Просте міленіальське щастя. Як Іван Люлєнов здійснює мрію стати рок-героєм 

28 вересня у малому залі київської Stereo Plaza відбувся перший великий сольний концерт Івана Люлєнова. Іван — громадянин Молдови, комік і переможець «Ліги Сміху» у складі команди «Стоянівка». За останні кілька років він переформатувався у повноцінного музиканта, зʼїздив у тур Україною та тепер зібрав свій перший тисячник.

В епоху ТікТоку, влади алгоритмів і кліпового мислення шлях Люлєнова виглядає як кадри з документального кіно про класичних рок-героїв — історія щирого хлопця з простою музикою, який відчайдушно йде до мети та досягає її.

Головний редактор Лірум Олексій Бондаренко спочатку плювався на Шовковицю, потім закохався у Теплих вечорів, відвідав концерт і розповідає, чому історія Івана Люлєнова ледь не еталонний приклад росту артиста в Україні.

Скинути жовтий піджак

«Раніше мені казали — “О, ти ж чувак у жовтому піджаку”. А зараз — “О, ти ж той чувак, що Шовковиця”», — жартує Іван Люлєнов на самому початку концерту.

І це доволі точний опис публічного образу артиста. Найцікавіше, що саме цього ефекту Іван і досягав. Після сольного концерту немає сумніву, що він знає, що з цим робити далі.

Іван добре відомий аудиторії «Ліги Сміху» — шоу, з якого вийшов не тільки президент України, а й більшість популярних коміків і ютуберів на сьогодні. «Стоянівка» — одна з найкращих команд в історії цієї програми, а Іван завжди був її харизматичним лідером з жартами про молдован у карикатурно оверсайзному жовтому піджаку. Він іноді співав і грав на гітарі під час номерів, але ніколи серйозним музикантом себе не позиціював.

У 2023 році вийшла перша українськомовна пісня Сумую. Доволі проста, наївна, але жвава робота та невигадливий кліп, у якому Іван стоїть і грає на гітарі, а також гуляє Києвом у звичайному одязі. Згодом з’явилися інші українськомовні пісні, а у 2025 році дебютний альбом Де вже той успіх?. 

Із популярних пісень там можна знайти трек про їбануту дівчину Танутанута та Техно — першу колабу з іншим зірковим коміком, учасником «Ветеранів Космічних Військ» Дамницьким.

Саме цю пісню Іван та Damnitskiy прийшли презентувати на «Нашебачення» 2025 року. Гумористична пародія на «Євробачення» під кураторством учасників «Воробушка» уже на той момент стала кузнею талантів українського шоубіза, яка врешті допомогла запуститися Monokate та перезапуститися Віталію Козловському. 

Попри допомогу гумористичної спільноти Люлєнову й Дамницькому так і не вдалося зробити Техно вірусним. Але допомогло інше. Уже на момент «Нашебачення» коміки-а-тепер-співаки почали активно форсити в тіктоці фрагмент в’їдливої пісні, що починалася з тужливого «Ой-йой-ой» і подальшого

«Ну що ж це коїться, ну що ж це коїться, зацвіла шовковиця на околицях».

Під час «Нашебачення» почалася тривога, артисти й знімальна група спустилися в підвал. Аудиторію розважали як могли. Зокрема Люлєнов із Дамницьким та прибившимся до них Дантесом, заспівали під гітару майбутній хіт.

Пісня вийшла на стримінгах через 3 тижні. Зараз у неї майже 6 млн прослуховувань на Spotify та понад 13 млн на кліпі у YouTube. Люлєнов скинув жовтий піджак і став автором свого першого українського суперхіта.

Стратегія пошуку професіоналів

На перший погляд, може здатися, що в успіху Івана немає нічого дивного. Комік з хорошою впізнаваністю вирішує змінити амплуа, використовує набутий медійний капітал і стає співаком. 

Але так воно не працює. Десятки українських селебріті пробували знайти своє місце в музиці й лише одиницям із них вдавалося. 

Якщо з «Ліги Сміху», то чи чули ви альбом гурту Криваве забазарєво Олександра Колмена (а альбом насправді дуже класний)? Якщо брати акторів або блогерів, то вистрілює або відвертий комерційний поп на кшталт Анни Трінчер, або камеді-поп з умисно надпростими текстами Шугара. 

Серед кейсів колишніх блогерів, яких можна назвати музично цікавими й привабливими, виділяється хіба Кажанна. Tumazar подавав великі надії, але зійшов з музичної стежки, вирішивши, що це неприбутково.

Проблема більшості неуспішних кейсів у тому, що часто артисти сприймають музику як додатковий заробіток, а не основну роботу. Аудиторія це відчуває, та й це впливає на якість контенту. Цим грішить, наприклад, Дантес, якого попри прекрасну музику й талант ніяк не назвеш музикантом на фултайм. Відповідно й тусовка не знає, як його сприймати.

Люлєнов одразу заявив, що тепер він музикант. На Зорепаді Релізів у Сквоті він відповідав мені на питання про те, як йому виходити на аудиторію в 100 людей після перемоги в телешоу.

«Насправді, я пишаюся, що ви мене сюди запросили, бо саме цього я й хотів. Я хочу, щоб мене сприймали як музиканта», — відповів тоді Іван. 

І дійсно, він виглядає унікумом, якому станом на зараз вдалося повністю змінити амплуа і мало в кого повернеться язик сказати, що ніякий він не музикант, а комік, який грається в музику. І це не випадковість, а результат грамотної стратегії.

Сумую — не перша пісня Івана, яку можна знайти на стримінгах. Улітку 2020 року вийшли дві ліричні балади під гітару російською Автобус та Летними ночами. Вони звучать більше як саморобні демки, ніж повноцінні треки. 

А далі був дебютний мініальбом 2021 року, який зараз видалений з офіційних майданчиків — Это я тебе написал. У нього ввійшла пісня Она звезда, яка набрала на ютубі понад 4 млн переглядів. Переклад цієї пісні ліг в основу Танутанута.

Альбом виходив на лейблі Secret Service EA — компанії Михайла Ясинського, до якої входять, зокрема, Оля Полякова та Макс Барських (що іронічно, враховуючи конфлікт Люлєнова і Полякової в останньому сезоні «Ліги Сміху»). 

Останній спільний реліз Люлєнова та Secret Service — російськомовний переспів пісні Melancolia Софії Ротару. Молдовського суперхіта, який Іван присвятив Україні. Трек вийшов у жовтні 2022 року, але справедливості заради буде зазначити, що Іван на той момент тільки почав вивчати українську.

Після цього Іван Люлєнов розійшовся із Secret Service та видалив більшу частину російськомовного матеріалу зі стримінгів. У 2024 році почали з’являтися українськомовні пісні, а піаром артисту зайнялася Yula — відома українська піар-компанія, яка працювала з багатьма поп артистами. Зі старших кейсів: Монатік, Сергій Бабкін, Лобода. З нещодавніх — Віталій Козловський. Власниця й засновниця компанії Юла одружена та співпрацює з телеведучим Анатолієм Анатолічем. Власне до нього першого в «Зе Інтерв’юєр» і прийшов оновлений український артист Іван Люлєнов.

Дистриб’ютором артиста стала компанія Enko, на якій Іван випускається й зараз.

Пошук сильних партнерів для музичного проєкту описував Іван в інтерв’ю «Розмові»:

«У мене одразу було розуміння, що мені ще хтось потрібен […] Творчість — це певне 10-15%. Головне було знайти команду. […] Для того, щоб якось їхати — ти маєш викласти рейки».

Досвід роботи з «Лігою Сміху» продемонстрував Івану, що самостійно запускати великі творчі проєкти майже неможливо. Це розуміння він приніс у музику, помноживши його на щире бажання стати повноцінним музикантом та створювати ту музику, яка йому подобається. Тур Україною та сольник у Stereo Plaza продемонстрували, що він усе робить правильно.

На двох рейках

Якщо в українського артиста «залітає» хіт, музиканти зазвичай обирають один із варіантів: або вхопити бика за рога і спробувати зібрати Палац спорту, або ж не вестися на легкий дофамін і систематично розбудовувати карʼєру маленькими кроками навколо цього хіта.

Клавдія Петрівна та Шугар обрали перший варіант. Іван Люлєнов вирішив не плодити клонів Шовковиці, а пішов у протилежному напрямку. Він звернувся до музичного продюсера Антона Кукрі і записав ліричну інді-рок баладу Теплих вечорів, а також зняв простий, але щемкий кліп на неї.

Шовковиця грала на чіпкому хуці, тексті, який легко повторити, та популярності двох коміків. Я зрозумів, що це хіт, коли її ввімкнули на дні народження моєї подруги десь між Billie Jean та Олєг. Ця пісня не настільки крінжова, щоб шарахатися від неї та вмикати тільки після пляшки вина, але не настільки вишукана, щоб слухати її в снобських плейлистах.

Теплих вечорів пропонували зовсім інше — ніжну гітару, простий інді-поп біт, м’яке аранжування та іронічно-лагідний текст, який одним різав вухо, а інших пробивав на сльозу. Саме ця пісня звернула на Івана увагу вже музичної спільноти. Особисто я вважаю, що фрагмент

«Ти рухаєшся краще, ніж дружина Джей-Зі
Жалюзі не потрібні в твоїх апартаментах»

один із найкращих в українській попмузиці за останні роки. Сильніший у цьому жанрі текст пісні Ти Ницо Потворно. Але де Ницик, а де поп?

Поставивши свою творчість на дві паралельні рейки — попмузики для широких мас та міленіальського софт-року — Іван почав впевнено рухатися обома. З одного боку виходила Панічка з Шугаром. З іншого — То не ми та Дівчина в першому ряду з Кукрі. Друге виправдовує перше. А перше не особливо помічає друге.

Фіналом цього туру став концерт у київській Stereo Plaza. 

Джазова Шовковиця

Головним питанням сольного концерту було:

«А як Іван планує зробити його цікавим?».

Репертуар артиста — здебільшого доволі передбачувані поп-рок композиції. На сцені не було ні додаткових екранів, ні піротехніки (справедливості заради, це могло й влетіти в копієчку, враховуючи відносно невеликий масштаб шоу). Концепція вечора «Те, що не дозволено» викликала більше питань, ніж надавала пояснень.

І дійсно за своєю формою — це був класичний рок-концерт, рівно такий, як Іван показав у кліпі То не ми. Але за своїм наповненням Люлєнову та його команді (музичним куратором концерту став музичний продюсер Ігор Кириленко, він же створював Шовковицю та, наприклад, Чуєш? Дантеса) вдалося розіграти той спектакль, який вони хотіли. І навіть нестача пісень для повноцінної програми стала не багом, а фічею.

Почали з козирів і пришвидшеної версії Теплих вечорів. З декорацій — театральна портьєра, яка доволі ефектно заливалася різними кольорами. Більшість пісень були у звичному поп-роковому форматі, та й на сцені грала стандартна «пачка» — барабани (Єгор Балабан), гітара (Даня Клименко), бас (Катя Дудка) і вокал. Але динаміку й історію створили пісні з додатковими гостями.

Дорблю зіграли із запрошеним трубачем Олексієм Павлечком. Але що стало найбільшою несподіванкою — джазова версія Шовковиці з Євгеном Дубовиком на клавішах. Це було зіграно настільки амбітно й майстерно, що мені почала подобатися ця пісня. Ба більше, було видно, що Івану було принципово саме її зіграти так, щоб показати, що він та його бенд — щось більше за чотири акорди й вірусне «Ой-йой-йой».

Іван також заспівав румунською. А саме легендарну Dragostea Din Tei, приспів якої одразу підсвітив, скільки в залі людей старших за 30 років. Шкода, звісно, що не мою улюблену Viva Moldova.

На другий раз Шовковицю грали в оригінальному аранжуванні й тут на зал чекав головний сюрприз вечора. Реп зачитав… Олександр Положинський. Згодом вийшов і Дамницький, але це було дійсно вау-моментом. Положинський відплатив послугою на послугу і змусив Івана вперше в житті стрибнути зі сцени в натовп. Люлєнов явно не чекав такої підстави, але стрибнув — що робити, якщо легенда просить. 

Далі був разючий момент, коли під пісню Техно музиканти запустили цілком трушне техно хвилини на 3. Закінчилося все повторенням Теплих вечорів і звуками повітряної тривоги, яка настала акурат під час останніх акордів.

Цей концерт продемонстрував, що Іван дуже добре відчуває, як мінімальними засобами, але за допомогою професіоналів, зробити шоу навіть за умови відсутності додаткових ефектів та достатньої кількості репертуару. 

Але що ще важливіше, він показав, що можна дійти своєї мрії — грати прості пісні та вже за пару років виступити з легендарним Положинським і зібрати зал, який знатиме 80% текстів на пам’ять. Причому робити це не коштом одного хіта, а демонструючи вектор до складнішої та «ризикованішої» музики.

Іван Люлєнов на сьогодні — приклад хлопця, що зростав у 90-ті, любив музику й гітари та дивовижним чином, в епоху тіктоку та кліпової уваги, робить те, чим так захоплювався в підлітковому віці: виходить на сцену, співає про любов, грає з крутими музикантами та виступає разом із лідером Тартака. Не забуваючи розганяти треки в тіктоці, робити фіти й знімати кліпи.

Цьому всьому передує багато роботи, грамотних рішень і, що важливо, музичного смаку й чесності перед собою та аудиторією. Саме тому на виході видається, що цей шлях був дуже логічним і простим. Музична романтика, якою вона й має бути.

---

Читайте також: Березень в 10 піснях: Dantes, warнякання, туди-сюди і смерть тощо