Епічність, культура, Гогольтрейн: як пройшов Startup Гогольfest 2019 в Маріуполі

Startup Гогольfest приїхав у Маріуполь уже вдруге. Перший ми пропустили, та цього разу пощастило потрапити. Ми провели у місті майже шість днів: жодного разу не занудьгували, послухали цікаві лекції, побачили багатьох українських артистів, кількох зарубіжних, потрапили на тригодинну виставу, провели кілька ночей на сцені біля моря, проїхалися Гогольтрейном і навіть встигли побачити модерну оперу.

Масштабність цієї події ще треба буде осмислити. Головне, що вона відбулася не в Києві, у якому і так доволі багато культурних заходів, а в портовому місті, якого до 2017 року взагалі не було на фестивальній мапі України. Розповідаємо детальніше, яким ми побачили цьогорічний Startup Гогольfest.

Гогольтрейн

Уперше в історії України фестивальникам виділили цілий поїзд і дозволили з ним робити майже все, що заманеться. Ідеологами та організаторами поїздки стали люди, пов’язані із баром “Хвильовий”, у якому постійно збирається київський креативний клас. Ідея з’явилася не в організаторів фестивалю, увесь менеджмент та переговори з Укрзалізницею взяли на себе активісти. Під час своєї лекції засновник Гогольfest Влад Троїцький розповів, що сам про Гогольтрейн дізнався із новин і щиро вражений цією ідеєю та її реалізацією.

Напередодні поїздки потяг розмалювали й перетворили на самостійний арт-об’єкт. Всередині була вільна посадка – займай будь-яке місце, яке встигнеш та захочеш.

Головним магнітом потягу стали два тусовочних вагони. Перший – вагон-ресторан, у якому влаштували нехай маленьку, але повноцінну сцену. Із мікрофоном, ударними і підсиленням звуку. На ній вночі дав концерт гурт Sheetel на чолі з Антоном Шителем (який, до речі, також працює в “Хвильовому”). Нехай звук важко було назвати ідеальним, як і умови на сцені, та це виглядало нетипово й фантасмагорично. Одне з тих видовищ, про які хочеться розповідати прийдешнім поколінням. Вночі місце музикантів зайняв діджей. Вечірка була настільки масштабною, що в чаті пасажирів Гогольтрейну почали переживати за стабільність амплітуди руху поїзда.

У наступному вагоні облаштувався бар від барменів “Хвильового”. Там сконцентрувалася компанія, яка не бажала спати. Утім, незважаючи на те, що потяг був забитий фестивальною молоддю, усі, хто хотів відпочити, змогли це робити без зайвого дискомфорту. “Мені здається я вперше їхала в плацкарті, у якому не штиняло ковбасою, носками, люди не випихували ноги в прохід та не хропіли на весь вагон”, – поділилася враженнями пані Марія на ранок після поїздки.

Назад ми їхали іншим потягом, тому не знаємо як все було у зворотньому Гогольтрейні, але впевнений, що не менш весело. Загалом, це неймовірний прецедент не тільки з точки зору розвитку українською фестивальної інфраструктури, а й у світовому контексті. Державне підприємство Укрзалізниця пішло назустріч проактивній молоді і виділило не один вагон, не брендований комплект білизни, а цілий потяг! Це дуже хороший знак для всіх, хто прагнув нестандартних рішень, але завжди боявся наразитися на стіну нерозуміння чиновників.

Міський сад

Головну сцену фестивалю поставили у Міському Саду та зробили повністю безкоштовною. Міський Сад – це доволі великий парк із видом на море та центральною частиною, де може розміститися більше 1000 людей. Наскільки я зрозумів, це місце і так є доволі популярним серед людей, які хочуть прогулятися у вільний час, а завдяки Гогольfest ще й стало культурним центром Маріуполя.

У перший вечір хедлайнером був Сергій Бабкін. Але в цей момент ми їхали українськими степами на Гогольтрейні, тому виступ новознайденої зірки української поп-музики пропустили.

На другий день програма головної сцени була геть нетиповою. На великому екрані транслювали наживо Балет Кранів та оперу “Неро”, яка в цей час відбувалася на судоремонтному заводі за декілька кілометрів від Саду. Опера стала центральною подією Гогольfest – і за масштабами, і за посилом, і за значущістю.

Аудиторія самого “залу” була зовсім невелика – вміщалося лише двісті людей. Усіх на вході перевіряло СБУ, оскільки судоремонтний завод є режимним об’єктом. Тим не менш для вистави вдалося залучити майже всіх працівників підприємства, а крановщиків та крановщиць перетворити на артистів балету, під час якого крани рухалися в такт.

У Саду зібралося ледь не більше людей, ніж на заводі. Картинка на екрані вражала. Десятки артистів розігрують біблійний епос. За музичну складову відповідають ЦеШо, вокалісти і музиканти формації NOVA OPERA, композитори якої написали музику до опери – Роман Григорів та Ілля Разумейко. Дійство виконували актори театру ДАХ та маріупольського народного театру Театроманія. Усе це в суворих індустріальних декораціях, у спецкостюмах, по коліна в воді у напівзатопленому доку. У кульмінації з конструкцій сцени піднявся 15-метровий хрест. За дві години настав Великдень.

В інші дні сцена діяла у звичному режимі. Виступали дуже різні артисти, яких об’єднує одне – усі вони є актуальними музикантами, які створюють сучасну та цікаву українську музику. Тут не було нафталінових зірок, якими зазвичай підтягують аудиторії на днях міста. Тут не було поп-зірок у звичному розумінні цього слова (окрім, хіба що, Бабкіна та Джамали).

Зате тут був британський електронний дует Monarchy. Тут був вражаючий, хоч і короткий виступ Alyona Alyona, яка показала яким є сучасний хіп-хоп. Вагоновожатые, незважаючи на легкі технічні труднощі, видали шквал енергії в підготовлену та не дуже публіку. Latexfauna продемонстрували звучання актуального альтернативного попу.  Кульмінаційними виступами для мене стали Red Snapper та Dakh Daughters.

Коли я опублікував сторі із концерту Red Snapper, одразу кілька людей написали мені “що, знов?”. Так, Red Snapper далеко не вперше й не вдруге в Україні. Але подумайте – легенди світового ейсід-джазу безкоштовно грають у центральному парку Маріуполя у вихідний день. Це означає, що купа раптових перехожих можуть відкрити для себе наживо музику, яка в принципі є не надто популярною. А Red Snapper відіграли неймовірно. Навіть не маючи жодного досвіду комунікації з подібною музикою, можна було відчути усю її потужність та захотіти почути ще.

Dakh Daughters відійшли від програми AIR, із якою виступали минулого року, та презентували сет із фестивальних бенгерів (якщо цей термін можна застосувати до цього колективу). Я неймовірний фанат цього гурту, про що вже неодноразово писав. Тому тут додам лише те, що цьому арт-проекту вдається напрочуд легко подавати доволі складний матеріал. Вони заводять публіку, органічно виглядають в будь-яких декораціях та ніколи не забувають про соціальний та політичний меседж, який проговорюють наприкінці шоу. Вражає, особливо, якщо врахувати, що це абсолютно унікальний гурт не тільки в контексті України, а й світу.

Нічна Сцена

Нічна сцена розташувалася у яхт-клубі на березі Азовського моря. Вона стала притулком для молодої української музики – тут зібралися музиканти, які ще не можуть похвалитися гучним ім’ям, але дуже стараються. Доступ на цю сцену для пасажирів Гогольтрейну був безкоштовний, а от для всіх інших – 100 грн. Як мені пояснили організатори, це було зроблено для того, щоб відсіяти нічну аудиторію, яка явно не прагне культурно збагачуватися.

Лайнап вийшов дуже різноплановим. В один день можна було почути емоційний рок від Sheetel, фольклорні мотиви Folknery, синті-поп самодіяльність Codane та інтрументальні програші Богдана Бєляєва. У інший – техно сусідствувало із простеньким EDM, побудованим на міксуванні шкільної дискотеки. Іншого дня публіку розважав кавер-бенд із лід-хітом It’s My Life, а пізніше з акустичним сетом грав ліричний Мало. Ще однієї ночі пост-хардкорщики VOVK розігрівали електронщиків OY Sound System.

Уся ця еклектика дозволяла оцінити жанрове розмаїття нової української музики, але заважала сконцентруватися на чомусь одному. До того ж через те, що сцена була доволі далеко від центру, а вночі було вельми прохолодно – не користувалася великою популярністю.

Вежа

У водонапірній Вежі початку 20 століття влаштували освітню програму “Гімназія”, кураторкою якої стала Анастасія Євдокімова. Найбільш яскравим моментом стала лекція Влада Троїцького. У зал програми може вміститися не більше 50-60 людей. На Троїцького прийшло більше сотні. Тому Влад читав лекцію та відповідав на питання прямо на вулиці.

Окрім Троїцького, у “Вежі” було що робити. Можна було прогулятися Маріуполем під час екскурсії із Вано Крюґером. Можна було відвідати читацький клуб Євгена Стасіневича та поговорити про “Старий і море”. Можна було дізнатися як працює блог Vertigo, та що відбувається із сучасним кіно. Можна було послухати організаторів Гогольтрейну. Кінопокази, гід візуальною програмою, будування камери обскура та ще кілька активностей: усе це відбувалося у “Вежі”. Там же я читав лекцію про стан сучасної української музики. І, якщо чесно, на цій локації ми провели ледь не більше часу, ніж на всіх інших.

Висновки

Охопити все, що відбувалося на Startup Гогольfest – неможливо. І це круто, так і має працювати мультикультурний фестиваль. Завдяки ефекту перенасичення виникає бажання приїхати ще.

Ми потрапили лише на один спектакль, пропустили подію в закинутій синагозі, не побачили читання Слєпакова, не потрапили на DJ-сет Ігоря Панасенко. І це, насправді, велика похвала організаторам. Бо ми майже цілодобово відвідували події фестивалю.

Startup Гогольfest напрочуд органічно вписався у культурний та міський ландшафт Маріуполя. Аж сумно, що в Києві, схоже, ми подібне побачимо не скоро. Але містам, у яких не так багато всього відбувається, такі події важливіші. А киянам, відповідно, нічого не заважає на ці фестивалі приїжджати та відкривати нове.

Startup Гогольfest зберіг ту атмосферу, яку завжди дарував Гогольfest як такий – коли відвідуєш події цього фестивалю, не завжди точно розумієш, що відбувається перед тобою, але завжди відчуваєш, що це щось важливе й цікаве з культурної точки зору. Цей фестиваль відкриває нове одразу в багатьох дисциплінах. А ще, розвиває місто. Робить це зі смаком, талановито і дуже-дуже масштабно, навіть епічно. Як казав Троїцький, опері “Неро” немає конкурентів. Так само, формат Гогольfest продовжує бути абсолютно унікальним і вдало видозмінюватися в залежності від місця його проведення.

Фото: facebook-сторінка Гогольfest, Анастасія Мантач, Артем Галкін