Кого ви згадуєте, коли ми говоримо про хіти останнього часу? Alyona Alyona? Поплакала і знов? Черговий бенгер Потапа? Але як зовсім різні культурні продукти стають хітами? «Хітмейкери» – та книга, яка без занадто складних формулювань дозволить краще зрозуміти природу хітів.
Минулого року у видавництві Yakaboo Publishing вийшла книга «Хітмейкери» американського журналіста та редактора Дерека Томпсона. У ній автор намагається дослідити феномен популярності – рушія поп-культури та шоу-бізнесу останніх двох століть. Що насправді робить продукт популярним? Звісно, на виході Томпсон не дає чіткої відповіді на це запитання. Так само він не відкидає вплив удачі та щасливого випадку. Проте головне інше: автору вдається вирахувати фактори, без яких хіти ніколи б не стали хітами.
Томпсон – старший редактор та колумніст видання The Atlantic, одного з небагатьох, яке міцно тримає руку на пульсі часу та не боїться випускати величезні та навдивовижу цікаві лонгріди. При цьому автор спеціалізується більше на бізнесових темах, але ніяк не на музиці чи живописі. Завдяки такому бекграунду, його підхід до феномену популярності радше математичний, ніж фанатичний. У нього немає пієтету до тих чи інших творів мистецтва. Він намагається зрозуміти алгоритм становлення уваги публіки до них.
Тому серед прикладів видатного хітмейкерства є водночас і гурт Bill Haley and His Comets, який фактично започаткував рок-н-рол, і Вінстон Форрест, який виготовляє прикольні значки. Томпсон знаходить закономірність як в успіху імпресіоністів на кшталт Моне, так і пояснення, чому функція Discover Weekly у Spotify всім сподобалася.
Холодний розум та дослідження взаємозв’язків дозволяють авторові не просто зробити висновки, а й дати інструмент для використання цих висновків на свою користь. Зрозумівши історію успіху пісні Rock Around The Clock, починаєш усвідомлювати як взагалі працює індустрія популярних пісень. Через пояснення чому “віральність” не така, якою ми звикли її вважати – здогадуєшся як насправді потрібно робити вірусний контент. Через бекграунд Л.Л.Джеймс та її «50 відтінків сірого» стає очевидним, які інструменти не використали інші письменники.
Томпсон проводить чітку межу між продуктом, який створено для задоволення цільової аудиторії, і справжнім хітом, який не має меж та кордонів. Він пояснює, чому «Зоряні війни» стали настільки масштабним явищем у світовій культурі, незважаючи на те що це, по факту, Франкенштейн із культурних продуктів минулого, які існували ще до Лукаса.
Я би радив цю книжку тим людям, які вважають, що секрет популярності або ж провалу культурних продуктів ховається в публіці, а не в творцях та дистриб’юторах. “Люди просто ще не готові до нашої творчості”, “Народ просто дуже тупий, вони люблять тільки всіляке гамно” – часто доводиться чути подібні аргументи від людей із креативних індустрій. Насправді все не так. І “Хітмейкери” добре пояснюють чому.
Томпсон не переграє із термінологією. Він дуже плавно вводить читача у той чи інший бізнес, таким чином виникає враження, що ти починаєш трошки розбиратися й у книговидавництві, і в дистрибуції музики, і в роботі інтернет-магазинів. Відчуття, звісно, оманливе, але такий підхід надихає. «Хітмейкери» читаються так, ніби дивишся TED Talk. На виході ти ніби не отримуєш життєво важливих знань, але в тебе виникає бажання щось робити, повторити успіх спікера, а в цьому випадку – героїв Томпсона. Як для навколомаркетингової літератури, ця книга витримує майже ідеальний баланс між захопливим сторітелінгом та науковістю.
Особисто в мене після прочитання книги виникло одразу кілька ідей із просування існуючих проектів і також із запуску нових. Автор не надав мені готових рішень, але підштовхнув у певному напрямку. А оскільки робота журналіста чи музиканта напряму пов’язана із постійною генерацією хітів, багато порад стали в нагоді.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: