична тусовка – доволі тісна. З ростом популярності Facebook з’явилась можливість достукатися до представників майже будь-якого гурту. Більше того, музиканти часто беруть участь в обговоренні нових альбомів, критикують та заохочують одне одного в коментарях. Та все одно спілкування часто залишається виключно на рівні фейсбуку. Всі одне одного знають, але мало хто насправді спілкується.

Нові імена п’ятого виміру – це пряме посилання на те, що відбувається в українській музиці сьогодні. У кліпі на однойменний сингл знялися одразу кілька молодих українських музикантів. На обкладинці альбому – група людей, серед яких вгадуються учасники гуртів Stoned Jesus, Zaspaska, Sinoptik, Sasha Boole тощо.

Вадим: Нас трохи задовбало, що всі між собою не спілкуються. Бракує загальної підтримки одне одного. В Америці чи Британії їздити декільком гуртам в тур, щоб, грубо кажучи, разом зібрати стадіон – це загальна практика. У нас це взагалі ніяк не поширено. Пофіг, «я піду в мінус, але поїду сам». І це сумно.

Костя: У нас на обкладинці музиканти з усієї України. При цьому, якщо бути чесним, то не всі з тих, кого ми запросили в кліп, навіть зробили репост у себе на фейсбуці. Не зробили – буде на вашій совісті. Просто для мене це дивно, бо якщо ти погоджуєшся взяти участь у проекті друзів, їх музика має тобі подобатися.

Ми зробили для себе висновки, але концепцію того, що всі тусують на одній обкладинці, це ніяк не порушило.

– Ви би хотіли, щоб інші гурти теж почали робити подібні кроки?

Вадим: Звичайно. Ми зараз нічим не обмежені.

Костя: Нема правил, можеш робити будь-що. Всі б виграли, якби ми обмінювались чимось одне з одним. Це ж тебе ні до чого не зобов’язує. От ми нещодавно виступали в Дружківці. З нами там були хлопці із Sinoptik і ми попросили Діму підіграти на басу. Врешті чудово поспілкувались. Виявилося, що вони дуже круті чуваки, а якби не ця ситуація, ми могли б про це і не дізнатися.

Рома: Коли я їздив із Ділею, він мені розповідав про «Червону Руту». Тоді вони їхали в тур після фестивалю і всі разом жили в готелі. Там відбувалося що завгодно, але саме тоді формувалася тусовка. Зараз такого немає.

Я для себе зрозумів що ось ця «нова українська музика» – це така зашкварна тема… Є от, наприклад, моя стрічка у фейсбуці, якій дуже подобається «нова українська музика». А є ще 40 мільйонів, яким абсолютно похуй. Вони не знають як зібрати грошей, щоб заплатити за електроенергію, а ми їм про «нову українську музику». Я в якийсь момент зрозумів, що всі ці новини про нові пісні і все таке репостять одні й ті самі люди. Це 5000 людей, які за цим всім слідкують. А потім виходять «Гриби» і все.

– Хотів би запитати, можливо, не дуже зручне питання. Багато для кого ви були і залишаєтеся «гуртом для хіпстерів». На ваші концерти і досі ходить порівняно мало людей. Кліпи також набирають небагато переглядів. Тобто ви не розвиваєтесь. Як ви ставитеся до такої оцінки своєї творчості?

Костя: Хай послухають новий альбом. Нехай на наші концерти не приходило більше 300 людей. Зате всі ці люди реально раді бачити одне одного. Їм реально класно. От і все.

Щодо розвитку – перед виходом альбому Містолінія ми грали в клубі Gogol BARdello, тоді на нас прийшло 50 чоловік. А після релізу ми граємо на найбільших фестивалях країни. Були хедлайнерами Comma Stage в Києві. Ми відіграли в Кракові, Берліні, об’їздили весь Донбас.

– І як Берлін?

Костя: Це було дуже круто. Ми були там чотири дні восені. Це був перший досвід, за довгий час, коли ми тусувалися разом. Осінь, чотири дні, Берлін, ахуєнно.

– У вас є амбіції виходити в мейнстрім?

Костя: Ми думали при це раніше і воно не виходило. А зараз ми думаємо про те, щоб просто кайфувати та грати музику, яку нам хочеться. Але ми ж пишемо альбом не просто так. Ми зробили цей прорив, вихід із зони комфорту, не для того, щоб собі там щось доказати. Хотілось би звичайно більшого.

Вадим: Хоча насправді треба казати як чуваки, які не увійшли в мейнстрім – «Ну от що таке мейнстрім взагалі?». (всі сміються)

– Ви не думали піти на якесь талант-шоу чи взяти участь в Євробаченні?

Костя: Ми ходили на «Х-Фактор», нас не взяли. Все. На Євробачення – нас кликали цього року, але ми в цей період писали альбом. І ми вирішили, що запис альбому для нас важливіший.

– Минулого разу ми з вами спілкувалися 3 роки тому. Як по-вашому, змінилася українська музична сфера за цей час?

Костя: Так, дуже сильно. Класно стало. Сама атмосфера. Таке враження, що стало банально більше людей.

Повертаючись до того що «ми не розвиваємося». У нас був застій. Це правда. Були проблеми. Цей альбом – результат вирішення цих проблем. Це дуже важливий момент. Два роки тому ми не відчували, що граємо щось прикольне.

Вадим: Цей альбом писався по-живому. Тут є треки, які були зіграні з першого дубля. Наприклад, Шукаю день.

Костя: Ми навіть ще не знаємо своїх партій у цій пісні, бо по суті імпровізували.

Рома: У нас практично не було правок. Цей альбом – це майже лайв. Наприклад, на трек Я і море з альбому Містолінія я писав бас три дні. Мені вже соромно було, коли я приходив і робив ще 12 дублів.

– А як ви вийшли із застою, в який потрапили?

Костя: Чесно кажучи, коли ми починаємо говорити про те, що було рік тому, всім стає дуже сумно. Це був справді сумний період.

Можна було перестати грати, образитися на всіх, мовляв, «ви не прийшли на наш останній концерт, значить ми все робимо погано і треба розпадатися». Або ж подивитися на цю ситуацію збоку. Ми порадилися і вирішили не давати концертів, а грати лише в студії.

– Як The Beatles?

Костя: Ні. Грати в студії до того моменту, доки нам не захочеться повернутися на сцену.

Вадим: Тоді у мене й виникла ідея, що потрібно кудись поїхати і потусуватися, пограти разом. Так ми й поїхали на дачу. Потім записали альбом.

Костя: 5 Vymir зараз і рік тому – два абсолютно різні гурти.

Після інтерв’ю ми продовжуємо спілкуватися. Час переходить за північ. Учасники гурту виглядають так само розслаблено, але потроху починає відчуватися хвилювання перед скорим релізом. Альбом з’явиться в мережі о 10. Це інтерв’ю вийде вже після дебютного концерту туру на підтримку Нових імен – у Львові.

А поки – Вадим готує ще поп-корн, ми з Костею і Ромою обговорюємо останні релізи, а Семен переписується з кимось в соцмережах. На увімкненому екрані вітальні застиг кадр з кліпу The Вйо – так і не встигли подивитися.

Наступного разу з 5 Vymir в Києві ми зустрінемося 28 квітня, де продовжимо спостерігати за еволюцією одного з головних інді-гуртів країни.

Придбати квитки на сольний концерт 5 Vymir в Києві 28 квітня

Фото: Женя Люлько