Рецензія. Аліна Паш – Pintea. Найкращий альбом року із запізненням у рік

Ярослав Муха розповідає про дебютний подвійний альбом артистки, яка яскраво злетіла минулого року після дебютного кліпу на пісню Bitanga.

Подвійний дебютник Pintea береться надолужити втрачений Аліною момент уваги і розповісти про все і одразу.

Про місце Аліни Паш у пантеоні української сучасної музики можна сперечатись. Ось пістрявий на звучання й відгук дебют із синглом Бітанга у квітні 2018, а ось – майже цілковита тиша опісля. З одного боку – нахабний флоу, блискучий саунд і продакшн Сурена Томасяна з міксом олдскульного хіп-хопу з фольком, а з іншого – кардинально нового Аліна не принесла. Бітанга спустилася з гір, здійняла пил і звернула на себе увагу, але надійно закріпитися в серцях не змогла. Як не змогла задати сцені свої правила. А, можливо, і не хотіла. На цілий рік курява осіла.

Pintea: Gory і Pintea: Misto випущені катастрофічно пізно після дебюту самої артистки. А якщо взяти до уваги концепцію альбомів, різниця між датами їхніх релізів здається несправедливо маленькою: надто насичені самі історії, з якими Паш вирішила нарешті розкрити свій lore та світобачення. Якщо взяти в розрахунок музичний ландшафт альбомів, збагнути весь масштаб роботи може здатись непосильною задачею.

Бо Паш неймовірно різна, і моментами це грає з нею поганий жарт. Gory, зберігший вайб Бітанги, через відсутність чітких вокальних акцентів, менше схожий на сольний альбом співачки і більше – на тріп-хоп альбом самого Сурена, у який затесались ремікси на невідомі нам треки Аліни Паш від Unkle. Це не означає, що альбом позбавлений яскравих треків, навпаки; між однохарактерними міксами перлами сяють Bosorkaya і пару уклонів у сторону M.I.A. на Til’ky Vverh і Slukhay. Створюється відчуття, що до Gory Паш написала справді класний вокальний альбом, який пережив продакшн м’ясорубку у вигляді коротких, красивих нарисів та нотаток про світ навколо (привіт Techiya).

Слухати альбоми

Pintea: Gory

Google Play | Apple Music | Deezer

Pintea: Misto

Google Play | Apple Music | Deezer

Натомість Pintea: Misto вводить в оману титульним треком, інтимність і туга якого налаштовують на задумливу подорож сірим містом. Перша хвилина альбому виходить більш насичена переживаннями за решту платівки, яка губить ідентичність у безликих фітах. Ідея мультикультурного альбому для всього світу ледь тримається на рідкісних куплетах самої Паш, а запрошені артисти лиш перебирають на себе ковдру і не допомагають доповнити історію.

Але і тут знаходиться смарагд – Dykhaty разом з грузинською співачкою Ніні Нуцубідзе. Заварився справжнісінький розлив неосоулу про самотність у місті і раптові почуття. Чотири хвилини відкритої душі – і ми знову повертаємось в занадто розгалужений мовний дисонанс. Де в цьому першочергова стежка, зрозуміти важко.

Перенасичення темами, стилями і навіть мовами повертає до думки, що роль Аліни Паш в українській музиці – тем, яка потребує суперечок. Pintea: Gory i Pintea: Misto – титанічного характеру роботи, які запросто можуть послужити першоджерелом для серії графічних новел. Проблема в тому, що після такої затяжної паузи з новою музикою, Паш втратила обертаючий момент і тепер має сама стукатись нашому прискіпливому і вічно незадоволеному слухачу в сторінки профілів.

Цього разу, навіть таких сильних і спірних двох альбомів може бути замало, щоб привернути до себе увагу знову.

7/10