Пісня за піснею: Фіолет про альбом «Тропік Козерога»

19 вересня гурт Фіолет презентував новий альбом — Тропік Козерога. Це десятий студійний реліз колективу, який поєднує особисті рефлексії фронтмена Сергія «Колоса» Мартинюка та колективний досвід країни, що живе у війні. Як розповідають автори, в цій роботі переплітаються інтимні історії, соціальні спостереження та екзистенційні пошуки — від пісень про токсичні стосунки до рефлексій про українську ідентичність і фронтові будні.

Альбом Тропік Козерога складається з двох частин. Перша (від треку Розбіжності до Обезбол) об’єднує нові композиції, написані у 2023–2025 роках, у яких Колос звертається до тем особистих трансформацій, дорослішання та внутрішніх випробувань. Друга частина містить уже відомі слухачам сингли, що разом із новим матеріалом формують цілісну історію, побудовану на поєднанні приватного і суспільного, індивідуальних втрат і колективної надії.

Назва Тропік Козерога має кілька рівнів значень. Вона відсилає до роману Генрі Міллера про пошук власної ідентичності та розриви між минулим і теперішнім, символізує межу між мирним і воєнним життям і водночас пов’язана з астрономічним образом зимового сонцестояння — моменту, коли темрява досягає піка, але починається рух до світла.

Спеціально для нашої рубрики «Пісня за піснею» Сергій Мартинюк розповів про кожен трек альбому.

Розбіжності

В Розбіжностях багато особистих досвідів, накопичених ще від часів юності. Досвідів, у яких я був далеко не найкращою версією себе — що стосується і прийняття власних кордонів, і спорадичного, неочевидно агресивного навʼязування своєї волі партнерам. Про особисті стосунки мова — чи робочі. Для мене ця пісня ще й констатація факту готовності визнавати свої помилки та працювати над собою. Таке трохи припізніле дорослішання. Плюс, це той трохи важчий Фіолет. Щось з часів Аврори та True Love. Кліп тільки розкрив і підсилив цю історію.

Залежність

Пісня життєствердної скучності. Під час торішньої служби на півдні найбільше не вистачало можливості бути поруч із дружиною і донькою — особливо в ті погожі вересневі дні. Після одного з їхніх приїздів до Миколаєва і прощання біля потяга я зі сльозами та диким відчуттям самотності повернувся в місце, де ми жили, і написав ці рядки. Найменше, чого хотілося — це киснути. Здається, Артур Данієлян сповна відчув цю емоцію суму і готовності рухатися далі, хай там що.

Місто на річці

Ліричне продовження нахабних, постпідліткових Пʼяних мостів, з якими я свого часу переїхав і звикав до Києва. Місто на річці — це ті десять років, які я з ним прожив. Багато любові, маленьких перемог, вдячності, чогось інтимного, а разом із тим розчарувань, втрачених друзів, злості та гіркоти від часу, який тут, як ніде, швидко спливає. Мабуть, один із найважливіших для мене текстів, написаних за цей проміжок часу, де за кожним рядком ціла історія та шматок життя.

Не ображай її, хлопче

Ще одна «південна» пісня, натхненна знайомством із морпіхом однієї з бригад родом зі Львова, який розповідав із космічних масштабів жалем у голосі, що не пробачить цій війні одного — втраченої жінки, у якої почалося інше життя, інше ми. Щось про біль втрати та науку відпускати, якої не навчать на жодних тренінгах з особистого зростання. Таких сумних історій за цю війну я чув дуже багато… Дворова акустика, якою я задумував її спочатку, перетворилася в баченні Артура на щось значно проникливіше формою.

Осінь мстить

В нашу давнішу епоху Все чесно свого часу не увійшла пісня Кучерява, написана наприкінці десятих. Чекала свого часу. Так буває з деякими піснями. Коли я дістав з архіву демо і поділився ним із Женею Дубовиком, він чи не відразу запропонував смачний клавішний акомпанемент. А тоді зі мною сталося те, чого досі не траплялося жодного разу — коли музика народжує текст: під записане Женею фортепіано я написав абсолютно нові рядки. З новою емоцією, смислами та образами, які випірнули з минулого. Після чого Дубовик під новий текст і нову вокальну мелодію написав ще одну інтерпретацію «осені». Ну і, звичайно, флюгельгорн Ігора Бойчука, з яким ми часто граємо на концертах… Чиста осіння магія. Без зайвої скромності.

Обезбол feat Anastasia Tolarmi

То мала бути третій сингл проєкту Розпачі, але врешті-решт із пізніше дописаним приспівом Обезбол став таким собі маніфестом Тропіка. Щось про ідентичність, складову і національну ідею, яку не пояснити вікіпедійними термінами. Про відчуття землі, війни, себе в ній, ціну втрат і болю. Про корені, до яких щоразу повертаєшся, коли менталка кришиться. А ще оперна співачка Anastasia Tolarmi, яка кілька років тому, бувши студенткою Міланської консерваторії, зізналася в любові до музики Фіолету, і ми домовилися, що колись неодмінно зʼявиться пісня, в яку я запрошу її вписатися. Склалося.

Обіцяю

Чи не перша пісня, написана мною після мобілізації у 2024-му. Про відстань, любов, жертовність. Натхненна десятками історій тих, хто чекає, і тих, хто так і не дочекався. І зовсім трохи психоделічним фанком типу Glass Beams і навколо того. Від облич та очей військових у відео мене мурашить досі…

Уяви собі

Ніколи не знаєш, що несе за собою завтра і яке з твоїх «люблю» стане останнім. Тримаєшся думками за сьогодні, за найближчих. Згадуєш, мрієш, любиш вже і сьогодні. Ніби завтра нема, а тобі знов сімнадцять… Чудово памʼятаю вечір, прогулянку з Катькою вже рідними Осокорками, рядки, які народилися в голові, нотатник, до якого кинувся щойно повернулися додому, і чітке усвідомлення, що ця пісня точно зайде. Зайшла. Мені так точно. Особливо в її панк-рок версії, яку ми час від часу виконуємо на концертах.

Поживемо-побачимо

Майже щира і майже сповідь людини з багажем років та досвідів, яка знову-таки готова визнавати та свої слабкості з вадами, і брати на себе відповідальність за своє життя та життя близьких. Пісня, тлумачити слова котрої, мабуть, і не потрібно — кожен відшукає там свій рядок і нагадування про пережите. Як би там далі не складалося, а хочеться й далі лишатися простим хлопчиськом із дикого заходу. Хай так і буде.

Мати-мачуха

Пісня з двадцять третього року. З періоду, коли щоразу, коли мене навідували ідеї написати пісню про війну, я подумки бив себе по руках. Але тогорічні серпневі відвідини з Культурним Десантом Запоріжжя, ще цивільним, концерти за кілька кілометрів від нуля та розмови з військовими змусили на багато що поглянути крізь іншу оптику. У цивільному світі — патетика, гучні слова про перемогу, прогнози, а там — щоденний побут, втома, виснаженість, час, який тягнеться гумою, і крихкість всього. Найперше — людського. Після одного з виступів я і написав рядки «матері». На жаль, пісня за ці два роки досі не втратила актуальності. Але дива все одно хочеться. Простого дитячого дива.

Різдвяна

Для мене Різдвяна про час, якого завжди мало, який іноді хочеться зупинити, сповна насолодитися моментом… Свята ж — це паузи, які дозволяють пригальмувати, озирнутися назад, побути — якщо є така можливість — з найріднішими. Для величезної кількості українців зібратися сьогодні на свята сімейним колом — справжня розкіш. Люблю цю пісню і за кліп, перший за всю історію Фіолету, який мені довелося зрежисувати, виставляючи ледь не кожен кадр.

Поживемо-побачимо feat Євгеній Дубовик

Іноді кожному з нас потрібно відверто поговорити із самими собою. Через рік після виходу Поживемо-побачимо, незадовго до моєї мобілізації, ми записали з одним із кращих клавішників країни, Євгенієм Дубовиком, піано-версію пісні. Інший настрій, інші сенси та навіть інші ми. Той випадок, коли все накопичувалося і зводилося Романом Андрухівим в домашніх умовах. По-іншому тут бути не могло. Одна з моїх улюблених клавішних історій у нашій дискографії.

---

Читайте також: Пісня за піснею: квіткіс розповідають про альбом квітKILLS