Попри війну: 6 історій українських авторок, які видали свої книжки після повномасштабного вторгнення

Повномасштабне вторгнення зіштовхнуло українське книговидання з великою кількістю викликів. Книжки потрібно було вивозити з гарячих точок, спеціалісти роз’їжджалися країною та за кордон, логістичні проблеми поставали гостріше, а необхідні матеріали дорожчали. Та видавництва вистояли. Після 24 лютого світ побачили понад 300 книжок. Український ринок функціонує, нові видання готуються, а рукописи створюються.

Зібрали для вас історії випускниць школи сучасної літературної індустрії та комунікацій Litosvita, які видали свої дебютні твори вже після початку великої війни.

Марина Манченко | «Гіркі апельсини»

Про вплив війни, процес видання книжки та враження від пройденого шляху

Я дуже довго не могла ні писати, ні читати, ні навіть думати про книжки. Я саме працювала над другим романом — і все зупинилося 24 лютого. Та згодом рукопис ніби почав кликати мене: з’являлися нові ідеї, вигадувалися сюжетні повороти. Так поволі й повернулася до нього.

Я почала активну роботу над «Гіркими апельсинами» ще в листопаді 2020 року. 1 вересня 2021 поставила останню крапку. Звісно, потім вичитувала його сама, редагували й мої чудові редакторки.

Ми підписали контракт із видавництвом «Темпора» рівно за тиждень до повномасштабного вторгнення. Тоді рукопис уже було відредаговано, але на цьому ми й зупинилися. У якийсь момент мені вже не вірилося, що «Гіркі апельсини» опублікують. Я думала, що нові книжки ще довго нікого не цікавитимуть. Тож дуже здивувалася, коли за кілька місяців із видавництва написали та попросили анотацію.

Я дуже вдячна «Темпорі» за те, що вони повірили в роман настільки, щоб видати його в серпні. Коли читачі пишуть мені, що книжка допомогла їм відвернути увагу від подій навколо та просто поринути в читання, для мене це найкращий відгук. Отже, мій роман приносить користь навіть у ці часи. А весь гонорар я, звісно, пожертвувала на ЗСУ — не уявляю, на що б ще я могла витратити ці гроші зараз.

Про роман у новелах «Гіркі апельсини»

Це новели про українську спільноту на острові Сицилія, які переплітаються в одну загальну історію. Може здаватися, що це приємний літній роман, проте в сюжеті не все так легко. Життя на чужині — зовсім не таке просте, яким може видатися на відстані. У ньому завжди є місце драмам і палким пошукам кращої долі. Але міграція — лише одна з тем «Гірких апельсинів». Це роман про покоління та долі українських і сицилійських жінок, про пошук себе, про насилля та опір.

Читайте також: Найобережніший текст про жінок, які пережили насилля. Рецензія на «Гіркі апельсини»

---

Марія Олекса | «Перші»

Про вплив війни, процес дописування і видання книжки та враження від пройденого шляху

Я почала писати «Перші» під час локдауну, а фінальне редагування робила після початку повномасштабного вторгнення. Увесь цей час рукопис був для мене прихистком, місцем, куди я ходила, щоб ненадовго сховатися від реальності. Я гуляла вулицями Києва з Владою та Равликом, мерзла з героїнею в Осло та помирала від спеки в Джайпурі — словом, проживала паралельне життя. Хоча війна в романі теж є, бо від неї сховатися неможливо, якщо писати сучасну українську прозу.

Я почала розсилати першу чернетку рукопису у видавництва влітку 2021 року. У відповідь отримала багато ігнору й відмов. Загалом я відправила текст у 14 видавництв. Потім почалося повномасштабне вторгнення, і я, хоча і продовжувала удосконалювати й редагувати текст, навіть не мріяла видати його до закінчення війни. Аж потім одного травневого дня побачила на сторінці «Віхоли» пост про те, що вони приймають рукописи й розглядають не лише нонфікшн. Я не могла пропустити цей шанс та відразу ж їм написала. Минуло два місяці — і мені надійшла позитивна відповідь!

Я живу у Франції, тому примірники наразі ще їдуть до мене поштою. Я поки не тримала «Перших» у руках. Дуже чекаю на цей момент і, напевно, лише тоді нарешті повірю в те, що це дійсно відбувається. Мій дядько надіслав мені сьогодні фотографію моєї книжки на поличці в книгарні «Є» в Києві. Я роздивлялася її кілька хвилин, а потім розплакалася від розчулення. Я вклала в цей роман багато зусиль, емоцій, натхнення, текст пережив три бета-рідери, два моїх редагування та одне професійне, від видавництва. Тому я можу сказати лише одне — я щаслива, що ця історія буде прочитана.

Про роман «Перші»

Це світла історія про двох юних людей, Равлика та Владу, які переживають унікальні досвіди: перші поцілунки, перше кохання, нескінченні мрії та плани на майбутнє. Здавалося, їхнє літо не закінчиться ніколи. Та вони зустрілися занадто рано, аби зрозуміти, ким можуть стати одне для одного.

---

Міла Смолярова | «Перед очима»

Про вплив війни, процес дописування і видання книжки та враження від пройденого шляху

Усі новели «Перед очима» написані після 2014 року. «Білі плями» — відображення анексії Криму, мого особливого болю. Події 24 лютого змусили збільшити кут зору. Спочатку не писалося і не читалося взагалі — ми всі на якийсь період заклякли. Але потім прийшло розуміння: необхідно повертатися до звичних дій, рухатися далі, аби не збожеволіти. І треба віддати належне всім лекторам та кураторам Litosvita, які своїми присутністю, роботою і ставленням підтримували нашу творчість.

Текст було дописано. Але було втрачено віру в його потребі. Кому зараз, під час війни, цікаво читати про Барселону й морські страшилки? Тоді величезну підтримку я отримала від Ганни Улюри та Світлани Стретович. Вони запевняли, що видавництва продовжують працювати, моє обов’язково знайдеться, книжки друкують, купують і читають. Так і сталося: у липні я підписала договір із видавництвом «Темпора».

Через масовані обстріли та блекаути перша презентація в Києві відбувалася з тридцятьма примірниками на всю Україну. Друкарня фізично не встигала видати наклад. Але попри все презентації пройшли у Львові та Тернополі. А нещодавно я повернулася з туру Вінниця — Хмельницький — Рівне.

Я мріяла про те, щоб мої історії стали книжкою. Мріяла зустрічатися із читачами. Звісно, я не уявляла, що це відбуватиметься під час великої війни, книжку друкуватимуть за відключень світла, мої друзі, які на неї чекали та планували прийти на презентацію, перебуватимуть за кордоном, а щастя від тримання книжки в руках перемежовуватиметься з новинами про Миколаїв, Краматорськ, Херсон, Бахмут… Тепер же я мрію про зустрічі із читачами в кожній області. У небі літатимуть лише птахи та пасажирські літаки. Обговорюватимемо нову книжку. Вірю: буде саме так.

Про збірку новел «Перед очима»

Це історії про звичайних українців і їхні внутрішні світи зі своїми переживаннями та болями. Події розгортаються в різних куточках України та світу на фоні війни, російської окупації, руйнувань і вимушених переселень. Глибоко психологічний текст висвітлює пережиті суспільством відчай, знищення набутого та адаптацію до нових реалій.

---

Серафима Сікорська | «Коли ти народився»

Про вплив війни, процес дописування і промотування книжки та враження від пройденого шляху

Писати «Коли ти народився» я розпочала ще до початку повномасштабної війни. Після 24 лютого в голові було багато запитань і сумнівів. Чи потрібні людям добрі історії в такий час? Чи буде взагалі хтось в Україні купувати й читати книжки? Чи маю я вводити війну в текст, адже сюжет розгортається хай і не в Україні, але в теперішньому часі, у 2020−2022 роках… Зрештою, життя саме підказало потрібні рішення, тому в моїй книзі є і француз Хюгес, який безупинно лає росію; і грузинка Кеті, яка прекрасно усвідомлює всі лиха, принесені державою-терористкою, але ніяк не позбавиться комплексу, що говорити російською — це ввічливо; і моя бабуся, яка ледве евакуювалась із Сум зеленим коридором, захопивши із собою лише кішку.

Для видання рукопису я обрала Bookraine Publishing House. Промокампанія від А до Я відбувалася через мій блог в інстаграмі: я вже три роки веду його й маю прекрасну аудиторію у 12 тисяч підписників. Вони спостерігали, як пишеться книжка, бачили місця, які я описувала, мали змогу читати уривки в дописах та познайомитися з деякими персонажами. Читачі чекали на роман, адже вони проживали зі мною його створення. Передпродаж також відбувався через мій блог і був доволі успішним: третину накладу було розкуплено.

Зараз я відчуваю щастя і впевненість у тому, що все роблю правильно, навіть якщо іноді опускаються руки. Я отримую десятки відгуків щодня: люди з найвіддаленіших куточків України пишуть, що читають мою книжку під час відключень світла з ліхтариком, беруть її із собою в укриття під час тривог, дякують за промінь добра і світла у важкий час. Чи може бути щось важливіше за це? Мені здається, ні.

Про книжку «Коли ти народився»

Це добра та щира історія про молоду українсько-швейцарську пару. Вони очікують на народження дитини й подорожують Грузією, зустрічаючи особливих людей і переживаючи дивовижні пригоди. Усе це, а також свої мрії та плани жінка записує в щоденник для їхнього сина. Книжка просякнута любов’ю, теплом і світлою тугою.

---

Соня Зелена | «Мікробам не читати! Книжка про вакцини»

Про вплив війни, видання книжки та враження від пройденого шляху

Коли почалася повномасштабна війна, книжка була вже в друці. У Харкові. Звісно, усі процеси зупинились. Проте за кілька тижнів ми почали адаптувати електронну версію для застосунку.

Улітку видавництво відновило друк нових книжок. Харків тоді обстрілювали щодня, тому очікування було дуже напруженим. Та зрештою на сторінці книжки на Yakaboo зʼявилося заповітне «У наявності».

Поки що рукопис просували переважно через соцмережі та блоги. Було складно: книжка вийшла на початку жовтня, коли напруженість інформаційного поля зашкалювала. На щастя, продовжили працювати літературні конкурси «Книга року BBC» і «Топ БараБуки», які внесли «Мікробам не читати!» до лонг-листів. Також ми з видавництвом залучили до промоції мою кішку Марселіну, яка стала прототипом улюбленця головної героїні: виставляємо фото книжки з кішкою — і тішимося позитивними реакціями.

Звісно, через війну все пішло не так, як уявлялося: наприклад, не відбулась омріяна презентація на «Книжковому Арсеналі». Але мені вдалося відправити трохи своїх книжок на деокуповані території та до бібліотек українських осередків закордоном — для мене це чи не найважливіший внесок, який я зараз можу зробити. Бо це про життя, яке продовжується попри все. У ньому діти далі читають друковані книжки українською, навіть без світла, з ліхтариком, за тисячі кілометрів від дому.

Про книжку «Мікробам не читати!»

Книжку видало Yakaboo Publishing. Допитлива Марічка та її кошеня Тигидик дізнаються про різноманітних мікробів, історію винайдення і принцип роботи вакцин, а також корисні поради, як підготуватися до щеплення і не боятися уколів. Ця інтерактивна книжка із завданнями, іграми та наліпками допоможе читачам будь-якого віку зрозуміти, як працюють імунітет і вакцини.

---

Таїсія Наконечна | «Побачити Париж»

Про вплив війни, процес видання книжки та враження від пройденого шляху

Збірка «Побачити Париж», яка вийшла в жовтні 2022 року, мала поїхати до друкарні 25 лютого. Вона була дописана ще до вторгнення. Після початку повномасштабної війни я думала, що не видаватиму цю книжку зовсім. Здавалося, усе втратило сенс — вона безнадійно застаріла. Та й загалом, кому тоді було діло до якоїсь літератури? Однак за кілька місяців після довгих роздумів і розмови з Ростиславом Семківим, моїм ментором на програмі Litosvita, я вирішила дописати ще одне оповідання, уже на матеріалі воєнного часу, і дати книжці шанс.

Рукопис планувалося видати у видавництві «Парасоля», яким я сама керую, і час на його допрацювання виділявся за залишковим принципом. Однак до середини вересня нам вдалося підготувати макет і не без труднощів надіслати його в друкарню. У жовтні я мала першу презентацію в Чернівцях, для якої довелося замовляти терміновий препринт книжки, бо основний наклад затримувався. Пізніше ще дві презентації відбулися в бельгійських містах Брюсселі та Ґенті, а також на книжкових фестивалях у Кракові та Вроцлаві. Крім того, збірка була представлена на ярмарку у Франкфурті в жовтні минулого року.

«Побачити Париж» не є моєю дебютною книжкою. У мене вже виходили дві збірки поезії «Солов’ї з Шаоліня», «Безріччя 2.0» та збірка етюдів «Життя під парасолею». І хоча це мій перший прозовий твір, очікування від його виходу були максимально реалістичними. На той час я вже півтора року видавала книжки інших авторів як власниця і головна редакторка «Парасолі», яку, до слова, заснувала два роки тому після проходження курсу видавничого бізнесу від Litosvita.

Зараз є відчуття завершення певного творчого етапу, підсумком якого стала збірка. Із цією книжкою я остаточно переконалась: рукописи, як і діти, з’являються завжди вчасно й саме тоді, коли повинні.

Про збірку оповідань «Побачити Париж»

Це історії про українських емігрантів, читаючи які, впізнаєш своїх знайомих, друзів, родичів або себе та починаєш їх розуміти.

---

Litosvita — це школа сучасної літературної індустрії та комунікацій, яка вже 10 років допомагає різним людям розвивати творчі навички, знаходити однодумців і натхнення. За їхніми плечима 270 реалізованих курсів, 190 лекторів із практичним досвідом та 15250 випускників офлайн- та онлайн-програм.