Як пройшов київський концерт Сергія Бабкіна

Концертний тур Сергія Бабкіна, присвячений 15-літтю його творчої діяльності, раз за разом вигулькував у фейсбук-стрічці. Про музику і шоу писали мало. У центрі була політика. Його львівсьий і тернопільський концерти було зірвано і з’являлись погрози зриву наступних виступів. Основними претензіями до Бабкіна стали сольні виступи у Москві та Санкт-Петербурзі у 2015-2017 роках, російський тур–презентація нової платівки 5’nizza, виступ у Криму у 2014-му та інтерв’ю каналу LifeNews. Будь-які спроби музиканта виправдатись чи пояснити свої дії не діяли, поки на дніпровському концерті Бабкін не зробив офіційну заяву: уряд Росії є агресором, а Крим – наш.

Чому мені важливо було зробити цей відступ? Напередодні київського концерту основне, що мене цікавило – чи будуть провокації і цього разу. Урешті-решт, після Дніпра претензії Бабкіну все ще висловлювали. Цей політичний аспект засів у мене в голові і відбила на другий план творчу складову. Аж поки Сергій не вийшов на сцену.

Сергій Бабкін – актор. Цей вектор його творчості основний. Не важливо, чи він танцює у шоу, чи виступає на сцені, чи судить інших музикантів, але в основі усього – театр. Бабкін вийшов на сцену з напівзавершеним гримом і, пригадуючи, що відчував, коли лише починав співати, дороблював його перед глядачами. Повільно, артистично, вибачаючись, що всього-навсього виконує свою давню мрію – виступати в образі Арлекіно. На сцені він один і він має заповнити її якщо не голосом, то хоча б історіями. Налаштувати залу на те, що частину його майже трьохгодинного шоу, він буде розповідати, дякувати, жартувати і сумувати.

І лише потім почне по одному, повільно представляти людей, з якими вже багато років створює свою музику. Якщо вірити цим історіям, то і Савенко, і Чупахіна, і Фадєєва, і Шепеленко, і Кононова, він зустрів випадково і зійшовся з кожним після питання, чи не хочуть вони спробувати грати разом. Отак просто, після довгої передісторії усе закінчувалось фразою «и он ответил, что давай попробуем». Складалось враження, що Бабкін презентує не своїх музикантів, а членів родини. З тією ж ніжністю він згадав і саундпродюсера альбомів Сергеевна і #неубивай Мілоша Єліча, з тим же захопленням говорив про звукорежисерів, світловиків та гримерів. І все в образі цього печально-комічного клоуна.

Окремо на сцені він презентує і новоприбулих у його творчу родину – учасників шоу «Голос Країни» Марту Адамчук, Віру Кекелію та Романа Дуду. Кожному з них він дає шанс заспівати його пісню, а Ромі дістається особлива честь – презентувати їх спільний сингл, реліз якого заплановано на понеділок, 23 жовтня.

Грим зник після згадки про найважливішу людину у житті Бабкіна – його менеджера, організатора концертів, партнера по танцях і дружину Сніжану. Він співає Сокровище про їх перший поцілунок, витирає грим, скидає шапку з дзвіночками і закінчує театральну постановку. Далі лише музика.

Тур до 15 років і конкретно київський концерт не був спробою підсумувати усе, що випустив Бабкін. Пісні, які він виконував, обирали прихильники методом голосування. Здавалось, Сергію взагалі не принципово, що саме йому треба буде співати. Белые рубашки, Тук-Тук, Молодость, Мотор, Злива, Пиши, Ще осінь зовсім молода, О тебе, Не уходи, Але, Джаз, ГГГ… – вони усі були саундтреками до того, що хотів сказати співак.

Не знаю, що почули інші, але для мене це була історія про те, що кожний має робити те, що у нього виходить найкраще і подобається найбільше. Що митець має творити, лікар – лікувати, кухар – готувати їсти, а політик – займатись політикою.

Фото: Ольга Закревська