«Сучукршось»: гурт ЦеШо про сучасний український театр, кіно та літературу

Головна

Статті

Катерина Ятель

Статті

Катерина Ятель

•

20 Березня, 2019

Рубрика «Сучукршось» створена для тих, кому хочеться дізнаватися більше про якісну українську культуру. А щоб краще у ній розібратися, ми вирішили звернутися до тих, хто найбільше крутиться у цих сферах – небайдужих музикантів. Щомісяця ми будемо зустрічатися з нашими артистами, аби поговорити з ними про український театр, кіно та музику чи порадити хорошу літературу від наших авторів.

Першими героями нашої рубрики стали учасники гурту ЦеШо – Марічка Штирбулова (акордеон, вокал), Ігор Митальніков (ударні, вокал), Маруся Іонова (віолончель, вокал), Катерина Петрашова (мелодика, саксофон, вокал), Надя Голубцова (контрабас, вокал).

П’ятеро випускників університету Карпенка-Карого розпочали свій шлях як театральні актори та засновники «Театру-пральня». Згодом, їх помітив режисер «Даху» Влад Троїцький, який вже встиг зробити собі ім’я проектами ДахаБраха та Dakh Daughters. Так з’явився соціальний рейв-бенд ЦеШо, який цього року відкрився широкій аудиторії на нацвідборі Євробачення.

Але, окрім своєї театрально-музичної діяльності, учасників гурту можна побачити і в інших проектах. Марічка, наприклад, цього року дебютувала у стрічці «Гуцулка Ксеня», Надя світилась у телевізійних проектах, а Маруся та Катерина вже кілька років працюють акторками дубляжу, даруючи свої голоси персонажам фільмів.

Театр

Про хороших театральних режисерів

Надя: Для тих, хто не знає, ми всі є акторами театру «Дах». Тому коли мова зайшла про режисерів, то в першу чергу хочемо згадати Влада Троїцького.

Влад – унікальна людина, адже він створив і створює неймовірну кількість потужних і важливих проектів. Він дуже круто відчуває простір і людей, своєрідно працює з акторами, за абсолютно некласичною системою. І взагалі підхід Влада до нібито звичних речей, – унікальний.

Маруся: Влад дуже тонко відчуває музику, хоча зовсім не знає нот. Він завжди говорить, що музика – це не про ноти, це тиша всередині тебе.

Марічка: Є молодий режисер Давид Петросян. Він зараз ставить переважно у театрі імені Франка, а нещодавно в нього ще вийшла вистава у Театрі на Подолі. Його сильною стороною є те, що він відчуває драматургію. Він дуже багато читає і вміє відбирати матеріал, який є корисним зараз. Дуже часто режисерам, особливо державних театрів, не вистачає саме цього вміння. Вони потрапляють у пастку, коли вирішують ставити щось, що не можуть прив’язати до сьогодення.

Ігор: Він справді один із тих режисерів, які бачать в акторі найкращі його риси та потенціал, і дають можливість проявитися. Контакт «актор-режисер» – це сильна сторона Петросяна.

Надя: У Харкові працює режисерка Дмітрієва, яка створює хороший ляльковий театр.

Маруся: Мені хотілося б розказати про режисерку Владу Бєлозоренко. Я з нею встигла попрацювати в «Дикому театрі» над постановкою «Кисень». Влада має дуже великий потенціал, бо вона круто відчуває матеріал. П’єси, які вона обирає для постановок, хвилюють глядача. Вона ставить не для того, щоб просто поставити, а щоб підняти питання. Їй складно зараз, бо вона займається культурним центром «Печерськ», впала у цю державну структуру, яку хоче справді змінити.

Мені здається, що «Дикий театр» знайшов свою аудиторію, нішу. Вони роблять цікаві кроки, бо у нашій історії не було шляху європейського трешового театру. Вони це почали і круто, що вони цим займаються. Цей театр працює на хайпі, трендах і тому, що хвилює людей. Таке має бути.

Надя: Завжди треба порівнювати речі у світовому контексті. Для України – це великий розвиток, але у світовому контексті – це кілька років назад. Хоча добре, що люди побачили, що і так можна.

Про розвиток та експерименти сучасного українського театру

Надя: Насправді, експеримент – це коли в тебе є базові, добре відпрацьовані елементи, і ти можеш їх якось поєднувати чи змінювати. Наша проблема у тому, що немає навіть бази. Немає якоїсь сильної міфології українського театру. Раніше це була школа Заньковецької чи театр Курбаса, але їхні традиції ніхто не продовжував. А значить і експериментувати немає з чим. Це не класика, а нафталіновість. У цьому немає повітря.

Маруся: У мене були великі надії на Молодий театр, коли туди прийшов Білоус (Андрій Білоус – український театральний режисер, з 2012 року – художній керівник Київського академічного Молодого театру – прим.ред). Зараз я не можу сказати, що він прогресує. Стан театру всередині та якісь технічні штуки було удосконалено, але у творчості вони перейшли в нішу manufacture – це фабрика, яка продукує заради продукту.

Надя: Наскільки я знаю, то вони зараз почали працювати з Європейською театральною конвенцією. І це добре, бо іноземні театри – це корисний досвід.

Загалом, з держтеатром, як і з країною: зовнішньо наче щось міняють, начальники і директори змінюються, а результату з того нема. Щоб був розвиток, треба спочатку все повимітати, повичищати.

Марічка: Рух все одно є. Він просто не такий стрімкий, як хотілося б. Просто треба запастися терпінням та розуміти, що в один момент все не станеться. Ми не можемо одразу отримати і державу, і суспільство, і освіту, і театр… Але ми вже дивимось у правильному напрямку.

Кіно

Про вдалі українські фільми

Марічка: Першими на думку приходять «Кіборги». Це вдалий український фільм, у якому органічно поєднано і сценарій із сюжетом, і зйомки з картинкою, і режисерська робота з операторською. Але найсильніше в ньому – діалоги. Їхні суперечки та дискусії побудовані так, що ти навіть не впевнений, чию позицію підтримати, бо обидві сторони переконливі.

Маруся: Для мене найкращим українським фільмом за останні років десять є «Плем’я». І підозрюю, що його секрет у тому, що актори в ньому не говорять. Бо велика проблема українських акторів – це мова і мовлення у кіно.

Надя: Мені дуже сподобався фільм «Стрімголов». Це артхаусне хороше кіно. У нас всі намагаються вразити – картинкою, не маючи бюджету, акторами, не маючи акторів, а у цьому фільмі все зроблено просто і лаконічно.

Ігор: Був ще фільм «Параджанов». Він мені запам’ятався якісною картинкою, поєднаною з крутою історією самого режисера Параджанова.

Марічка: Нещодавно вийшла у прокат стрічка «Гуцулка Ксеня» режисерки Олени Дем’яненко. Це надзвичайно важливий фільм, бо йому вдалось показати українців красивими. І я щаслива бути частиною цього кіно.

> Нашу рецензію на фільм «Гуцулка Ксеня» читайте у телеграм-каналі «Нове Українське»

Окрім «Гуцулки Ксені», скоро вийде ще один повнометражний фільм за моєї участі – «Мої думки тихі», режисера Антоніо Лукіча. Він такий режисер, що живе напів на землі, а напів – у космосі.

Про те, чого не вистачає українському кінематографу

Марічка: Нас в кадрі (сміються).

Маруся: Хорошої школи для українських режисерів та акторів.

Марічка: Бо є приклади, коли у тебе класні актори, а фільми ну просто жахливі. Наприклад, «Дике поле». Така акторська команда, а сам фільм знятий неясно навіщо. Щоб ще раз показати, яке жлобство на Донбасі? Та ми вже знаємо. Покажіть щось хороше або що треба робити, щоб стало краще.

> Нашу рецензію на фільм «Дике поле» читайте у телеграм-каналі «Нове Українське»

Катя: Хороші актори без сценарію та режисера не можуть нічого зробити.

Надя: Мало того, що не вистачає школи режисерської, так ще й режисерам не вистачає освіти. Бо фільми, які зараз знімають – дуже пласкі.

Про режисерів, що мають власний підхід до кіно

Марічка: Такий чудовий режисер з-під Києва – Паоло Сорентіно … (сміються)

Маруся: Олена Дем’яненко – режисерка, яка дуже круто відчуває картинку та естетику кадру. Це вражає, бо воно красиво.

Марічка: На зйомках «Гуцулки Ксені» я відчула, що вона перфекціоністка по побудові кадру.

Ще, раз ми стільки хвалили «Кіборгів», то було б дивно не згадати Ахтема Сеітаблаєва.

Не можу не згадати Олеся Саніна та його «Поводир». Свого часу цей фільм мене вразив та шокував. Він зараз працює над новим фільмом, який я б теж не радила пропускати.

Маруся: Марина Степанська. Її дебют «Стрімголов» вражає.

Про акторів, на яких варто звертати увагу

Маруся: Даша Плахтій дуже крута і сильно мені імпонує. Вона не намагається бути на когось схожою і це відчувається в кожній її ролі. Ми говорили про фільм із нею – «Стрімголов».

Надя: У нас мало кіноакторів. Багато акторів, які приходять з театру в кіно, не можуть перебудуватися. У них театрально поставлена вимова, яка може працювати в театрі та на великій сцені, але не в кіно. От Даша Плахтій має органічну мову, може якраз тому, що вона не має досвіду в театрі. З чоловіків таким є Олексій Тритенко, в якого до того ж дуже вузький акторський психотип.

Катя: Ще є Катя Молчанова! А з хлопців мені подобається Олег Москаленко, який грав головну роль в «Дикому полі».

Маруся: І в «Кіборгах» є потужні актори – Слава Довженко, наприклад. Чи наприклад, Даша Полуніна, яку ми скоро побачимо у ролі Лесі Українки.

Про українське кіно, яке хотілося б побачити

Надя: Я так хочу якісну анімацію! У нас є дуже талановиті художники, але вони працюють переважно за кордоном. Зрозуміло, що це через гроші.

Маруся: А мені хотілося би хороший ситком: іронічний, гострий. Скажімо, як у Netflix.

Надя: Хочеться мінімалістично-глибоких режисерів артхаусного кіно. Українського Сорентіно!

Література

Про українські книги, які треба прочитати

Надя: Для мене став відкриттям, хоч трохи і соромно, що лише зараз, Любко Дереш. Зараз вже третю книгу читаю. Не розумію, чому він ще не відомий у всьому світі. Для мене він – український Гессе. Я не знаю, як можна розуміти такі філософські речі, про які він пише, і бути при цьому сповна розуму. Особливо мені сподобалась книга «Архе».

Маруся: Моя улюблена книга – це «Непрості» Прохаська. Я б хотіла побачити екранізацію вдалого режисера, з хорошими акторами та локаціями.

Марічка: Мені дуже сподобалась книга Жадана «Інтернат», теж про Донбас як і «Ворошиловград».

Катя: «Баборня» Мирослава Лаюка. Читаючи про життя головної героїні можеш усвідомити всю страшну систему, яка існувала в Радянському Союзі. Це як книга з історії, тільки ти в ній все розумієш.

Марічка: Там ще й дуже нетипово показаний Союз. Ми бачимо долю людини й ідеологічний вплив, що впливає на мислення. Тобі не говорять прямо, а ти сам починаєш усвідомлювати, що відбулось.

Маруся: Не можна не згадати Василя Карп’юка, який спільно з Лаюком зараз робить віртуальний музей-архів творів Тараса Мельничука, українського поета-дисидента. У нас навіть є композиція Риба, натхненна його творчістю. Він зовсім недосліджений. Ще й видана всього одна його збірка у «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Ігор: Оксана Забужко та її «Український палімпсест» дуже розкриває моменти української ідентичності. Я дуже люблю читати інтерв’ю з нею, бо вони дають фундамент для роздумів і розуміння глибин української культури. У неї можна і треба вчитись.

Марічка: Я ще раптом згадала про Доржа Бату та його «Франческа. Повелителька траєкторій». Він за національністю бурят, але жив в Україні і довгий час був журналістом. Зараз він працює в командному центрі NASA в США і керує супутниками. Книга якраз про це і розповідає.

Надя: У нас є хороша поезія. Наприклад, Іздрик.

Як популяризувати українське сучасне мистецтво?

Маруся: Шерити у фейсбуці не хейтерські пости, а сучасну поезію.

Марічка: Треба направду цим цікавитись і це любити. Якщо ти сам як митець живеш у цьому контексті та є до нього чутливим, то ти можеш багато.

Надя: Медіасфера має цим зайнятись. Усі медіа, особливо тєлєк, взагалі ігнорують культуру. Вони готові годинами говорити про Євробачення, але не готові про сучасну культуру. І, з іншого боку, не вистачає менеджерів з піару, які б цим займалися.

Короткий зміст

Рекомендації у сфері театру:

Театр «Дах» та постановки Влада Троїцького
Режисер Давид Петросян
Режисерка Оксана Дмітрієва
Режисерка Влада Бєлозоренко

Рекомендації у сфері кіно:

Фільми:

«Кіборги» (2017)
«Плем’я» (2014)
«Стрімголов» (2017)
«Параджанов» (2013)
«Гуцулка Ксеня» (2019)
«Мої думки тихі» (2019)

Режисери та режисерки: Антоніо Лукіч, Олена Дем’яненко, Ахтем Сеітаблаєв, Олесь Санін та Марина Степанська.

Актори та акторки: Даша Плахтій, Даша Полуніна, Катерина Молчанова, Олексій Тритенко, Олег Москаленко та Слава Довженко.

Рекомендації у сфері літератури:

Любко Дереш («Архе»)
Тарас Прохасько («Непрості»)
Сергій Жадан («Ворошиловград», «Інтернат»)
Мирослав Лаюк («Баборня»)
Оксана Забужко («Український палімпсест»)
Дорж Бату («Франческа. Повелителька траєкторій»)
Поезія Юрія Іздрика

Фото учасників гурту: Оля Закревська (Oli Zitch)
Фото у колажах: Facebook

Розповiсти друзям