З 16 до 22 жовтня у кінотеатрі «Жовтень» відбудеться 9-й фестиваль «Київський тиждень критики», який щороку збирає найцікавіші світові й українські прем’єри, а також повертає на великий екран стрічки, які вже полюбилися глядачам і критикам. Цього разу українська ретроспектива має назву «Незалежне. Поетичне» і присвячена унікальному явищу — українському поетичному кіно.
Це традиція, що бере початок від творчості Олександра Довженка, розквітла у 1960-х, була заборонена радянською владою, але після здобуття Незалежності стала національним спадком. У новітні часи вона отримала нових послідовників: їхні фільми говорять мовою метафор і образів, звертаються до історії, болю та пам’яті, досліджують співіснування людини й природи.
Лірум є інформаційним партнером події, тому ми зібрали гід українською ретроспективою «Незалежне. Поетичне» — шість фільмів, які варто побачити на великому екрані.
«Памфір», режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук
Фільм-відкриття українського кіно останніх років, який у 2022-му представили у Двотижневику режисерів Каннського кінофестивалю, а в Україні він зібрав премії від «Кінокола» до «Золотої дзиґи».
«Памфір» — це історія Леоніда, який повертається до рідного села на Буковині. Він прагне бути чесним чоловіком і турботливим батьком, але обставини штовхають його назад у темні часи минулого, коли його знали під прізвиськом «Памфір» як майстра контрабанди. Драма родини переростає у масштабну притчу про вибір, любов і жертву, а стилістично картина поєднує елементи української міфології з сучасною поетикою кіно.
«Вулкан», режисер Роман Бондарчук
Фільм, що мандрував фестивалями від Карлових Вар до Індії та здобув «Золоту дзиґу» за операторську роботу й звук. Головний герой Лукас, перекладач місії ОБСЄ, опиняється у степах на межі з Кримом після ламання службового авто. Здавалося б, він потрапляє у глухе село, але цей світ виявляється настільки абсурдним і сюрреалістичним, що перетворюється на своєрідний істерн — українську варіацію вестерну. «Вулкан» — це і чорна комедія, і поетичне дослідження життя на периферії, де реальність розчиняється у міфах і метафорах.
«Коли падають дерева», режисерка Марися Нікітюк
Фільм, що став справжнім відкриттям на Берлінале, а також здобув нагороди Одеського кінофестивалю, премії «Кіноколо» й «Золоту дзиґу».
Це історія молодої дівчини Лариси, яка прагне самостійно творити власну долю, попри тиск родини та осуд села. Її кохання до бандита Шрама стає викликом усім умовностям. Разом вони мріють утекти, щоб розпочати нове життя, але ціна свободи виявляється надто високою. Нікітюк у своїй дебютній повнометражній роботі створює чуттєве і водночас жорстке кіно, де буденність переплітається з метафорами та символами.
«Мамай», режисер Олесь Санін
Стрічка Олеся Саніна, побудована на основі українських та кримськотатарських легенд, висувалася на здобуття премії «Оскар», а також була представлена на фестивалі «Молодість». Це розповідь про покинутого побратимами козака, який опиняється на межі смерті, але його рятує татарська жінка. Між ними народжується кохання, яке суперечить законам двох ворожих світів. Санін у фільмі створює поетичну історію про любов і зраду, життя і смерть, яка звучить як візуальна балада, укорінена в українському степу.
«Молитва за гетьмана Мазепу», режисер Юрій Іллєнко
Фільм-учасник Берлінського кінофестивалю. У центрі оповіді — постать гетьмана Івана Мазепи. Його історія розгортається у формі сюрреалістичного бачення: від мирного поховання до містичного воскресіння і протистояння із Пєтром І. Іллєнко працює з історичним матеріалом так, як поет з метафорами: вільно, болісно, радикально. Це не класичне кіно про історію, а емоційна, смілива і образна кінопоема.
«Голод 33», режисер Олесь Янчук
Стрічка, що отримала Головний приз Першого Всеукраїнського кінофестивалю та Приз Анрі Ланглуа у Франції, стала однією з перших художніх спроб осмислити тему Голодомору.
Знятий за мотивами роману Василя Барки «Жовтий князь», фільм розповідає про родину Катранників, яка намагається вижити під час голоду 1933 року. Їхня боротьба — це боротьба за людяність і гідність у світі, що занурюється в морок. «Голод 33» — це важке, але надзвичайно важливе кіно, що стало однією з точок формування національної пам’яті.
Деякі стрічки з програми спричинили суперечки в соціальних мережах: у фільмі «Мамай» зіграв Андрій Білоус — театральний діяч, проти якого висунуто звинувачення у сексуальних домаганнях. У стрічці «Молитва за гетьмана Мазепу» знявся Нікіта Джигурда, який зараз підтримує російську агресію проти України.
Організатори фестивалю та куратори опублікували офіційну позицію, пояснивши рішення залишити фільми в програмі:
«Ми залишаємо їх у програмі з поваги до режисерів, до інших акторів і акторок, до всіх, хто творив історію українського кінематографа, навіть якщо поруч із ними опинилися люди, чиї вчинки сьогодні є неприйнятними. Наш фестиваль створений не лише для того, щоб показувати кіно, але і для того, щоб про нього говорити — прискіпливо, з любов’ю, із запитаннями й намаганням віднайти відповіді», — йдеться в їхній заяві.
Команда підкреслила, що демонстрація цих робіт спрямована не на популяризацію особистостей Білоуса чи Джигурди, а радше на можливість переосмислити українську кінопродукцію 2000-х із сучасної перспективи як твори з потужним антиімперським змістом та властивостями поетичного кіно.
«Обидва стали важливими подіями для українського кіно, які не можуть бути викреслені ані з нашої історії, ані з теми, яку ми пропонуємо цьогорічною ретроспективною програмою».
Київський тиждень критики — міжнародний фестиваль арткіно, кураторами якого є українські кінокритики й кінокритикині: критикиня, кінокураторка, редакторка Дарія Бадьйор, кінознавець і режисер, керівник науково-програмного відділу Довженко-Центру Станіслав Битюцький, член ФІПРЕССІ й автор видань LB.ua й DTF Magazine Сергій Ксаверов і кінокритикиня, лекторка курсу про кіно в «Культурному Проекті», кураторка кінозалу в онлайн-кінотеатрі SWEET.TV Анна Дацюк.
Читайте також: Небайдужість в об’єктиві. Рецензія на документальний байопік «Глядєлов»
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: