Пісня за піснею: Zwyntar про мініальбом «На іншому боці ріки»

30 травня київський дарк-кантрі гурт Zwyntar презентував новий мініальбом На іншому боці ріки. За словами гурту, це концептуальна робота про переживання втрати під час війни, оформлена у вигляді музичної подорожі.

Альбом складається із чотирьох треків, які за задумом гурту звучать як поїздка у старій машині по нескінченному шосе. Радіо ловить непевні випадкові хвилі, тому звучання варіюється: блюз, вестерн, психоделічний рок, вінтажний поп-болеро. Попри жанрове розмаїття, гурт хотіли зберегти впізнаване автентичне звучання — з банджо, пральною дошкою, гітарними рифами та характерним двоголоссям. 

Над аранжуванням та зведенням нового релізу гурт працював протягом кількох місяців разом зі звукорежисером Ярославом Степанковим, який також виконав частину басових партій, оскільки басист гурту Сергій «Прор» помер влітку 2024 року. Художнє оформлення альбому створив Сергій Мірчук, дизайн — Катерина Шедель.

Спеціально для нашої рубрики «Пісня за піснею» Zwyntar розповіли про кожен трек мініальбому.

Потяг на Південь

На образ примарного потяга, що мчить степом повз хрести та руїни, нас надихнули історії друзів-військових, які воювали на південному напрямку. Адже український Південь — це земля з особливим містичним вайбом, де степ зустрічається з морем. Оця атмосфера південної готики, подорожі між світами на кордоні дня та темряви під стук коліс — стала основою для тексту і музики.

Чоловік у чорному

Ця пісня — довгобуд. Вона писалася ще в період, коли готувався альбом Тисяча очей, і була лірично більш зла і категорична. Проте час вніс свої корективи, а контексти нашарувалися і змусили нас переглянути сюжет. Коли ми зрозуміли, що в нас формується мініальбом, тематично пов’язаний із війною, то повернулися і переосмислили образ Чоловіка в чорному як сутності, яка є провідником для усіх загублених душ. Музично ця пісня натхненна класичною американою (чи то україніаною?), молодим Джоні Кешем та Елвісом Преслі, а ще це — певний омаж до Енніо Морріконе періоду золотої доби вестернів.

Червона ріка

Пісня була написана давно, причому буквально в Сайгоні. На момент написання тексту натхненням було захоплення реконструкцією війни у В’єтнамі, але під час нашої власної великої війни прийшло певне її переосмислення. Ті з наших друзів, хто пройшов Херсонську операцію, Кринки тощо, розповідали: там свій «В’єтнам», свої джунглі-посадки, свої ріки, червоні від крові. Так в нашій уяві пісня, яка мала бути стоунером, перетворилася на психоделічний рок — цитуючи опенінг фільму «Апокаліпсис сьогодні» із безсмертним хітом The Doors. Ми додали до пісні довге інтро з натяком на ліричного героя, який намагається вийти на зв’язок по рації, але не може, бо з того місця, де він зараз, сигнал не долітає.

Ніч упаде

Це одна з найбільш контрастних і важких наших пісень. Бо вона дуже легка і радісна мелодійно, але текст її — суцільний біль за тими, кого ми втратили на цій війні. Ми довго шукали їй слушне ґранкування, і зрештою ідеальним стилем для неї став вінтажний поп / ретро рок-н-рол. Щось у стилі романтичних вечорів 50-х під Елвіса та Бадді Голлі, щось про молодість та надії, про світло, яке ніколи не згасає.

Читайте також: Пісня за піснею: нестор про мініальбом «Я Обираю Бути Щасливим!»