“Якби з “Модулем” щось сталося, моя мотивація залишатися в Дніпрі розтанула б”. Як ком’юніті ентузіастів формує музичну культуру міста

Module – концертний майданчик, клуб електронної музики, бар та митцівня у Дніпрі. 2016 року його створила спільнота, якій не байдужа музична сцена міста. Зараз тут навчають музиці та діджеїнгу. Засновники мріють про те, що колись їхні вихованці будуть керувати клубом та читати лекції.

Але до цього ще далеко. Неформальне навчання розпочалося лише пів року тому. Ми поговорили з Євгеном Гордєєвим та Євгеном Гончаровим про те, як все зараз відбувається та як Module будує ком’юніті навколо освіти та обміну ідеями. 

Євген Гончаров – співзасновник та артдиректор клубу Module. Співзасновник Abstract Beats Community.

Євген Гордєєв – резидент клубу Module, засновник музичних проєктів Ksztalt, Kurs Valüt та MC Брехунець.

Лабораторія

У лютому в Module розпочався освітній курс ModuleLab, у межах якого резиденти клубу пояснюють основи створення електронної музики. До початку карантину пройшли три офлайн-сесії: про продюсування, синтезатори та історію електронної музики. 

Євген Гордєєв: Пандемія сплутала нам усі карти. Ми уявляли, що на лекцію по Ableton Live прийдуть люди з ноутбуками, на яких уже стоїть програма, вони одразу задаватимуть питання, а я буду тицяти на потрібні кнопки. Але під час карантину це було неможливо. Знання потрібно одразу використовувати на практиці. Онлайн-лекції, які ми провели на карантині, дали десь 15% від того, чого нам хотілося б. Тому курс ми поки що призупинили. Реальні зустрічі матимуть набагато кращий результат.

Ми створили Module Lab не щоб навчати, а щоб заманювати. Дати поштовх, щоби люди потім самостійно рухалися туторіалами ютубу. Але поки виходить наполовину саме через карантин.

Ми хочемо, щоб сцена розвивалася. Зараз Дніпро – це страшенна периферія. Авторів дуже мало навіть попри те, що Ableton Live – дуже доступна програма. Серед електронників вона вважається аж надто легкою. Вони прагнуть до складних штук, хитрих алгоритмічних генеративів. А я пропоную розташувати звуки за часом та запускати їх. Ось так просто.

З чого все починалося

Неформальна освіта в Module була ще до лабораторії.

Євген Гончаров: У нас стоїть діджейська апаратура, кожний може подивитися та запитати що і як працює. Ми нікому не відмовляємо, всім розповідаємо. Ми пояснюємо базові речі, а якщо людина хоче стати професіоналом, вона може піти в школу діджеїнга на базі “Модуля”. Її веде досвідчений викладач – DJ Arseniy.

Що стосується більш творчих напрямків, зокрема написання музики, то це безкоштовно. Ними займається здебільшого Женя Гордєєв.

Євген Гордєєв: За пів року сформувалося коло людей, яких я обирав сам. Я їм допомагаю розібратися в основах та покращити навички, які вже є. 

Це люди зі смаком, у яких я вірю. Їх небагато, бо персональний підхід краще працює з обмеженою кількістю людей. Та й тих, хто бажає вчитися, мало. Я взаємодію десь із п’ятьма людьми в Дніпрі. Раз на тиждень хтось щось кидає оцінити, я й коментую. 

Я не роблю з людей музикантів. Ніхто не показуватиме по пунктах, як тобі написати власну пісню. Можна показати, як користуватися програмою. А далі – на що вистачить мізків. 

Євген Гончаров: Інші музиканти, які в нас займаються, також діляться своїми знаннями.

Євген Гордєєв: Юрій Буличов, наприклад, працює із саунддизайном, зведенням та мастерингом – усім тим, що робить продукт дорогим, щоб він не звучав ніби написаний на колінці. Цими знаннями він ділиться безкоштовно. Він має величезний досвід. Дуже цінно, що він витрачає на це свій час.

Юрій Буличов – працює у студії, яка нещодавно відкрилася в Module. Крім роботи звукорежисером, він займається менторською роботою з цікавими йому проєктами. Консультує і дає рецензії на технічні чи продюсерські рішення. Зараз він допомагає в роботі зі звуком джазовому піаністу Михайлу Лишенку, гурту General Sherman, київським проєктам Simon Stone та Kindracoma.

Дівчата на електронній сцені

Євген Гордєєв: Мені би хотілося, щоб мої профеміністичні ідеї закріпилися жіночими перемогами на фронті електронної музики. При тому не кількісно, а якісно. Поки що це відбувається зі скрипом. І через те, що дівчат [в індустрії] мало, і тому, що матеріал не завжди достойний.

Євген Гончаров: А ще вони самі в себе не вірять. Хоча все можуть, тому є багато прикладів. Дуже важлива задача – показати їм, що це не важко, треба просто брати й робити.

Євген Гордєєв: У деяких дівчат я питав, у чому проблема, що їм заважає? Кажуть – боїмося провалу. Вони бояться соціального дизлайка. Я цього не розумію. 

Перше, що важливо – чи ти сама будеш вражена своїм треком, чи ні. Чи він магічний? Цьому нема визначення, це просто відчувається. Людина просто радіє: блін, блін, в мене вийшла крута шняга! Музика робиться передусім заради цього. А вже потім – заради близьких людей, яким ти довіряєш. Вони кажуть: виправ оце, і буде взагалі топ. І тільки потім це випускається на широкий загал.

Не варто до цього ставитися з позиції “ой-ой, мене захейтять та образять”. Це просто прикольна гра. Іноді я спеціально граю в провокацію – щоб мене захейтили. Я роблю “Брехунця”, щоб дражнити людей страшенним несмаком. Правил як таких немає.

Вихованці

Євген Гордєєв: Із тих, кого вже можна послухати – це Галя Гурова, проєкт “Сонічка дєтка”. Я їй ледь не на лавці показував, що в якій програмі тицяти. А тепер кожний її новий трек кращий за попередній. Росте мов на дріжджах. Та й досі її консультую, от вчора питала в мене, як виділити бочечку в треці.

Євген Гончаров: Наш дизайнер Антон Шиферсон нещодавно виклав свій перший електронний реліз – трек у стилі індастріал. Це доволі серйозний рівень, і цього тижня випустив EP. Антон надихався та вчився писати музику саме на початковому уроці Жені з Ableton Live.

Ком’юніті

Євген Гордєєв: У “Модулі” ми вчимося одне в одного. Той самий Юра Буличов попри весь свій професіоналізм та досвід збирає в студії кворум митців, які слухають та коментують те, що він зробив. І, враховуючи наші думки, приймає рішення. 

А я, натомість, набрався в Юри досвіду у зведенні. Ніколи й нікому не буває пізно вчитися.

Євген Гончаров: Я не можу сказати, що ми виділяємо виключно дніпровське ком’юніті. Це можуть бути й люди не з Дніпра, але дотичні до електронної музики, яким не все одно, в якому вона стані та куди рухається. Уся українська андеграундна спільнота співпереживає й “Модулю”, й харківській “Культуре звука”, й київському Closer, та іншим братам по нещастю.

Наше ком’юніті – це дизайнери, стримери, волонтери, які приносять меблі та допомагають облаштувати “Модуль”. Наприклад, наші стріми проходять за підтримки фотографа Арсена Дзодзаєва. Це крутий фестивальний фотограф, відомий на всю Україну. Проте він, так само як і всі ми, витрачає свій час лише тому, що розуміє, що це важливо для міста, для культури, для того, щоб людям хотілося затримуватись у Дніпрі.

Євген Гордєєв: Якби з “Модулем” щось сталося, моя мотивація залишатися в Дніпрі розтанула б. 

Колись мене привезли на вечірку Abstract Beats як гостя не з Дніпра (Гордєєв з Донецької області – прим.). Тоді збирали гроші на лікування діджеєві. І я побачив реальну силу дніпровської спільноти. Тут люди вписуються одне за одного. Я в цьому впевнювався ще не раз, коли бачив людей, які будують сцену в парку Шевченка як волонтери чи які створюють “Модуль”. Мене це сильно вразило як немісцевого.

Якщо говорити про ком’юніті, я б акцентував увагу саме на цих якостях. 

Що ще нас об’єднує? Бажання не вмерти від нудьги. Задовольнити інстинкт дослідника. А що буде, якщо ми зробимо отаку вечірку? А що як поставимо світло таким чином? Цікавість перевершує інстинкт виживання. Так, тут гостро стоїть питання виживання, але цікавість все ніяк не зникне.

Євген Гончаров: Ми завжди балансуємо на грані. Кожного місяця шукаємо гроші на виплату оренди. Це змушує нас вигадувати нові кроки та експериментувати.

Витягти “Модуль”

Євген Гончаров: У перший місяць карантину ми десь 50% витрат змогли покрити донатами. Інше – з власних кредиток. Що буде наступного місяця – не знаємо. На днях ми сиділи на лавці під “Модулем” із Женею та Микитою Козачинським (співзасновник “Модуля” – прим.) та обговорювали, що робити. Дійшли висновку, що є приблизно 10 людей, які точно не допустять, щоб ми закрилися. Коли стане зовсім важко, вони готові поділитися частиною своєї зарплатні або навіть продати щось важливе, щоб це місце продовжувало жити. 

Але підтримувати життя “Модуля” лише за рахунок цих людей – несправедливо. Було б круто, якби все місто розуміло цінність цього місця та брало участь у його розвиткові. 

Євген Гордєєв: Це не має звучати як “ой, які ми нещасні, от-от загнемося”. Це “от-от занемося” відбувається вже три роки і щось так і не відбулося. Коли сюди приїжджають кияни, в них очі на лоба лізуть. А власне місто нас не помічає. Це сумно, але нічого панічно страшного.

Місто

Євген Гордєєв: Звісно, місто на нас впливає. Наприклад трек Kurs Valüt “Love Inspector” – це звук світлофора. Ця музика звучить у фільмі Лиськова (Микита Лиськов – дніпровський аніматор – прим.), цей фільм бере участь у фестивалях, і в різних країнах люди чують звук дніпровського світлофора. І це відбувається просто тому, що ми з Лиськовим подумали, як було б круто вкинути його в культуру.

Чи ми впливаємо на місто? По-моєму, не впливаємо. Чи ми сумуємо через це? Та не дуже.

Євген Гончаров: У “Модулі” ми робили жартівливу вечірку в стилі 90-х ще до всіляких “поколінь” (Pokolenie Fest – серія фестивалів у стилістиці 80-х, 90-х и тд. – прим.). До нас прийшло 430 людей, ми ледь не луснули. Але це був bad trip для нас, бо прийшла переважно не наша цільова. Ми отримали купу поганих відгуків у фейсбуці, нам ставили одиниці, мовляв, “що це за притон?”. Ми питаємо, а куди ви звикли ходити? Виявилося – барони розгуляєви, караоке, кальянні. Загалом, після того ми вирішили більше не проводити таких експериментів. Це точно не наш формат. Хоча це реально могло б приносити великі гроші, так само як це приносить іншим закладам у Дніпрі.

Попса, кальяни, караоке – це формат Дніпра. Це те, що точно зайде. Ми з ними у різних площинах. Те, що ми просуваємо – радше формат Києва, Львова, Європи. 

Євген Гордєєв: Зараз я поясню, про які площини ми говоримо. Існують напрямки та жанри, які не дуже цікавлять обивателя. Бездушна бочка, сміливий драм та ламаний джаз замість ностальгійного караоке. Експериментальна сцена, якій ми віддаємо перевагу, – це певний дискомфорт для слухача. Звісно, натовп на це не піде. Хороший смак обходиться нам дорого.

Євген Гончаров: Якби з’явилася структура-конкурент, ми були б тільки за. Люди б змінювали локації, і їм би не набридав “Модуль”. У Києві є текучка, люди ходять з концерту на концерт та можуть за ніч пройти п’ять різних локацій. У Дніпрі такого нема. Люди з певним музичним бекграундом або приходять в “Модуль”, або нікуди не приходять. Або, що ще сумніше, – валять із міста. 60% людей, які ходили на вечірки Abstract Beats 10 років тому, вже не в Дніпрі. 

Навіщо це все?

Євген Гордєєв: Щоб не жити у провінційній задусі. Я в усьому хочу бачити естетику.

Євген Гончаров: Я згоден із Женею. Ми досягнемо своєї мети і зможемо видихнути тільки тоді, коли все зав’яжеться на наступному поколінні. Коли наші вихованці читатимуть лекції, стрибатимуть на сцені, займатимуться менеджментом і будуть ставати артдиректорами. А в нас лише питати поради. Тоді ми зрозуміємо, що в нас усе вийшло.