«Він людина, яка зробила сама себе». Яким був Павло Лі?

Павло Лі — український актор театру, кіно та дубляжу, співак. Сьогодні, 10 липня, йому могло б виповнитись 34 роки. З початком повномасштабного вторгнення РФ він пішов захищати Україну в лавах ТРО. Шостого березня 2022 року він загинув під обстрілами в Ірпені.

У день його народження розповідаємо про Павла і разом з його друзями та колегами згадуємо, яким він був.

Павло Лі народився в Євпаторії, там грав у дитячому театрі «Золотий ключик». Згодом переїхав до Києва, де й почав свою кар’єру: знімався у кіно та рекламі, був у трупі академічного камерного театру «Колесо». 

Він одна із зірок першого українського трилеру «Штольня» Любомира Левицького та української версії шоу «Фабрика Зірок – 3».

Його акторські роботи — це про розмаїття персонажів. Серед останніх робіт у кіно — роль у військовій драмі «Мирний-21» Ахтема Сеітаблаєва, що розповідає про героїзм луганських прикордонників улітку 2014 року. Зараз цей фільм на етапі виробництва. Він також зіграв одну із провідних ролей у фільмі «Добре, що мама не знає» Саші Литвиненка, який мав вийти на екрани цієї осені, та роль поліціянта в стрічці Станіслава Капралова «Егрегор».

Паша дуже любив творчий процес: 

«[Люблю] всю цю мішуру на майданчику, коли виставляється світло, художники тончать кадр, гримери правки по гриму, кейтеринг з кавою, всі бігають спантеличені, режисер голосно командує, звук, камера розгін, ACTION! А ти сидиш тихенько, готуєшся почати і коли всі замовкають — настає твій час, ЖИВИ!» 

Павло також був талановитим актором дубляжу: його голосом говорить Ерік Теодор Картман з «Південного парку», Фродо Беггінс з «Гоббіта», персонажі фільмів «Кінґсмен», «Тенет», «Народження Зірки», «Воно», «Дюнкерк» та інші.

У новому році Павло побажав собі стати блогером і телеведучим, бо «ніколи не пізно пробувати нове», — писав актор у своїх соцмережах. Вже у лютому телеканал «Дом» запустив розважально-пізнавальну програму «День Вдома», де Паша Лі був одним із ведучих. 22-го лютого показали останній випуск цієї програми за участі Паші.

У перші дні повномасштабної війни Павло Лі приєднався до 206 батальйону тероборони Києва. Четвертого березня він опублікував свій останній допис:

«За останні 48 годин є можливість сісти та світлину кинути про те, як нас бомблять, а ми посміхаємося, тому що впораємось, і все буде Україна. Ми працюємо!»

Відредаговано 11.07

Сьогодні Павло міг би святкувати своє 34-річчя. Він любив свій день народження. Але шостого березня актор загинув від російського обстрілу під час евакуації в Ірпені. 

У коментарі для проєкту «Історії війни» волонтерка добровольчого батальйону Оксана Наконечна розповіла, що Паша Лі їхав у цивільній машині з водієм та ще однією волонтеркою. Вони мали розвести їжу, але перед тим — повернулись за документами на вже, на той час, окуповану територію Ірпеня. Дорогою назад їхню машину обстріляли. Водій та волонтерка вижили. Росіяни дозволили їм утекти після того, як оглянули багаж і переконались, що це волонтери, які везуть лише їжу. А Паша отримав смертельні поранення, його тіло забрати змогли не одразу.  

Посмертно його нагородили Орденом «За мужність» III ступеня, а одна з київських вулиць може мати його ім’я (КМР має прийняти рішення щодо перейменування Московського провулку в провулок ім. Павла Лі, — ред.). Актора поховали 18 березня у Ворохті. 

У своїх соцмережах Паша писав, що ніколи не був самотнім:

«Зі мною є сім’я та друзі, потрібно хоч іноді бувати одному, але не хочеться, бо ті, хто мене оточують, найдостойніші у світі».

«Тільки діти можуть бути такими чистими»

Одна з останніх ролей Павла Лі — поліціянт у містичному детективі Станіслава Капралова «Егрегор». Із Пашею Станіслав був знайомий давно: кіноринок тісний, тому вони часто перетинались. Режисер каже, що давно хотів взяти Пашу в проєкт, але в «Егрегор» Павло потрапив випадково. 

На роль поліціянта шукали виразну, типажну людину, але не змогли знайти. І тоді продюсер Сергій Лавренюк запропонував кандидатуру Паші: він одразу ж погодився і в той же день прилетів з Києва до Львова, де відбувалися зйомки. 

Попри те, що роль невелика, Паша багато вніс у фільм та зробив персонажа яскравим.

«Паша яскравий, світлий, щирий. Він людина, яка зробила сама себе. Він був дитиною в хорошому розумінні цього слова. Бо тільки діти можуть бути такими чистими без тієї купи гівна, як зазвичай буває в багатьох людей. Мабуть, він підсвідомо щось знав, бо відчувалось — він насолоджувався кожною хвилиною життя. Паша був справжнім. Та причина, з якої він загинув, його характеризує найкраще: він не зміг залишитись осторонь і поїхав рятувати людей. Він віддав життя за інших — не просто трагічно загинув чи опинився не в тій ситуації. Він справді рятував людей і це геройський вчинок. Паша був таким веселим, легким, невеликим. Він не виглядав, як воїн, але воїн це не про те, яка людина зовні, а про те, яка всередині. Це про сміливість, драйв і бажання допомагати іншим», — розповідає Стас Капралов.

Актор Максим Девізоров пам’ятає Пашу ще з «Фабрики зірок», до знайомства він щиро радів успіхам колеги, бачив, як той працює над собою і зростає. А нещодавно Максимові пощастило попрацювати із Пашею на одному майданчику у стрічці «Мирний 21», де вони обоє зіграли прикордонників. Після спільного проєкту вони потоваришували. 

«Паша був відданим другом, дуже відкритою та світлою людиною. На знімальний майданчик він приносив смаколики, які сам готував, і пригощав ними своїх друзів: це печиво, яке називається “пашалішкі”. І це найкраще його характеризує», — згадує Максим Девізоров.

• 

• 

Коли Максим дізнався про загибель Паші, то впав у ступор на цілий день. Каже оговтатись було важко, але серед іншого — саме ця подія підштовхнула актора вступити до лав Збройних сил:

«Те, що Паша загинув, захищаючи дитину — стало для мене точкою неповернення. Я остаточно вирішив, що просто мушу піти на фронт. Якщо не помститися за нього, так хоч стати пліч-о-пліч у цій бійні. Заради найголовнішого у світі — наших маленьких».

Радіо- та телеведучий Ілля Ярема за тиждень після загибелі Лі також взяв зброю до рук, вступив до добровольчого батальйону Карпатська Січ із думкою про помсту за Пашу. 

Чоловіки познайомились, коли запускали програму «День Вдома», яку разом вели, працювали втрьох із Інною Приходько. 

Вони не дружили, але були напарниками. Ілля каже, що Паша був професіоналом: кожен ефір переглядав і резюмував у робочому чаті; казав, що подобається, а що ні; пропонував безліч активностей із гостями й теми до ефірів. Працювалося із ним щоразу по-новому, і це тримало в тонусі. 

«Ми не встигли познайомитись ближче. Але мені здається, що Паша був дуже чуттєвим і чутливим. Був досить обізнаним у психології, це водночас робило його легким і інколи важким співбесідником. Часом у нас виникали суперечки, але ми говорили і він йшов на контакт. І, як би банально це не звучало, він був цікавою людиною з великим досвідом прожитого і дуже добрим. Асоціація із Пашею — Крим, який ми обов’язково повернемо. Серцем, чесно, я ще досі не зрозумів. Для мене Паша живий. Я не можу усвідомити, що його забрала війна», — розповідає Ілля Ярема.

Акторка театру й кіно Олена Лавренюк з Пашею познайомилась давно, ще під час театральної постановки «Соломон у спідниці» з Адою Роговцевою, в якій Паша грав військового. Олена каже, що це одна із найзнаковіших його ролей у театрі.

«На сцені Паша завжди був моєю підтримкою. Коли він виходив посеред вистави — усе жвавішало, його зустрічали аплодисментами. Його енергія моментально викликала якийсь відгук у інших серцях. Він людина-сонце, людина-вітер, а його душа навстіж. Він людина з великої літери, людина серця і душі. А з його уст я ніколи не чула чогось поганого про інших, якою не була б ситуація — він завжди бачив щось хороше», — розповідає акторка.

Востаннє Олена бачила Павла всередині грудня. Тоді кожен із них будував плани на новий рік й планував березневі гастролі. Але усе сталося інакше: в березні Олена була однією з перших, хто дізнався про загибель Паші.

«Я дізналась, коли не можна було говорити про це гучно. Допоки тіло не могли забрати — була надія, що він живий, і я хапалася за це. Для мене це шрам на серці, який є і буде. Україна втрачає найкращих і Паша був найкращим. Це наш фундамент. Те, на чому має стояти наша країна. Таких, як він, — одиниці. Але частинка Паші є у кожному з тих, хто його добре знав, в його студентах. Я вірю, що його душа з нами і він буде допомагати нам, житиме з нами. Для мене він живий».

---

Читайте також: 36 митців, які воюють