31 серпня журналістка та рекламниця Яна Проценко опублікувала на YouTube новий випуск нового проєкту про культуру «вам треба знати». У ньому авторка розповідає цікаві та важливі історії про видатних діячів української культури. Новий випуск присвячений життю та творчості українського художника Михайла Бойчука.
«вам треба знати» — це місце для дослідження української культури та мистецтва.
30 жовтня 1882 року в селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Бойчук, засновник українського монументального мистецтва, яке спирається на національні традиції. Його батько, Левонтій, був рільником, а про матір відомо лише її ім’я — Ганна. Вона померла у 1907 році, і після цього батько вдруге одружився. Михайло був найстаршим серед дев’яти дітей: брати — Іван, Дмитро, Тимко (відомий український живописець, учень Михайла); сестри — Марія, Катерина, Юлія, Олена та Розалія (останні дві народилися від другого шлюбу батька).
Ранні малюнки Михайла були втрачені під час пожежі, яка знищила їхню хату в Першу світову війну. Проте, шкільний вчитель помітив талант хлопця і почав шукати для нього наставника-маляра. Він розмістив оголошення в газеті, що юному художнику потрібен кваліфікований наставник. На це оголошення відгукнувся відомий український художник Юліан Панькевич, який спеціалізувався на релігійному малярстві. Саме під його керівництвом зародився той монументалізм, що дослідники знаходять у всіх творах Бойчука. Панькевич забрав шістнадцятирічного Михайла до Львова і влаштував на навчання у своїй студії.
З травня по жовтень 1899 року Михайло Бойчук проходив свої перші мистецькі студії у Відні, столиці Австро-Угорщини. Пізніше, завдяки стипендії НТШ та рекомендації Івана Труша, Бойчук вступив до Краківської академії мистецтв, яку закінчив зі срібною медаллю.
У цей час Польща переживає період відродження національної культури, який виражається в літературно-естетичному русі «Молода Польща». Польські митці захоплюються естетикою модерну, символізмом, експресіонізмом, і активно експериментують із поєднанням фольклору, історизму та модерну. Молодий Бойчук, спостерігаючи за цим піднесенням польської літератури, архітектури, театру та мистецтва, перебуваючи в центрі мистецьких пошуків і дискусій, аналізує стан українського мистецтва і розмірковує, як його зберегти, популяризувати та розвивати.
Під час навчання в Краківській академії Бойчук брав участь у виставках у Кракові та Львові. На його долю вплинув ще один польський митець — архітектор, маляр і теоретик мистецтва Станіслав Віткевич, автор «закопанського стилю». Віткевич написав рекомендаційного листа до настоятеля Української греко-католицької церкви та мецената Андрея Шептицького з проханням про матеріальну підтримку для Бойчука. Під час зустрічі з митрополитом Шептицьким Михайло особисто звернувся з проханням профінансувати його навчання в Парижі.
Спочатку Михайло навчався в Академії Вітті в іспанського художника Г. Англяда. Однак, коли в 1908 році відкрилася Академія Рансона, яку очолювали представники художньої групи «Набі», що практикувала постімпресіонізм і продовжувала гогенівську лінію в мистецтві, Бойчук вирішив перейти туди.
В Академії Рансона сформувалася і перша «школa бойчукізму», до якої входили поляки Софія Сегно, Софія Налепинська, Яніна Леваковська, Гелена Шрамм, Антоні Бушек, Софія Бодуен де Куртене та український маляр Микола Касперович.
«Вже в 1908 році біля нього гуртувався гурток малярів, з котрими він працював у своїм ательє, що було ніби справжньою фабрикою мистецтва, бо його «неовізантійська» школа, як колись малярські цехи середньовіччя, які виробляли самі все, що потрібне, почавши від фарб, пензлів, дощок, рямок і кінчаючи колективним опрацюванням образів і шкіців. Вироблювані в його майстерні фарби були відомі багатьом малярам, бо це не були олійні фарби, а з рослинних екстратів на яєшнім жовтку з часниковим соком. Таємниця приготування цих фарб була давно затрачена, і Бойчукові належить слава віднайдення її. Він міг вільно малювати золотом, як і іншими кольорами, не застосовуючи листовного, котрий і досі вживається малярами. Він віднайшов спосіб малювання «а темпера», яким малювали до 1420 р., а також стінне малювання «аль фреско» по мокрому і «аль секко» по сухому, розводячи фарби в теплім розчині воску. Але, — що особливо важливе, навіть для світового мистецтва, — Михайло Бойчук розробив підвалини дійсного розуміння мистецтва, беручи підставою візантійську добу»,— написав у спогадах журналіст, дипломат, перший біограф художника Євген Бачинський.
Саме тому бойчукізм інколи називають неовізантизмом. Михайло вбачав у візантійських ідеях відродження нового українського мистецтва й визначальним для цього було поєднання традицій, звернення до давньоруських ікон, картин італійського Ренесансу та модерністських ідей.
Керівниця відділу музейної справи «Мистецького арсеналу» Ольга Мельник коментує тогочасну конфронтацію між бойчукізмом і авангардизмом:
«Саме в Парижі почалася незмінна впродовж наступних років суперечка бойчукістів з авангардистами — доволі іронічно про творчість неовізантистів відгукнувся Гійом Аполлінер. Ще один тодішній українській парижанин Олександр Архипенко вважав їхній метод тупиковим. Цікаво, що часом бойчукізм відносять до авангардних напрямків. Проте це не зовсім коректне твердження, адже авангард беззаперечно відкидає мистецьку традицію».
Після революції 1917 року Михайло Бойчук переїхав до Києва, щоб бути в центрі національного відродження. У тому ж році УНР створює перший державний університет — Українську академію мистецтв (УАМ), і Бойчука запрошують очолити майстерню монументального живопису, створену Центральною Радою.
Дослідниця творчості Михайла Бойчука Людмила Соколюк стверджує, що художник заснував три школи: першу — в Парижі, другу — у Львові (найвідоміші його учні — Ярослава Музика та Микола Федюк), і третю, відому як бойчукізм, у Києві. У створеній УНР 1917 року Українській академії мистецтв у Києві професор Бойчук відкрив майстерню мозаїки та фрески, яка згодом стала відома як майстерня монументального мистецтва. Це було абсолютно новаторським підходом в українському мистецтві. Педагогічна методика Михайла Львовича відрізнялася від інших професорів: він працював з учнями за принципом середньовічного ремісничого цеху. Майстер не просто вчив малювати, а показував зразки робіт художників Проторенесансу, вивчав ритм і колір народних орнаментів, композицію та гармонію барв візантійського мистецтва, і знайомив з роботами визнаних майстрів. Деякі учні, а часом навіть двоє-троє, жили у нього вдома майже постійно.
Наприкінці 1920-х років в художніх колах, у пресі бойчукістів починають таврувати як реакціонерів, ліві митці звинувачують Бойчука у стилізаторстві й архаїзмі, декоративності й формалізмі, дорікають тим, що Бойчук навчався за кордоном за гроші предстоятеля греко-католицької церкви. Михайла Бойчука заарештовують у листопаді 1936 року, звинувачуючи в контрреволюційній діяльності та шпигунстві. Це не сильно відрізняється від нинішньої риторики росіян стосовно українців: співробітники НКВС теж нарекли Бойчука «націонал-фашистом».
Після пів року допитів геніальному художникові було висунуто обвинувачення як одному з «керівників націонал-фашистської терористичної організації», що «підтримував ідеї Гітлера» і мав на меті «відторгнення України від радянського союзу і створення української націонал-фашистської держави».
13 липня 1937 року Михайла Бойчука разом із його учнями Іваном Падалкою, Василем Седляром, Іваном Липківським розстріляли в Биківнянському лісі на Київщині.
Про особисте життя художника (він, між іншим, відбив дружину Йогансена), збереження та реставрацію його робіт та як Росія продовжує знищувати спадок Михайла Бойчука, дивіться у новому випуску вам треба знати — «Михайло Бойчук: придумав власний стиль, відбив дружину Йогансена і віднайшов втрачений рецепт фарб».
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win
Читайте також: Знайшла натхнення в шоколадці «Чайка»: вийшов новий випуск відеопроєкту «вам треба знати» про Поліну Райко
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: