Пісня за піснею: Олег Скрипка про альбом «Номад»

Наприкінці жовтня 2026 року Олег Скрипка презентував четвертий сольний альбом Номад — дев’ять музичних опусів, об’єднаних образом мандрівника, який вирушає у вояж крізь дивні далі й світи, долаючи внутрішні та зовнішні завади.

Кожна оповідка відкриє окремий, суперечливий світ зі власною атмосферою, настрою і кольорами. Слухач разом з героєм подорожує крізь любов і пристрасть, самотність і тугу, мрії та спогади, французький шарм і бешкет, перетинає безодню романтики. І зрештою зупиняється там, де завершується будь-яка далека дорога, — вдома.

Спеціально для рубрики «Пісня за піснею» Олег Скрипка розповідає про кожен трек з альбому Номад.

Номад

Пісня була написана ще у 2018 році. На той час війна вже тривала на сході України, Крим — окупований. Це був певний хронічний стан тривоги, передчуття ще більшої біди, готовності до боротьби. Згодом це проявилося у повномасштабному вторгненні. Власне, ці відчуття я і поклав у пісню: біль, тривогу, але водночас готовність захищати свою землю, себе і рідних. І наш герой тут — зрілий воїн. У ньому є від козака, самурая, вікінга. І він вирушає на захист своєї землі. Мандрівець вже пройшов свій довгий життєвий шлях, має досвід й розуміє, заради чого вступає в бій.

Я використав слово «номад», яке не так часто зустрічається в українській мові й означає кочівник, мандрівник. Але й зустрічається майже в усіх європейських мовах. Для мене — це точний образ чоловіка, що перебуває в постійному русі, долає простір і перешкоди, та має свою мету та відчуття дому.

Кліп на пісню знімали у 2022 році, якраз на початку повномасштабної війни. Тож композиція стала актуальною, як ніколи. Зйомки відбувалися в панорамній студії в Києві. Тоді місто було майже порожнім, багато людей виїхало, але наша фахова знімальна команда та натхненна пані режисерка були тут. І ми вдало реалізували задум. У відео мій герой б’ється і долає східне звір’я, дракона. Але, попри всю войовничу символіку, головна рушійна сила історії — любов. Саме з любові йде він в бій, дає обіцянку, що неодмінно переможе та повернеться додому. Адже воїн завжди знає, заради чого точиться війна.

Марево

Це — мій найсвіжіший твір, написаний у 2025 році. Зазвичай робота над піснями, особливо над текстами у мене триває досить довго. А от Марево народилося напрочуд швидко, — приблизно місяць.

За стилістикою я визначив би цю композицію, як романс-нуар. Вважаю, що українці мають досить давні й глибокі традиції у цьому жанру. Згадаймо хоча б Олександра Вертинського, — киянина, який свого часу справив неабиякий вплив на європейську романсову культуру. Мені захотілося відтворити стиль української поезії кінця XIX — початку XX століття, з її романтичною, трохи меланхолійною інтонацією. Можливо, тут є щось і від поетичної традиції шістдесятників, від вишуканої лірики, бентежних настроїв, які ми зустрічаємо, наприклад, у творчості Миколи Вінграновського.

Прям декілька кліпів на твір були сфільмовані у тому ж 2025 році. В одному з візуальних образів я звернувся до естетики Олександра Вертинського. Мені схотілося відтворити дух тієї епохи, високого стилю та легкої іронії. Тож запрошую насолодитися сучасним і водночас олдскульним українським романсом!

Жаклін

Пісня написана у 2012 році. То був ще той стилістичний експеримент. Я б визначив її жанр як балкано-одеський свінг. Такий саунд дещо популярний і на сьогодні в Європі. Зокрема у Франції така музика була надзвичайно модною у 90-х роках, коли я там мешкав. Та й сьогодні у світі є чимало стильних артистів, що відтворюють такий вайб. В Україні цей напрямок, на жаль, не отримав такого розвитку, хоча були й є цікаві виконавці.

І тут я знов використовую образ мандрівника, та цього разу він дещо інакший. Такий собі шибеник, волоцюга, трохи авантюрист. Герой вертається до своєї колишньої. Можливо, не зовсім тверезий, проте привабливий й веселий, симпатичний і деколи відчайдух. Він повертається до своєї Жаклін після тривалої відсутності й мовчання. І знов освідчується в коханні, просить вибачення за те, що десь блукав, зникав і не телефонував.

Думаю, кожен серед знайомих має хоча б одного такого персонажа. А можливо, хтось навіть упізнає себе! Це — легковажна історія й водночас щира й правдива. Тут відчуємо одеські інтонації та, може, навіть львівський батярський дух. Тож запрошую до музичних пригод з гумором, шармом і дрібкою бешкету.

Любов

Любов — тут, по суті, мій кавер на самого себе. Оригінал я написав ще у 1993 році в Парижі. Перша версія увійшла до альбому Хвилі Амура гурту Воплі Відоплясова. Того часу мені захотілося поєднати французький романс із гранжевим роковим рифом. Але насправді ця пісня має справжню романсову основу, тож я часто виконував її на своїх сольних концертах у камерному виконанні і гранжеве гітарне соло на цей час чуттєво виконувала скрипка. Тож до студії я запросив неймовірну скрипальку Марію Коваленко. І саме тоді пісня набула надзвичайної елегантності і душевності.

Нову версію ми записали минулого, 2025 року, а згодом створили й кліп. До речі, композиція — досить хитромудра, має ламаний ритм. Але, попри це, вона має чимало кому подобається. Твір цей подолав роки. Пісні уже понад тридцять років, а вона й досі є аудіальною. Я б сказав, цього разу ми вернули їй первинну сутність, — романсове єство. Вуаля!

Плакала і Зітхала

Оригінальна назва цієї композиції — «Баляда Бальконова», написана Юрієм Винничуком очевидно у 1989 році. Юрій — без перебільшення один із велетів української літератури, але ще той батяр.

Вперше пісня прозвучала у виконанні гурту Млин на першому фестивалі «Червона рута» у 1989 році. Тоді вона справила неабияке враження. Минулого року мій знайомий за ім’ям Роберт із Закарпаття наполегливо запропонував мені звернути увагу на цю пісню. Зізнаюся, раніше я її не чув. Послухав і очманів: це ж — шедевр. Тож без зайвих вагань мені одразу захотілося її відтворити та передати дух того бешкетного Львова 80-х років, творчого, мистецького, музичного, сповненого життя й безжурних пригод.

Ми записали й аранжували композицію цього року. А у центрі Львова знімали кліп. Мені було важливо передати саме львівську атмосферу, дух старовинного центру. Адже всі знають і люблять Львів за його особливий шарм: кав’ярні, богемні тусовки, панянки й батяри, вуличних музикантів і атмосферу. Так, це місто має свій неповторний характер. За сюжетом це — трагікомічна історія про невдале залицяння на балконі, де нестримний кавалер наполегливо домагається не дуже поступливої леді, аж раптом балкон підступно падає… Така собі романтік пригода з доволі трагічним фіналом! Я вдячний Юрію Винничуку за цей чудовий текст. Звісно, я дещо переосмислив його музично. Мені здається, що саме ця композиція дуже добре передає дух старого й нового Львова.

Доля

Доля — найдавніший твір альбому Номад. Свого часу пісня була написана до мюзиклу «Попелюшка» ще в 90-х роках. Тоді я виконував роль Трубадура, для цього персонажу мені схотілося створити рок-барок баладу. Барокова лінія акордів надає композиції елегантного, дещо урочистого звучання. Вважаю, що це — моя одна з найкращих рок-балад.

Пісня мала чимало поціновувачів та крім мюзиклу ніде досі не була видана. Тож я вирішив не перезаписувати її, а видати в оригінальному, автентичному звучанні. І ось вона — для вас на широкий загал. Чудово, що ця музична історія, що народилася колись, тепер отримує нове життя.

Je Ne Mange Pas Six Jour (Же не манж па сі жур)

Назва цієї пісні перекладається з французької «Я не їм шість днів». Це відома фраза Кіси Вороб’янінова з роману «Дванадцять стільців» (до речі, не зовсім грамотна). У радянські часи, а згодом і в 90-х, більшість знали французькою лише дві фрази: «Je ne mange pas six jours» і «Cherchez la femme» — «Я не їм шість днів», і «Шукайте жінку». Коли французи приїжджали до України, вони були досить здивовані; місцевий народ французькою переважно не розмовляє, але всі французькою доповідають, що не їдять вже 6 днів і натомість шукають якусь жінку! Такий химерний культурний феномен.

Мій друг і колега Фелікс Лебарс, який свого часу грав на гітарі у складі Воплі Відоплясова під час нашого французького періоду, також неодноразово бував в Україні. Він — відомий у Франції музикант, має власний сольний проєкт, пише й виконує свої пісні. Приїжджав до нас і з ВВ, і самостійно. Звісно, його також дивувало, що українці часто повторюють цю дивну французьку фразу.

І зрештою він вирішив написати пісню Je Ne Mange Pas Six Jour про свої враження Україною. А я для Фелікса — саме та людина, яка і познайомила його із нашою країною та її культурою. Тож він запропонував мені співавторство до цієї композиції. Пісня вже кілька років видана Феліксом у Франції, і він люб’язно дозволив мені включити її до мого сольного альбому. Думаю, ця історія мусить бути оприлюднена й в Україні. Тут відчутний автентичний французький шарм та культурний діалог. Тож французько-українська пригода посіла своє місце серед дев’яти музичних світів Номада.

Зима

Якось у довгі сиві зимові вечори в душі моїй народилася одна лірична пісня про кохання, що ніяк не згодне замерзнути й померкнуть. У той холодний час зими, коли світ зовнішній прям крижаніє, і тільки наше внутрішнє тепло спроможне гріти почуття, не дати їм зачаїтися.

Відразу я почув цю пісню, як дует. І спала на думку ідея запросити Христину Соловій. ЇЇ я почув уперше і побачив на «Голосі Країни». Тоді вона не потрапила до моєї команди, але її образ, голос і тембр, як я вважав, добре би пасували саме до цієї тепло-крижаної пісні. Тож я запросив Христину, вона відразу погодилася. Прийшла до студії й буквально з першої спроби записала свою лінію голосу. Це було влучне поєднання, наші голоси чудово зійшлися. Згодом я запросив її і до зйомок кліпу. Усе склалося напрочуд легко й швидко. Христина сама підібрала собі образ, який ідеально відповів моєму задуму. У результаті вийшла стримана, дещо олдскульна картинка. Але саме в цьому й полягала ідея.

Адже пісня наша — про кохання, яке є тим незгасним вогником у мить, коли нестерпно холодно й, здається, безнадійно. Є просто двоє, їхні голоси та щире почуття. Лише своїм душевним світлом і теплом ми можемо розплавити усі льоди. Навіть тоді, коли зима ніяк не скінчиться.

Україна

Альбом завершує рок-кантата Україна. Пісня була записана у 2016 році. Ідею написання мені запропонував мій колега Михайло Друченко, з яким ми працюємо багато років. До речі, саме він і є ініціатором видання цього альбому, як і багатьох моїх попередніх платівок.

Автор пісні — співак Євген Гапон, оригінальне виконання треку — відомий харківський хард-кор бенд Nokturnal Mortum. Мені було запропоновано зробити власну версію. Я відчув тут ліричну основу, яку захотілося ще більш розкрити, надати їй хард-рокового звучання, тобто зробити все ж трохи легше, що і надало ліричності.

Зізнаюся, суто патріотичних пісень власного авторства я не пишу. Україна — для мене своєрідний виняток. Як я відчув, я надав пісні пронизливої глибини і простору. Україна подобається слухачам, і для мене — особливо важливо, що й сам автор, Євген прихильно поставився до моєї версії. Тож бажаю всім натхненного прослуховування!

Так дев’ять оповідей склалися в один роман. Це — подорож від марень і оман, несталих пристрастей й повернення до дому, без сумніву й вагань.

---

Читайте також: Пісня за піснею: капела ДваТри про альбом «Savyntsi»