Пісня за піснею: квіткіс розповідають про альбом квітKILLS

Київський гурт квіткіс випустив свій третій альбом «квітKILLS». Музиканти називають це найагресивнішою платівкою у своїй дискографії, на якій є місце панку, постіронії та безсоромній щирості. До релізу увійшли сингли Любов живе, Підманула і Телепузики, а також низка нових треків. Послухати альбом на стримінгових платформах можна за посиланням.

«Цей альбом — суміш дикої енергії та щирої вразливості, сміху крізь сльози й гімнів, які народжуються на руїнах. Ми співаємо про те, що життя і любов сильніші за смерть, навіть якщо довкола – хаос і війна», — коментують учасники колективу.

Традиційно зведенням та мастерингом займався Костянтин Шелудько з проєкту Ульмо Три, який виступає незмінним саундпродюсером гурту.

Спеціально для нашої рубрики «Пісня за піснею» вокаліст квіткіс Діма Войналович розповів про кожен трек альбому.

Кава

Мелодія цієї пісні народилася на одній з репетицій, коли ми ще не дійшли до розуміння, яким буде альбом: просто балувались з рифами й мелодіями, а в результаті вийшло щось доволі експериментальне, панково-джанглове.

А от передісторія тексту в своїй основі містить почутий діалог в одній з кав’ярень на Шулявці у листопаді: дівчина замовляла собі колд-брю, на що її бойфренд видав: «Ти шо, кончена?» Однак це не було агресивно. І помітно, що оця безтурботна «їбанутість» чувіхи — це не одноразова акція, але разом з тим вона додає їхнім стосунками того вогника, який має бути.

Далі було вирішено розвити цю тему до того, що «гаряча кава» — це символ пристрасті, тоді як холодна — відображення байдужості, поверхневості і відчуження.

Тому «Кава» — це пісня-маніфест проти охолодження емоцій, стосунків та й життя загалом. Типу: будьте гарячими, якими б збоченими не були ваші гастрономічні вподобання.

Телепузики

Розказувати багато про цю пісню не дуже то й хочеться. Як на мене, все доволі очевидно.

Вона про те, що треба нищити ворогів. А конкретно — кацапів. Коли я писав текст, то в голові малювалися образи не тих милих телеперсонажиків, а кровожерливих нуарних потвор. Одним словом, це про просякнутих ТБ-пропагандою імперіалістів.

І разом з тим про кожного і кожну з нас — бо ми нині «із заліза», ми нині — той самий Рембо, про якого йдеться у пісні.

Парадайз

Дія цієї пісні могла б відбуватися у якомусь нічному клубі імені Роберта Родрігеса, де тусять постапокаліптичні янголи. Набухана й брудна, але чесна реальність — це сьогодні для багатьох і є той  «парадайз». І не тільки сьогодні. Бо текст пісні народився давно. А приспів був зачатий у типовому генделику на периферії Києва, де збиралися (не знаю, яка його доля спіткала з часом) максимально різношерстні люди зі своїми проблемами, слабкостями, залежностями, потягами й звичками. Люди-«хто я?», яких ніхто і ніколи не перевиховає. Але їм і не треба. Нікому не треба.

Карамель

За мелодію цієї пісні (точніше, за натхнення до неї) ми, звісно, дякуємо Mother Mother. Щось таке схоже з хітами канадійців хотілося зробити. Але першочергово текст мав бути веселий — про банановий топінг на стійці кав’ярні самообслуговування у ТРЦ. Коли не вийшло придумати рим, банановий топінг став карамельним. А коли й з того нічого не вийшло — карамель трансформувалася у “кару”. А тоді повернулася карамель — приторна, в’язка, хуйова…

Важко пригадати, яка саме подія стала тригером до написання цієї пісні. Але це було точно щось гидке. Якби цей текст писався сьогодні, то каталізатором його могло б бути, скажімо, паломництво ботоксної піздабратії у Польщу на концерт Марса Коржа з подальшою глорізацією цієї події і себе в ній.

Туда/Сюда

З одного боку, це пісня про життя на автопілоті, де дні, роки й події зливаються у суцільний ритмічний хаос. А з іншого — просто про життя. Життя, в якому всі носяться туди-сюди. Як мурашки. Носяться, але не безцільно, а для якоїсь великої мети. 

«Туда/Сюда» створювалась буквально за одну сесію: текст — спонтанний, музика — максимально проста. Сказати, що ми прям гордимося цією піснею — то ні. Але викидати її теж було б неправильним рішенням. Тим паче що ми зробили стикерпак, де є наклейка «Зранку випить 50 г — це не збочення».

Підманула

Це пісня, з якої починався весь альбом «квітKILLS». Віталік Капранов (наш ударник) скинув мені зарисовку. Каже: «Давай щось таке зробим». А тоді навіть підкинув ідею приспіву. До цього в нас не було ні подібного до цього треку, ні такого формату створення матеріалу. При зустрічі ми обговорили «підманулу» і вирішили — треба брать!

Це жартівлива пісня про дівчинку, яка підманула-підвела хлопа. Сучасна інтерпретація народного шедевру, так би мовити. Все дуже просто. Але водночас тут до кінця не зрозуміло: чи то ліричний герой — мудак, з яким не схотіла бути дівчина, чи навпаки — дівка повелася неблагочестиво, довівши добродушного чувачка до дурки (ще й на пиво розвела).

Коротше, котики й киці, не обманюйте нікого. Особливо в стосунках.  

Любов живе

Ми любимо закривати альбоми і ЕР піснями, які несуть натяк на наступний матеріал. Так: ми вже знаємо, якими приблизно будуть наші наступні роботи (не по стилю, а по настрою).

Зразу зауважу, що в процесі роботи над цим треком його рисунок дещо змінився. А оскільки а) ми вперше накопичували альбом самі-самісінькі, без наставників і звукоінженерів на студії; б) у процесі квіткіс полишив гітарист, — той новий рисунок втілив у життя наш великий друг, обожнюваний нами талановитий Костянтин Шелудько (фронтмен проєкту Ульмо Три). Він переписав гітарну партію у цій пісні. Ну й зводив та мастерив (і електронщину прописував) теж він. Дякуємо йому дуже сильно!

Якщо говорити про суть, то «Любов живе» — про людей з осяйних квартир багатоповерхівок, яких ти спостерігаєш, коли йдеш вечірнім містом. І для них.

Вона задумувалася за виконанням схожою до «Everything and Nothing» групи SOFT PLAY. Але не дуже вийшло. Може, тому що ми зараз не дуже переймаємося палестинцями…

Натомість вийшла така собі панкова ода інтимності і свободі. Тут поєднується вуаєризм і світла віра в те, що любов живе (і мусить жити!), незалежно від форм, поз чи суспільних норм. Ми це любим (писати такі пісні). І ви любіть (любитись).

---

Читайте також: Пісня за піснею: світанок блакитний про мініальбом «пастельна палітра»