За мотивами з корективами: про екранізації української літератури з Ярославом Войцешеком

Головна

Кіно

Лірум

Кіно

Лірум

•

18 години тому

Увечері чи вдень, з попкорном чи з колою, на Netflix чи на Megogo. Я, як і 42% відсотки українців, згідно зі статистикою проведення дозвілля Info Sapiens, майже щодня вбиваю годинку(чи більше) власного життя на перегляд життя екранного. А дослідження медіаспоживання, проведене Gradus Research, повідомляє, що перегляд фільмів поступається в рейтингу лише новинам.

Від статистик повернімося до глядацьких вподобань. Пригадайте ваш улюблений фандом, мерч, який ви колекціонуєте на поличках, найкращий фільм або серіал, який ви готові передивлятися щороку. Велика ймовірність того, що ви прихильник(ця) кінострічки за мотивами літературного твору. Невпевнені? Загугліть і перевірте.

«Гаррі Поттер», «Гра престолів», «Голодні ігри», «Хроніки Нарнії», «Сутінки», «Бріджертони», «Дюна», «Володар перснів» — тут можна розігнатися й настрочити символів на весь об’єм цього матеріалу, бо як багато того, що вже вийшло та ще вийде на екрани. Матиму сміливість заявити, що ви точно чули все, або хоча б щось з того короткого переліку.

А як щодо українських екранізацій? Я поспілкувалася з найкасовішим сценаристом України Ярославом Войцешеком — автором сценаріїв культової «Мавки.Лісової пісні», «Викраденої принцеси: Руслана і Людмили», «Захара Беркута», «Сторожової застави» та «Конотопської відьми». Про перспективи й перешкоди українських кіноадаптацій, а також секрети його майбутніх проєктів — читайте у цьому матеріалі.

У фантазіях про фентезі

Детективи на ICTV, мелодрами на СТБ і ситкоми на ТЕТ. Такий кінораціон пропонують телеканали. Цікаво, а що ж споживають українці?

За результатами збірки аналітичних досліджень контент-індустрії України KMW’24 White Paper, проведеними Media Resources Management, топ жанрів, що мають найбільший попит, очолює фентезі/фантастика (42%). За ними йдуть комедії, дитяча анімація, детективи та трилери. Лічені секунди знадобляться для того, щоб назвати десяток іноземних фентезійних екранізацій. А тепер спробуйте згадати більше ніж одне українське фентезі (і я не про «Реальну містику»). Треба більше часу ніж кілька секунд, чи не так?

Перше, що спадає мені на думку зі стрічок за мотивами української фентезі літератури — це «Сторожова застава». Далі через довгі звивисті пошуки гугл-хащів я не назбирала й десяти фільмів (йдеться про кінострічки від 2014 року).

Немає нашого — подивлюсь іноземне. За даними того ж дослідження KMW, саме таким правилом і керуються глядачі. Серед причин чому не ходили на українське кіно 2024 року, найпоширеніша відповідь — відсутність фільмів у бажаному жанрі (36%). І цей показник збільшується в порівнянні з 2020 роком (25,9%). А на платних платформах лідерами залишаються виробники західних фільмів та американських серіалів (38 і 35% відповідно).

Якщо навіть не порівнювати із західним кіноринком — є ж досвід сусідів, на прикладі успішного польського «Відьмака»(варто зазначити, що у співпраці з американцями). Тоді чому ж така багата українська міфологія бідніє на вітчизняних екранах?

«Все дуже просто: фентезі — це надзвичайно дорогий жанр», — відповідає Ярослав Войцешек.

Сценарист розповідає, що виробництво потребує великих коштів. Наразі держава взагалі не фінансує кіно зі зрозумілих причин, тому й фентезі фактично немає. Усе, що знімається — фінансується з приватних джерел.

«Наприклад, моя “Конотопська відьма”, яку частково теж можна віднести до фентезі, створювалася виключно на приватні кошти, без державної підтримки», — згадує Войцешек.

Окрім цього він наголошує на ще одній проблемі — окупності. Фентезійні фільми коштують дорого, а український кінопрокат не дозволяє повернути вкладені фінанси.

Наш кіноринок порівняно невеликий. Найкасовішим українським фільмом залишається анімація «Мавка. Лісова пісня», автором сценарію до якої є сам Войцешек. Це фентезі просто таки фантастично побило рекорди, зібравши трохи більше ніж 150 мільйонів гривень. Але наступний за касовими зборами український фільм заробив уже вдвічі менше.

Ярослав говорить, щоб зрозуміти проблему, в першу чергу треба знати, як розподіляються доходи від прокату. Принцип «хто зробив — той і отримав» тут не працює.

За словами Войцешека, заявлені касові збори — це не ті гроші, які отримує виробник. Близько 50% залишається кінотеатрам, ще 15% — дистриб’юторам. Тобто виробнику дістається лише 35% від усієї суми. Трохи простої математики й виходить, що для самоокупності фільму його збори мають перевищити бюджет у три рази.

Сценарист наводить приклад:

«Для порівняння, бюджет “Сторожової застави” складав приблизно 1,3 мільйона доларів, що зараз еквівалентно понад 50 мільйонам гривень. Отже, щоб хоча б вийти в нуль, прокат мав би принести 150 мільйонів гривень. А це — фактично недосяжна цифра для більшості українських фільмів. Звісно, якби було державне фінансування, яке не завжди потребує повернення коштів, ситуація могла б бути іншою. Поки держава не підтримує кіноіндустрію, фентезі в Україні практично неможливе. Для приватних інвесторів кіно — це бізнес. І де тут бізнес у фентезі, якщо шанси повернути вкладення мінімальні?»

Інвестиції з умовами

Захмарні бюджети, приземлені заробітки та невигідні вкладення. Якщо кіно — це насамперед гроші, то українським чугайстрам варто шукати інвестиції від іноземних леприконів. Коли державного фінансування майже немає, тоді де брати гроші на зйомки? Як формується бюджет фільму?

Ярослав Войцешек відповідає, що як вийде — так і формується. Є варіант звертатися до європейських фондів, але коли дають гроші, то й висувають свої умови: у проєкті має бути щось європейське.

«Якщо до вас приєднується інша країна, то вже не вийде просто так розповісти свою історію — потрібно враховувати інтереси співпродюсерів, залучати представників їхньої культури», — розповідає сценарист.

Раніше популярним варіантом був пошук приватних інвестицій, коли різні компанії вкладали невеликі кошти, з яких і складався бюджет. Але Войцешек зауважує, що такий спосіб працює лише для малобюджетного кіно — знайти великі гроші значно складніше.

Але попри труднощі сценарист продовжує думати оптимістично, говорячи, що не все так погано. Це шлях, який можна подолати, і представники кіно активно продовжують працювати в цьому напрямку. А зараз пріоритет країни — фронт і перемога.

У тому ж позитивному настрої Войцешек розповідає і про майбутні проєкти:

«Між тим, поділюся з вами, що я працюю над фінальною версією сценарію художнього фільму “Мавка”. Тобто буде ще й ігровий фільм, не мультфільм, який, до речі, планується у жанрі фентезі. Тож попри всі виклики, ми продовжуємо рухатися вперед!»

Хіт на дохід

Негусто купюр у кишенях, багато сторінок у книжках і менше хвилин на екранах. «Збіднілі» кишені — це поки про наші екранізації, а от за кордоном кіноадаптації набивають гаманці мільйонами. Це не моє гучне припущення, а звіт Frontier Economics для Асоціації видавців.

Статистика наводить цифри, що вражають: фільми за мотивами книжок мають на 53% вищі касові збори у світі (на 44% вищі у Великій Британії). Глядацька аудиторія телесеріалів-адаптацій більша на 58% за оригінальні сюжети. І не лише в кіно, книжки підіймають заробітки й виставам: продаж квитків на театральні постановки за книжками майже втричі перевищує всі інші.

Чи то геніальність ідей, чи то розкрученість авторів, чи питання в самій якості кіно? Та чи можуть українські екранізації на рівні конкурувати з іноземними?

Ярослав Войцешек пояснює:

«За кордоном є книжкові хіти, які знає весь світ. Екранізувати їх значно легше, адже уявіть: “Гаррі Поттер” відомий усюди, тому його адаптація має гарантовану аудиторію. Якщо в нас з’явиться книжка світового масштабу, її теж буде легко перенести на екран».

Популярна книжка = сформована база фанатів. Ярослав резюмує, що саме тому більшість екранізацій і отримує хороші касові збори, бо вони розраховані на лояльну аудиторію, яка піде в кіно незалежно від якості самого фільму.

У плані з’явитися на екрані

Десяток років на книжку, кілька років на фільм і популярність за пару тижнів. Це можливий план адаптації книги в кіно. Свої правки в цей сценарій уже вносить жанр, бюджет і перспективи. Але чи можуть українські екранізації з такою ж швидкістю переходити з паперу на екрани?

Ярослав Войцешек відповідає, що загалом українська кіноіндустрія уповільнилася через війну та відсутність фінансування, але самі процеси у нас залишаються такими ж.

Своєю чергою він наголошує на іншому:

«Важливо розуміти: справа не лише в книжках. Джерелом для екранізації може бути що завгодно — комікси, комп’ютерні ігри, навіть музика».

Зірки не лише книжки

Найбільший супергеройський всесвіт, найкасовіший фільм 2023 року та найдорожчий анімаційний серіал в історії. Усе з префіксом «най» та усе має своє першоджерело. Вірогідно, ви здогадуєтеся, про що йде мова: Кіновсесвіт Marvel (заснований на коміксах компанії Marvel), фільм «Барбі» (заснований на однойменній іграшці від Mattel), мультсеріал «Аркейн» (заснований за всесвітом гри League of Legends).

«Екранізація працює не лише за схемою “книжка — кіно”. Головне — мати продукт із вже сформованою аудиторією. Продюсери хочуть бути впевненими, що фільм окупиться. Якщо в основі лежить щось популярне — це спрощує продаж стрічки глядачам», — говорить Ярослав Войцешек.

Сценарист зауважує, що наразі важко створювати глобальні хіти в Україні, бо в нас немає першоджерел зі світовою популярністю, окрім, можливо, S.T.A.L.K.E.R..

Кому заробітки, а кому збитки

Розкручені хіти, сформовані фанати та гарантовані дистриб’ютори. Так мав би виглядати ланцюжок успішної екранізації. Але оскільки поки що в Україні немає світових бестселерів, то випливає, що популярність твору забезпечує фільм, а не книга?

Ярослав Войцешек підтверджує:

«Так, це працює у зворотному напрямку. Наприклад, після виходу фільму “Сторожова застава” саму книжку почали активніше купувати. Хоча за ідеєю мало б бути навпаки — спершу книга стає відомою, а вже потім її екранізують».

Сценарист підкреслює ще один фактор — відсутність світових кінозірок. В індустрії є поняття «продажне обличчя». Якщо у фільмі грає, скажімо, Бред Пітт — це вже гарантує великий інтерес. Люди підуть у кіно лише через актора. Саме так працює Голлівуд.

«В Україні поки немає акторів світового рівня, яких би знали в усьому світі, але сподіваємося, що це зміниться», — каже Войцешек.

Майстерність без майстрів

Екранізовані Шкляр («Чорний ворон»), Жадан («Дике поле») і Кокотюха («Червоний»). Українські кінотеатри бачили, як твори класиків, так і сучасників. А як представник кіноіндустрії оцінює якість українських екранізацій? Чи є позитивні зміни в порівнянні з попередніми роками?

Войцешек вбачає тут певну проблему, говорячи, що часто слабким є не стільки кіно, скільки саме літературне першоджерело. Якщо книжка не дуже якісна, то й фільм виходить посереднім. Тому головне питання не в тому, чи це екранізація — а в тому, наскільки якісно зроблене кіно.

«Для створення хорошої екранізації, або точніше фільму за мотивами, потрібно дуже добре вміти робити кіно. З цим у нас є певні проблеми. Українське кіно почало активно розвиватися лише після 2014 року. До цього в нас було мало виробництва, і, відповідно, обмежений досвід. Ми не говоримо про 30 років незалежності чи про Довженка та Параджанова — це зовсім інша епоха», — зазначає сценарист.

За приклад Ярослав бере режисера, який знімав «Сторожову заставу». Це його єдина постановка, на якій були зроблені певні помилки, але водночас напрацьований цінний досвід. Якби він знімав другий фільм, той, певно, був би значно якіснішим. Однак проблема в тому, що у нас немає належної кількості таких проєктів.

Ставки не на вдачу, а на досвід

Перше фентезі, перший горор і перший документальний фільм. Сучасне українське кіно — це не досвідчений старець, а ще зелений підліток, якому всього 11 років. Якщо вітчизняна індустрія почала розвиватися лише після 2014 року, як це вплинуло на наше кіновиробництво?

Сценарист зазначає, що першочергово були розірвані всі зв’язки з росіянами. Заборонили їхні серіали та фільми, а також їхнє виробництво в Україні. Раптом з’ясовується, що нам потрібне власне кіно, але виникає проблема: його нікому робити.

«Ті, хто працював у галузі, не мали достатнього рівня, або ж те, що ми знімали, було дуже низької якості. Довелося стрімко вчитися. У нас кожен новий жанровий фільм — це щось перше: перша фантастика, перший горор. А коли ми робимо щось уперше — помилки неминучі. Якщо зніматимемо більше — фільми ставатимуть кращими, і вже буде байдуже чи це екранізація, чи оригінальна історія», — фіксує Войцешек.

Ну а поки, Ярослав зауважує, що нам треба набити руку. Коли буде десяте фентезі, тоді й можна сказати, що ми точно знаємо, як його робити. А зараз все залежить від везіння — може пощастити з проєктом, а може й ні. Однак це не синонім професіоналізму.

Та все ж сценарист підсумовує:

«Ми зростаємо, навіть попри війну, намагаємося рухатися вперед, придумувати щось нове, випускати фільми. Це нормальний процес становлення індустрії».

Куди б не завело першоджерело

Прочитана книжка, переглянутий фільм і відмінний від оригіналу сюжет. Не екранізовані, а зняті за мотивами — так описують адаптовані стрічки сценаристи. А наскільки важливо зберігати точність до першоджерела? Та чи бувають виправдані творчі зміни?

Ярослав Войцешек, як куратор сценарного курсу Ukrainian Film School, каже, що тема екранізацій — це окрема велика лекція. Але якщо коротко, то художній фільм і книга — це зовсім різні речі.

Сценарист розповідає, що у процесі створення кіно за мотивами, головна мета — зробити цікавий фільм, а не просто відтворити книгу. Якщо він читає текст і розуміє, що якісь елементи не працюють у кіно — він прибирає або змінює їх без жодних докорів сумління.

«Коли вийшов мультфільм “Мавка. Лісова пісня”, дехто обурювався, що від Лесі Українки лишилися хіба що імена персонажів, а бідолашна письменниця перевертається у труні від тих змін. Однак, річ у тому, що після виходу мультфільму продажі її драми-феєрії зросли у 300 разів! Леся Українка “перевертається” не від обурення, а від радості, бо її твір став неймовірно популярним», — додає Войцешек.

Тож змінювати книгу в кіно можна, як завгодно, головне — зробити це якісно. Навіть якщо фільм сильно відрізняється від першоджерела, він усе одно може привернути увагу до оригінального твору. Це двосторонній процес: фільм підігріває інтерес до книжки й навпаки.

Бестселер по-українськи

У книжках, у фільмах та на кінопреміях. За результатами вже згадуваного дослідження KMW’24 White Paper, користувачі платформ найбільше хочуть бачити в кіно теми історії української державності (33%). А які майбутні перспективи кіноадаптацій української літератури, з погляду експерта? Та яких екранізацій українських книжок потребує сучасний ринок кіноіндустрії?

Сценарист прогнозує значну кількість військової тематики, адже зараз виходить багато книжок про війну — відповідно, буде багато екранізацій на цю тему. Але від себе він додає, що хотілося би бачити більше адаптацій популярних художніх книг, які можуть зацікавити молодь.

«Нам потрібні свої “Гаррі Поттери”, свої “Хроніки Нарнії”, свої “Сутінки” — українські історії, які можуть стати впізнаваними у світі. Ми над цим працюємо й будемо працювати далі», — завершує Ярослав Войцешек.

Прочитай і подивися

Популяризовані, монетизовані та екранізовані. Нехай це будуть епітети до нашої літератури. Особисто я, хотіла б побачити осучаснені адаптації української класики, як от «Місто» Підмогильного чи «Меланхолійний вальс» Кобилянської, за прикладом серіалу «Спіймати Кайдаша» Наталії Ворожбит. Нецікава для підлітків шкільна програма могла б стати захопливішою завдяки перезнятим на сучасний лад застарілим екранізаціям, наприклад, оновлені «Вечори на хуторі біля Диканьки» могли б стати традиційною різдвяною стрічкою, як «Один удома». Ну і куди ж без українського фентезі, я, як глядачка, мріяла б побачити на екранах трилогію «Літопис Сірого Ордену» Павла Дерев’янка. Літературу в кіно адаптують сценаристи й режисери, а нам лишається читати книжки й дивитися фільми. Увечері чи вдень, з попкорном чи з колою, на Netflix чи на Megogo. Дивитися українське.