Сьогодні вийшов перший за три роки великий реліз від української співачки Тетяни Решетняк, яка виступає під псевдонімом TAYANNA. Це мініальбом Жіноча сила, до якого увійшло п’ять пісень. Олексій Бондаренко розповідає, чому цей альбом не зможе вивести співачку в перший ешелон української попмузики.

Слухати альбом на Apple Music, YouTube Music, Spotify.

---

Роль Тетяни Решетняк в українській попмузиці неочевидна. Найбільше українському слухачеві TAYANNA запам’яталася як учасниця Нацвідборів на Євробачення та як авторка хіта Фантастична жінка, який забив усі радіоефіри за два останні роки.

Двічі TAYANNA опинялася в кроці від перемоги на Нацвідборі. Постійно другою її хочеться назвати й у контексті української сцени. Вона не прима, як Тіна Кароль або Настя Каменських. Але й не середнячок, і не артистка з претензією на експериментальність. Музика, кліпи – все зроблено якісно і на високому рівні, але не настільки, щоб вражало або бісило.

У пресрелізі до альбому команда співачки заявила, що «Об’єднуючою темою EP є цілюща жіноча сила, наповнена своїми молитвами, настроєм, силою віри і великим бажанням – те, що TAYANNA давно культивує у своїй творчості». Що це означає – біс його знає, але якщо ви подумали, що в платівці, яка буквально називається “Girl Power” будуть потужні феміністичні мотиви – ви помиляєтеся. Це доволі райдужна, легка музика без претензії на високий смисл.

Пройдемося по піснях.

Жіноча Сила

Лідсингл Жіноча сила – сиквел, а правильніше буде сказати, трохи видозмінена копія Фантастичної жінки. У TAYANNA це теж розуміють, тому прямо пишуть, що це правонаслідник успішного хіта. Абсолютно типовий поп родом із нульових, навіть із ледь помітною електрогітарою на приспівах. Максимально компромісна пісня із лейтмотивом «Жіноча сила, люби як ніколи не любила». Весь текст пісні – абстрактні фрази про силу любові. Ідеальний трек для того, щоб заповнювати радіоефіри. Достатньо легкий, щоби бути фоновим, але й достатньо чіпкий, щоб відчувалося, що це саме TAYANNA, а не хтось інший.

Ейфорія

У пресрелізі команда співачки робить акцент на експериментах із синтіпопом та вінтажними синтезаторами. Ейфорія – і є ці експерименти. TAYANNA намагається наздогнати західний тренд. Але ще на початку року це зробив The Weeknd на новому альбомі, і зробив набагато сміливіше і стильніше. У своїй спробі відреставрувати ретросаунд на новий манер співачка могла би піти далі, спробувати зіграти сміливо або й взагалі проти правил. Але обережні ігри зі стилем залишаються виключно на рівні аранжування. Вокал та манера співу TAYANNA взагалі не змінюється. Текст пісні – знову абстрактні фрази про таку шалену любов, від якої та не може ані їсти, ані пити, ані спати. Дуже експериментально.

100 Днів

Спроба в естрадний фанк. Але, знову ж таки, набагато сміливіше це було зроблено давно, зокрема на Uptown Funk. У 100 Днів TAYANNA звучить так, ніби знайшла демо-записи пісень з перших альбомів Джамали і вирішила видати за свій трек. Такі самі беквокали, безтурботний літній вайб на приспіві і натяки на госпел-хор наприкінці. Усе це було в українській попмузиці сотні разів. Слухати це щонайменше нецікаво. Приспів – максимально невиразний, що неприпустимо для настільки відвертого поптреку. По тексту – це абстрактні слова про любов. Тільки цього разу лірична героїня не вмирає від ейфорії (як 4 хвилинами раніше), а дуже весело сумує, бо вже 100 днів перебуває без свого чоловіка (певно не могли бачитися через карантин).

Плачу і сміюся

Діамант цієї платівки. Творцем пісні виявився гітарист The Вйо та відомий український сонґрайтер Сергій Підкаура. Навіть попри абсолютно беззмістовний текст, під зав’язку набитий кліше, пісня працює своєю простотою та меланхолією. Це типова попрок балада із симфонічним оркестром в кульмінаціях та акустичною гітарою в основі. Спадкоємниця пісень на кшталт Спи собі сама Скрябіна, Чекатиму Діми Корса та Ноченьки Тіни Кароль. Але як же потужно й тендітно вона звучить. Приємним бонусом йде народний хор а-ля KAZKA у фінальній частині. Сильна пісня, яка принципово вибивається зі всього альбому.

Вийди на світло

Здавалося б, в основі Плачу і сміюся та Вийди на світло лежить та сама ідея – лірична балада про любов. Але якщо Плачу і сміюся – це витончене висловлювання, розмова по душах, то Вийди на світло – максимально типова поппісня в жанрі “Дівчина дуже гучно кричить про кохання”. Головним популяризатором таких пісень довгий час була Ані Лорак, потім її естафету підхопили Лобода, Тіна Кароль та навіть у якійсь мірі The HARDKISS. На їхньому фоні трек TAYANNA виглядає напрочуд слабко. Найбільше засмучує абсолютно вульгарний речитатив в стилі російської шансонопопси. Видно, що аранжувальники старалися надати пісні сучасного вайбу. Тут навіть є трепові хайхети, але вони звучать радше як спроба застрибнути у тренд, а не композиційне доповнення до пісні. Ну і, знову ж таки, текст із якого рішуче нічого не зрозуміло, окрім того, що головна героїня когось кохає і, судячи з усього, страждає через це. Це “крепкий среднячок”, пісня, яка може бути сильним емоційним піком на концертах та демонструватиме видатні вокальні дані співачки, але губиться у своїй вторинності в студійному записі.

Загалом

Найслабша частина альбому – це тексти. Всі пісні ні про що. Вони крутяться навколо одвічної теми любові та напхані банальними фразами, які поспіхом йдуть одна за одною. Не кажучи вже про граматичні помилки, які проявляються то тут, то там (“що болить, того не повернуть (повернути)”, “зупинись, послухай тишину (тишу)”, “для мене самий гарний унісон” (найгарніший)). І не зрозуміло, чи це такий стилістичний прийом, чи творці альбому вирішили просто не заморочуватися із правильністю мови.

Цей альбом точно не виведе TAYANNA в перший ешелон українських співачок, але підтримає її популярність на радіо та ТБ. У ньому є одна дійсно фантастична пісня – Плачу і сміюся. Інші треки, попри помітну майстерність в аранжуваннях, звучать надто типово й вторинно, і що найгірше для попальбому – майже не запам’ятовуються.

5/10