Respublica 2020: як це було

Respublica — останній оплот офлайн фестивалення у 2020. Так, звісно, більшість людей усе одно спостерігала це дійство з ютубівських трансляцій. Чи навіть у Майнкрафті, де побудували копію Кам’янець-Подільської фортеці. Але сотня проданих квитків на СПРАВЖНІЙ фестиваль, з живими людьми та живими артистами — уже перемога. Нам вдалось побувати на Республіці, і от що ми з цього маємо.

Остання «повноцінна» Республіка відбулась у 2017 році. А потім вона переїхала до Хмельницького, і це було, м’яко кажучи, зовсім не те. У 2019 відбулось аж дві Республіки, одна у фортеці, а інша у Хмельницькому парку, з вільним входом. При чому, найбільша увага та масштаб були на боці хмельницької. Цього ж року фестиваль відбувся у Кам’янці-Подільському. Сподіваємось, це остаточне повернення до джерел.

Трохи передісторії автора репортажу

У 2017 я слухала захоплені розповіді друзів про фестиваль. Історії, в яких антагоністом виступали спартанські умови проживання в наметовому (на кожного, хто осмілився жити в наметах, чекали дощі, які заливали все й одразу та скажені вітри, які ламали каркаси палаток). Протагоністом — братня атмосфера взаємовиручки та фестивальний двіж у найчистішому його вигляді. Звісно, після таких розповідей спробуй не поїхати наступного року. Що я й зробила, щоправда, на один день.

 Республіка 2018 запам’яталась чимось між тотальним провалом у розкладі виступів (його навіть і не було в нормальному вигляді) та виступом гурту Хамерман Знищує Віруси у телячих шлунках. Повторюю: вони вийшли на сцену у справжніх телячих шлунках і щедро розкидалися ним в зал. Ні, такі речі не забуваються. 

Все ж було відчуття, що сцена у міському парку, куди приходили усі підряд (в останній день зробили вільний вхід для всіх охочих) — це зовсім не те, на що я сподівалась. Тому офлайнова та ювілейна 10-та Respublica у фортеці не могла пройти повз мене.

Про формат

Не дивлячись на те, що фестиваль проходив фізично, його слід сприймати скоріше не як запис фестивалю, а як зйомку, на якій вам видалось бути присутнім. І як шоукейс українських ноунеймів, але про це пізніше. Організатори робили величезну ставку на онлайн. Відбувалась онлайн-трансляція або запис усіх виступів на фестивалі (але наживо музиканти грали все ж трошки довші сети). Також можна було гуляти територією за допомогою власного волонтера-аватара, який виконував вказівки власника. Або взагалі зайти на локацію фестивалю у грі Minecraft, де повністю відтворили фортецю, сцени, наметове містечко та додали різних квестів.

Усього на фестивалі було 5 сцен, 4 з яких були на території фортеці. Через трансляцію виступи особливо не перетиналися, можна було спокійно потрапити на більшість артистів зі свого wish-list-у. А артисти були справді цікаві.

Про артистів

Лайн-ап фестивалю був відповідний до його можливостей. Якщо раніше українські виконавці складали як мінімум ядро фестивалю, то цього року абсолютно все. Республіка копнула глибоко в андеграунд і дістала звідти досить цікавих артистів. А головне, нових для фестивальної аудиторії. Це уже більше схоже на шоукейс української музики, на спробу освіжити те, що ми з надією звемо музичною індустрією. Так, були та досить відомі артисти, на кшталт alyona alyona, Жадана і Собак чи Latexfauna. І відсутність необхідності продиратися через натовп, щоб побачити бодай щось на сцені під час їх виступів приємно вразила. Усе ж, в обмеженому форматі зі 100 квитками були свої плюси.

Нові та відносно нові імена, які мене вразили на фестивалі

Paycash. Це три напрочуд стильні альтернативниці зі столиці. Органічно виглядають на сцені, вміють додавати драйву та багато спілкуються з публікою. Впевнена, у них вийде.

Remafo. Львівський гурт, який читає запальний та дотепний речетативчик під музику, натхненну ретро-вайбом. Кожна пісня — цікава історія, яку автори залюбки доповнюють між треками. Прекрасно розкриваються наживо та піднімуть найспокійнішу аудиторію.

GannaBaby. Це із категорії текстового трешачку. Вони співають про класні лосіни, написи про штрихкод на лобі, якими обмальовані мало не всі зупинки громадського транспорту та післятусівне ранкове похмілля. В навушниках це може звучати дивно та трішки трешово (привіт, Курган та ХЗВ), але наживо змішується із сценічними жартами, напівтеатралізованими постановками та інтерактивчиками з аудиторією. Приємно бачити, коли гурт справді старається.

Tsytska. Каюсь, на цей гурт я прийшла через назву. Виявляється, вона цілком відображала глибокий внутрішній світ учасниць. Це 4 дівчини у леопардових образах, що грають грайндкор по півтори хвилини, гроулять, багато говорять між піснями та розмахують муляжем ковбаси. У текстах типові дівчачі теми. Тут тобі і колишні, і молочниця, і кров’янка, і “рукоблудіє”… Це щось неймовірно дивне та упороте, але в цій максимальній прямоті і прекрасність даного культурного явища.

МС Брехунець. Його лайв виступ став однією з цілей мого приїзду на фестиваль. В українській музиці не так багато артистів, які переосмислюють українську культурну спадщину минулого (не рахуємо фольк у різних обробках). Чомусь для українських гуртів відгук “ого, я не повірив, коли дізнався, що вони з України” є чимось втішним. Але про комплекс меншовартості не сьогодні. Додам лише, що Брехунець прекрасно переосмислює весільний поп а-ля Степан Гіга, Павло Зібров, Іво Бобул, тд. І загортає це все у трешово-іронічні тексти. 

Це неповний список хорошого, що вдалось почути на фестивалі. Багато цікавих виконавців були тут лише у форматі стріму. Наприклад, відкриття фестивалю Intercity Live, Менделеев Ошибался, яких можна порівняти з ХЗВ. Львівський музикант та саундпродюсер Zbaraski, який випустив торік неймовірно атмосферний альбом Bo Ya Tak Hochu. А також більшість артистів, що мали виступати в другий день, грали лише для запису, який вийшов у понеділок.

Біди фестивалю

Умови проведення були далекими від ідеалу. По-перше, карантин з усіма його обмеженнями. Це уже чудово, що фестиваль відбувся хоча б частково наживо. Поки у Кам’янці-Подільському активно нісся фестивальний двіж першого дня, під Чугуєвом розбився літак з курсантами. Субота через це стала днем жалоби. На територію фестивалю пускали лише організаторів та знімальну команду, артисти виступали лише для камер, запис з яких вийшов у понеділок на каналі Супер Сус. Організатори намагалися максимально перекинути артистів на останній день. Так ХЗВ та GO-A грали вже в неділю. Через це страждав розклад. В якийсь момент у мене на руках було три варіанти розкладу, але я все одно при кожній можливості перепитувала таймінги. Плюс до усього в суботу сцену накрила злива, через яку виходило з ладу обладнання. 

Підсумовуючи це все, хочеться тільки позаздрити стресостійкості та витримці фестивалю, який пройшов не завдяки, а всупереч. 

Що ми маємо у підсумку?

Єдиний фестиваль 2020 сезону, з наметами, купою сцен та фестивальною атмосферою, яка збереглась навіть коли на території було максимум півтори сотні людей разом з працівниками. Три дні трансляцій, котрі можна нині передивитись на Youtube (перший, другий, третій). Локацію у грі Minecraft, в яку досі можна зайти. Та безліч артистів, які мали можливість бути почутими.

Фото: Anna Oldman, Ishimura Kun