Обери свого Скрябіна. Рецензія на документальний фільм «Кузьма. Страшно веселий»

13 серпня в прокат вийшов документальний фільм студії Knife! Films «Кузьма. Страшно веселий», присвячений лідеру гурту Скрябін, музиканту та шоумену Андрію Кузьменку. 

Кінокритик Ігор Кромф розповідає, яким вийшов документальний байопік про Кузьму Скрябіна, що за своїм хронометражем не поступається «Одіссеї» Крістофера Нолана. 

Творчий тандем продюсера Макса Сердюка та режисера Артема Григоряна, які співзаснували студію Knife! Films, вдало осідлав абстрактного коня у формі поп-документальних байопіків про легенд української естради і останні три роки випускають щорічно по одному масштабному проєкту. Спершу вони створили «Яремчук. Незрівнянний світ краси», де Назарій Яремчук виглядав ідеальним як супермен. Згодом розповіли історію культового гурту Океан Ельзи як історію львівських дворових бітломанів, що стали невід’ємною частиною сучасної української історії. 

Тепер черга дійшла до Андрія Кузьменка, більш відомого як Кузьма Скрябін — персонажа неоднозначного, але точно культового в українській попкультурі. Щоправда, цього разу проєкт дещо відрізняється від попередників, адже повністю позбавлений спікерів на екрані. Закадрові голоси друзів, колег та родичів Кузьми розповідають смішні та страшні історії з життя шоумена. А візуальний ряд повністю складається з архівних зйомок різного формату. 

На перший погляд, може здатись, що створити фільм про Кузьму на основі архівів — це дуже просто. Шоумен за своє життя не злазив з телеекранів і роздавав численні інтерв’ю, в яких до слова наговорив купу дурниць. Цього матеріалу достатньо, щоб зробити документальний found footage навіть без закадрових коментарів. Однак кінокритик Юрій Самусенко, який до команди фільму долучився як архівний продюсер, вирішив копнути пласти цифрового сліду Андрія Кузьменка максимально глибокого, зібравши сімейні архіви, домашню зйомку друзів, відео перших виступів та записів Скрябіна ще ледь не в часи президентства Леоніда Кравчука.

Щоправда, всі здобутки медіаархеології Самусенка потрапили до Артема Григоряна, який, як показує нам третій його фільм про видатних музикантів, вміє робити дуже добре лише одне кіно. Однак проблема в тому, що Кузьма Скрябін насправді занадто складний персонаж, щоб побудувати на його біографії стандартну історію, і тому на тлі попередніх робіт Григоряна «Кузьма. Страшно веселий» виглядає значно слабше, а постать самого Кузьми розкрита достатньо хаотично.

Григорян намагається провернути знайомий трюк, який вже робив з Яремчуком та ОЕ, подавши шлях Кузьми як історію маловідомого музиканта, який фанатів від стильної західної музики, довго йшов шоубізом з вірою у свій талант і врешті попри всі складнощі та конфлікти став легендою. Однак з Кузьмою все складніше — в основі його історії успіху майже антична трагедія.

На початку 2000-х він починає розуміти, що похмурий постпанк з готичними арткліпами — це не те, що принесе славу і гроші. Тому він фактично розганяє оригінальний склад гурт, себто своїх кращих друзів дитинства. Натомість збирає нових, лояльних музикантів і починає свою масмаркетну кар’єру зі стьобними пісеньками про хлопців-олігархів і сльозочавильними ностальжі-треками про маму і друга Саню.

А паралельно стає ведучим усіх можливих телепрограм України. При цьому за сюжетом цей вибір далі робить Кузьму «самою щасливою людиною у світі» і останню третину фільму Григорян фокусується на темі важливості родини, смішних історіях з телебачення, а також волонтерській діяльності Кузьми на початку російсько-української війни у 2014 році. 

Однак драматургія персонажа тоді стає нелогічною. Бо якщо це історія про людину, яка завжди мріяла бути народним улюбленцем, то Григорян жодним чином не пояснює як так вийшло, що понад 10 років життя Кузьма фанатів від своєї андеграундної кар’єри. Якщо ж це історія людини, як очолила те, чому мала протистояти, то щасливий Кузьма в ній перетворюється на втілення ідеального антагоніста. 

У фільмі є архівна хроніка, де Кузьма говорить, що коли постаріє, то мріяв би зняти автобіографічний фільм, де показав би, наскільки він складна і почасти неприємна людина. Але фільм про Кузьму зняв Артем Григорян, а тому документальний байопік став шведським столом з ідеалізованих образів Кузьми, як сім’янина, волонтера, громадянина, музиканта, шоумена і просто «свого пацана» замість цілісного та критичного погляду на дійсно знакову персону української попкультури. 

Оцінка критика — 6/10

Читайте також: Відео дня: дивимося трейлер стрічки «Кузьма: Страшно веселий»