Три сцени — три сети: бліц з артистами лайнапу Faine Misto 2026 

Щороку, коли Faine Misto оголошує лайнап, у нас виникає одна й та сама дилема: про кого писати? Варіант «про всіх» нам подобається, звісно, але-але. Частину артистів наші читачі давно знають, про багатьох ми вже писали. Але щороку фестиваль дає привід і для нових знайомств.

Цього разу ми обрали трьох артистів із трьох різних сцен. АННА — легенди української «важкої» сцени. Цвях — гурт, про який ми досі майже не розповідали, тож Файне Місто стало чудовою нагодою познайомитися з ним ближче. А Ship Her Son — проєкт, який свого часу привернув нашу увагу, а цьогоріч — ще й увагу Faine Misto до електронної сцени. 

Знайомимо вас з ними й запитуємо чому варто випадково опинитися саме на їхніх сетах. 

Лірум є інформаційним партнером фестивалю.

Цвях

Давним-давно (у 2014 році, якщо вже бути точними) десь поміж вуличками Нововолинська зародилася одна казка. Почав її Сергій Лонюк, якого в народі кликали Сміт. Саме він викував те, що згодом назвуть Цвяхом. Забігаючи наперед скажемо, що Сміт пояснював назву так: цвях — це символ сили й потужності, останнє, що забивають у труну. А якщо вже вірити старій мудрості, то як корабель назвеш, так він і попливе. Гурт одразу мав планку, еге ж?

Минав час і навколо Сміта врешті зібралися ще шість джентльменів. Разом вони охрестили себе етно ска-панк казкарями. Понад десять років Цвях мандрує вухами своїх слухачів, розповідаючи нові сюжети. І з кожним роком Цвях збагачується альбомами (Кікімора у 2017-му, мінальбом Поки тролі сплять у 2019-му), синглами, кліпами та фестивальними виступами.

Не будемо вдавати, що знаємо Цвях сто років, для Ліруму це свіже знайомство. Але фестивалі існують саме для того, щоб знаходити щось нове й прикольне. Тим паче коли наша журналістка Яна після їхнього торішнього сету пішла додому з мерчем у вигляді трусів із фразою «божественно прекрасно».

У 2023 році Цвях дав пораду фестивальникам, дозволимо собі повторити її й цього року: донаньте, відривайтеся, дуркуйте, любіть одне одного, адже ви ж не збираєтеся жити вічно, а по той бік життя всього цього може і не бути.

Яку історію Цвях ще не розповів, але дуже хоче? 

Сміт (вокал):  Ми ще не розповіли до кінця казку, яка так і називається – ЦВЯХ. 

Якщо Цвяха казкарі, то ким у цій казці є публіка?

Куча (трубач): Публіка перетворюється на мандрівників і занурюється у цвяшиний світ, де є мольфари, гобліни та тролі.

Панк колись був протестом. А проти чого сьогодні протестує Цвях?

Сафрон (бас): Не думаю, що наш панк є протестом. Це ж казки! А як кажуть деякі шість джентльменів: «Казки несуть в собі добро, а з ними й Цвяхи заодно!»

Сашко (гітара): Думаю, що Цвях протестує проти попмузики на кшталт«я не пʼяна, а просто закохана» і подібного іншим підходом до музики та текстів. 

Кожна казка має мораль. Яку мораль після концерту має винести слухач (якщо взагалі має)?

Сміт (вокал): У кожної пісні є своя мораль, але Цвях хоче дарувати незабутні враження та емоції нашим слухачам.

На фестивалях люди часто потрапляють на виступи випадково. Чому «випадково» варто опинитися саме на сеті Цвях?

Іван (драм): Бо Цвях після виступу не залишає байдужим ні старого, ні малого. 

Кого з Dark Stage і Light Stage ви порадили б не пропустити тим, хто прийде насамперед на ваш сет?

Костя (сакс): На Дарк — сходити на АННА. З Лайт складніше. Може, Брикулець? Веселий тіп. Або ще Кажанна. Інше — якісь шмарклі, ну, на то вона й Лайт.  В багатьох є круті тєми, але на канці я змучився б їх слухати.

Ship Her Son

Червень 2020 року. Люди бідкаються на спеку та об’їдаються сезонними черешнями. Тим часом Антон Шиферсон вирішує, що українській сцені бракує німецького індастріалу — так народжується Ship Her Son (вдала гра з прізвищем, між іншим!). Уже наступного року  виходить Essen — альбом, який музичний оглядач Артем Рісухін назве чи не найконцептуальнішим українським релізом 2021-го. Антон не просто записав індастріал німецькою мовою, а збудував цілий лабіринт із прихованих сенсів, іронічних коментарів і культурних відсилок. Тут навіть замість тексту однієї з пісень можна знайти… рецепт борщу. Бо чому б і ні? 

Сам Антон описує Ship Her Son як поєднання абсурдної лірики й холодного саунду. Музично проєкт балансує між EBM, дарквейвом, ньювейвом і техно, поєднуючи важку постіндустріальну електроніку, механічні ритми та шумові текстури. За саунд також відповідає Євген Касьян із Kurs Valüt, який є саунд-інженером проєкту. Відтоді Ship Her Son виріс із цікавого експерименту у повноцінний проєкт: сім кліпів, три повноформатні альбоми й поступова еволюція звучання.

Найсвіжіший альбом Саундтрек до порядку денного вийшов у жовтні 2025 року. Рутина, психологічний тиск, внутрішні переживання й спроби втриматися на плаву тут складаються в єдину історію. До роботи над альбомом долучилася ціла команда українських музикантів: Паліндром, Антон Слєпаков (ВГНВЖ, warнякання), Євген Тимчик (Septa, The Nietzsche, Антайтлд), Олександр Куц (Vøvk) і Divuar (Zwyntar, Old Cat’s Drama). А Паліндром ще й зрежисував кліп на дві композиції з альбому, які вийшли напередодні максісинглом. Саме з цим альбом проєкт потрапив до списку номінантів премії «Золота Зоря Лірум» за підсумками 2025 року.

Що українська мова дозволила сказати такого, чого не дозволяла німецька?

Вона надала можливість розповідати цілісні, закінчені історії, доступніше їх розкривати у пісенній формі. Залучати чудових виконавців. Німецька мова була про неживе семплування різного рандома, я б навіть не називав це історіями. Німецькомовну творчість я можу назвати інструментальною, зараз же форма більш класична.

Ти кажеш, що створюєш простір для вивільнення емоцій. Як зрозуміти, що ця терапія спрацювала?

Це в цілому можна сказати про будь-яку музику, яка несе в собі якийсь сенс. Якщо людина не залишилася байдужою як в позитивному, так і негативному сенсі. В мене десь на ютубі є комент «Ship Her Son — це лютєйше негативне й агресивне лайно. Музика повинна нести радість, а не угнітати та визивати тривогу». Напевно, навіть в цьому кейсі щось спрацювало. До речі, спробую запрем’єрити нову пісню Простір.

Чи є емоція, яку ти досі не навчився перетворювати на музику?

Мій знайомий нещодавно запитав, яку зі своїх пісень я вважаю найсумнішою. Я не зміг назвати жодної та вирішив, що в мене немає сумних пісень. Ця емоція сум..

Після концерту ти хочеш, щоб люди відчули полегшення чи навпаки — чесно зустрілися з власними емоціями? 

Після концерту хочу, щоб люди залишилися послухати Rome.

На фестивалях люди часто потрапляють на виступи випадково. Чому «випадково» варто опинитися саме на сеті Ship Her Son?

Вони зможуть бонусом ще раз почути Степана, Дівуара, Сашка Куца, Женю Тимчика і кращого поета сучасності Антона Слєпакова.

Кого з Main Stage і Dark Stage ти порадив би не пропустити тим, хто прийде насамперед на ваш сет?

Паліндром, Vøvk, Zwyntar, АННА.

АННА

ВОУ ВОУ ВОУ ВОУ ТАНЦЮЙ ЗІ МНОЮ ТЕЖ ЦЕ НАШ З ТОБОЮ КАР-МА-ТРЕШ!!! Якщо ви зараз автоматично проспівали цей рядок, то навряд чи ми розкажемо вам щось нове. Але якщо ця фраза нічого вам не сказала — знайомтеся, АННА. Батьки української важкої сцени й одні з найпомітніших представників альтернативної музики середини нульових, а ще гурт, який радили не пропустити обидва попередні спікери.

Історія гурту почалася у Львові восени 2002 року. Вокаліст Віктор Новосьолов і гітарист Юрій Підцерковний, які до того грали в проєкті Misery, вирішили, що хочуть робити іншу музику. Уже за рік АННА записала своє перше демо Проба. Через якість запису його так і не видали, але саме тоді гурт почав шукати власний саунд. До складу приєднався гітарист Сергій Нестеренко, який змінив звучання гурту. Й разом з першими змінами у складі АННА продовжила активно виступати на фестивалях й готувати новий матеріал. 

2006-й був багатим на переломні моменти. Янукович повернувся до влади, збірна України дійшла до чвертьфіналу Чемпіонату світу з футболу, авторка цього тексту щойно закінчила перший клас, а АННА перемогла на фестивалі «Тарас Бульба».  

Ця перемога відкрила гурту шлях до дебютного альбому Карматреш, який побачив світ навесні 2008-го і з яким гурт поїхав у перший великий тур.

Потім був альбом Срібна змія, диски, фестивалі й сотні слухачів, які до сьогодні легко продовжують рядок «танцюй зі мною теж…». У 2013 році АННА оголосила про розпад через конфлікт усередині гурту, за два роки музиканти возз’єдналися у проєкті Компас, але справжній камбек стався торік. Вони знову збирають солдаути й доводять, що їхній олдскульний ню-метал звучить не менш потужно, ніж у нульових. 

Як зрозуміти, що на ваш концерт прийшла не стара фан-база, а нове покоління? 

Спитати! Я таке роблю дуже часто на концертах, бо цікаво відстежувати покоління. Покоління три ми вже виховали. Четверте вже беремо на себе. Дуже приємно, коли батьки приходять зі своїми дітьми на концерт. Батьки, які були молоді та слухали нас, зараз приводять своїх дітей. А діти ростуть і розказують своїм одноліткам. Це дуже приємно і так популяризується музика наша.

Після понад 20 років на сцені що цікавіше: коли тебе називають легендою чи коли після концерту хтось відкриває АННУ для себе вперше? 

Легендою називати себе це ніби одягати якісь старперські штани. Приємно все ж таки відчувати, що є ще порох в порохівницях, і що у свої 47 років ти можеш нормально роздати на сцені. І дуже приємно чути, коли після виступу люди кажуть, що вперше почули нас.

Коли дивитеся на сучасну українську дарк-сцену, що вас найбільше тішить, а що змушує подумати: «а от в наші часи і трава зеленіша була, і…»? 

Зумерській молоді не вистачає трошки ентузіазму, духу рок-н-ролу, який жив в нас тоді. Скажете, що я як старпер говорю, але ці моменти були ексклюзивні: коли ти ходив на репетиції з друзями, а не сидів в діскорді та придумував. Це теж класно, але романтичніше прийти зі своїми однодумцями в той же гараж і провести там ефектно час. Технології покращили якість, просування, і взагалі музичну частину індустрії, але водночас і забрали щось романтичне.

У який момент ви зрозуміли, що АННА — класика, а не просто старі пісні? Після довгої перерви, ми сім років разом не стояли з хлопцями на сцені. Оці старі пісні я називаю ретроспективою. Мовчи, Ангел, Ніж, той же Карматреш — це ліфт в минуле. Люди сідають в нього і спускають вниз або підіймаються вгору.

На фестивалях люди часто потрапляють на виступи випадково. Чому «випадково» варто опинитися саме на сеті АННА?

Це дика енергетика, чесна лірика. Це завжди справжнє. Для мене АННА завжди мала енергетичний код, який складається з правильних літер, з правильної синергії людей, які роблять цю музику (до речі, назва гурту — абревіатура Atomic Nuclear No-core-up-ted Attention, яка з часом стала настільки самодостатньою, що вже й не розшифровують, — прим.ред).

Кого з MainStage і Light Stage ви порадили б не пропустити тим, хто прийде насамперед на ваш сет?

Паліндром дуже класний артист.

Пивоварова цікаво послухати, ми виступаємо майже в один час,  але там є 30-40 хвилин зазору. Цікаво, як Артемко повернеться до свого коріння. Пам’ятаю, як він виступав в Харкові та грав в пост-хардкор в гурті  Dance Party. Dance! Dance! Зараз в ньому кипить кров і він хоче її вивести її назовні.

А взагалі раджу людям кльово відпочити. Рідко відбуваються фестивалі взагалі. Тим паче зараз фестиваль змінив локацію і це буде більш масштабна історія, більше інтерактиву. Не буде просто музика, як і завжди на Файному місті. Тому всі, хто не має квиточка — не вагайтеся.

---

Читайте також: Що-куди-коли? Путівник по Faine Misto 2026 від команди Лірум