Михайло Опекан пише пісні швидше, ніж встигає їх записувати. Зараз він служить у 12-тій бригаді спеціального призначення «Азов», а коли випадає вільний час — забігає на студію працювати над новим матеріалом для Lady Aphina. Гурт Михайло заснував у Києві за рік до повномасштабного вторгнення, тож майже вся його музика виходила вже під час війни.
Разом із бригадою «Азов» ми починаємо серію інтерв’ю з музикантами, які долучилися до її лав. У першому матеріалі поговорили з Михайлом про його роботу в бригаді, пісню, яка нагадує йому про навчання, і про те, як служба змінила його життя як артиста.
Розкажи про свій бекграунд: якими музичними проєктами займався до служби?
Проєкт у мене завжди був один — Lady Aphina. Ми створили його з товаришем-барабанщиком десь за рік до повномасштабного вторгнення й за цей час встигли випустити лише один реліз, який сьогодні здається мені дуже недоречним. Але тоді це було прикольно. Уся подальша творчість гурту припала вже на час повномасштабної війни. До цього я професійно музикою не займався, просто писав удома пісні для себе на гітарі.
Чим займаєшся у бригаді зараз? Як би ти описав свою роботу людині, яка знає тебе тільки як музиканта?
Важко описати це одним словом. Мій напрям називається «зв’язки з громадськістю». До нього входять комунікації, робота з фондами, волонтерами й партнерами для забезпечення бригади необхідним майном, робота з документами, ведення соціальних мереж і створення контенту. І ще купа супутніх справ, які можна довго перераховувати. Але якщо коротко, то це медійка та забезпечення.
Є пісні або альбоми, які після початку служби вже не можеш слухати так само, як раніше? Що в них змінилося для тебе?
Ну, насамперед це російська музика. Я її й так, у принципі, не слухав, але було два виконавці, які для мене, звісно ж, відправилися на смітник історії. Якщо ж говорити про настрій музики, то я не виділив би якогось артиста чи жанру, який раніше мені подобався, а з початком повномасштабної війни перестав. Радше я перестав слухати й зашкварних західних артистів, які або підтримують Росію, або несуть неоднозначну дичину. Щодо улюблених гуртів, то Radiohead та Blonde Redhead назавжди в моєму серці. І слава богу, вони ніде не зашкварилися.
Який неочевидний трек асоціюється в тебе зі службою і чому?
Холодна кров Паліндрома та Христини Соловій. Коли я перевівся до «Азову», то багато слухав цей трек під час навчань.
Чи змінила служба твоє сприйняття власної музики? Якщо так, то як саме?
Радше змінилося не сприйняття музики, а сприйняття себе як артиста, оскільки я не маю можливості вести життя та соцмережі музиканта, який щодня в шкіряних штанах розповідає зі студії про новий трек. Сама музика як була, так і залишилася рефлексивною та екзистенційною. Єдине — зараз я пишу втричі більше, ніж маю змогу записати на студії.
Ким ти зараз радше можеш себе назвати: музикантом, який пішов служити, чи військовим, який досі займається музикою?
Радше військовим, який займається музикою, оскільки служба — пріоритет і займає весь час. Я ціную кожну можливість і, коли з’являється вільний час, завжди використовую його, аби забігти на студію й щось записати або зняти відео.
Ти кажеш, що зараз пишеш утричі більше, ніж маєш змогу записати. Як обираєш, які пісні першими треба записувати? Над чим працюєш зараз?
Саме зараз у вільний від служби час, коли це вдається, я працюю над новим мініальбомом, який планую випустити навесні 2027 року. Якщо ж говорити про відбір пісні, то щодня з’являються нові ідеї та аранжування, які я фіксую та допрацьовую. Тому зазвичай наступною я записую ту пісню, яка на момент запису є найбільш завершеною, цілісною, відповідає настрою мініальбому та повністю задовольняє мої вподобання насамперед як слухача.
Читайте також: Досить шукати «хороших» росіян, поки ми втрачаємо найкращих українців
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: