Усе частіше в українському суспільстві виникає потреба проговорення тем повернення з війни й приналежності до спільнот. Американський письменник та журналіст Себастіан Юнґер зазначає: «Війна ранить не лише тіла військових, значних травм зазнають також їхні емоції. Навіть ті військові, які повертаються неушкодженими фізично, змушені проходити тривалий процес реабілітації».
Ці та інші питання він обдумує у своїй книжці «Плем’я. Про повернення з війни і належність до спільноти». В Україні «Плем’я» вийшло у видавництві «Наш Формат», перекладом займалася Ольга Корнюшина — науковиця, бізнес-коучка та авторка книжки «37 буддійських штук».
10 вересня книгу презентували у межах книжкового фестивалю KyivBookFest. Після фестивалю Ольга вирішила написати про свої взаємовідносини з книжкою, адже знає текст книжки від «А» до «Я», перечитувала її безліч разів, й вважає, що її голос також має звучати в контексті обговорення книги. Думками вона поділилася на своїй сторінці у Фейсбук.
Ми побачили цей допис і попросили Ольгу розширити його у своєрідну колонку для Ліруму. У цьому тексті її спогади про роботу над перекладом, важливість цієї книжки для українського суспільства та особливості роботи над книгою.
Видання книги адвокатував мій друг Олег Гуковський, відомий психотерапевт, психіатр, військовослужбовець ЗСУ. Зараз він очолює Групу контролю бойового стресу однієї із бригад. Перемовини про видання книги українською Олег вів і з Юнґером, і з видавництвом «Наш формат» фактично від початку повномасштабного вторгнення. Саме він й запропонував мою кандидатуру, як перекладачки.
9 червня 2022 року я отримала пропозицію від видавництва і вже 19 липня — завершила роботу над перекладом.
Це стало можливим, зокрема, тому що я працювала над книгою в Австрії. Тут мені надали на період роботи можливість безоплатно перебувати в заміському будинку зі сприятливою атмосферою для роботи. Можна сказати — це була своєрідна приватна перекладацька резиденція.
Початок роботи над перекладом співпав із загибеллю під час виконання бойового завдання Романа Ратушного, сина моєї близької подруги. Фактично загибель Роми надзвичайно вплинула на те, як я працювала над книгою.
Зараз я думаю, що цей період був для мене, як перебування на межі світів. Щоб перекласти деякі частини, мені потрібні були навички психологічної самопідтримки. Наприклад, занурення у главу про облогу Сараєво, майже спровокувало початок панічної атаки.
Зазвичай я зберігаю дистанцію між собою та текстом, над яким працюю. Та саме із цією книгою саме у той час усе було по-іншому.
«Плем’я» — доволі невелика книга. Та для мене — це своєрідний zip файл. Тут «запакована» велика кількість ідей та посилань на різноманітні соціологічні, антропологічні та психологічні дослідження.
Так книга вимагає від читачів допитливості та певної домашньої роботи. Для того, щоб зрозуміти цю книгу глибше, потрібно зануритися у тему спільнот: зрозуміти, що таке спільнота, як вона формується та які є моделі.
Ті дискусії про книгу, де я була присутня, переконали мене — далеко не усі люди розуміють, що таке спільнота й приналежність до неї.
На обговореннях я чула, що ця книга — «для чоловіків». Але я не можу з цим погодитися. Юнґер чітко пише про так звані «чоловічу» та «жіночу» моделі лідерства. За його словами «чоловіча» модель добре працює, коли треба швидко мобілізуватися та подолати труднощі, а «жіноча» — тоді, коли кризова ситуація має затяжний характер. При цьому обидві моделі притаманні як чоловікам, так і жінкам.
Ця книга не зовсім про те, що лише спільнота воєнних — це плем’я. Вона про те, як важливо, аби ветерани поверталися у згуртовані спільноти, приналежність до яких вони можуть реально відчувати.
Вона також про те, що на противагу індіанським племенам, у сучасному суспільстві немає культури повернення з війни. Немає (або майже немає) ритуалів, які із цим пов’язані. Так само як, наприклад, немає ритуалу переходу від хлопчика до дорослого чоловіка. З точки зору Юнґера, відсутність таких ритуалів, де бере участь усе плем’я, негативно впливає на повернення ветеранів у свої спільноти.
Юнґер багато пише про соціальний егалітаризм та соціальну справедливість, тому деякі читачі закидають йому «лівацькі меседжі». З моєї точки зору Юнґер представив збалансований погляд на дві суспільні парадигми: нетерпимість до дармоїдів серед членів групи, та культуру співчуття, яка спонукає нас дбати про тих, хто не може подбати про себе сам. Наприклад, він пише:
«Вічна суперечка щодо так званих програм надання права на пільги — і, ширше, щодо ліберальних та консервативних поглядів — ніколи не буде розв’язана, оскільки кожна сторона представляє давню й абсолютно необхідну складову нашого еволюційного минулого».
Повернення військових у мирне життя — це, найперше, — питання соціальної справедливості в численних аспектах. І про це варто подумати. У цій книзі надзвичайно важливо уважно прочитати про теорію соціальної стійкості та роль, яку в ній відіграють спільноти.
І насправді я можу написати ще багато усього, але закінчу розповідь однією, особливо актуальною цитатою:
«Якщо ви хочете зробити суспільство дієвим, то не робите постійний наголос на відмінностях, натомість акцентуєте на нашій спільній людяності».
Купуйте книгу, читайте, досліджуйте та робіть свої власні висновки!
Видання «Плем’я. Про повернення з війни і належність до спільноти» вийшло в українському перекладі у 2023 зі спеціальною передмовою до українського читача. Воно буде корисним для громадських активістів, лідерів спільнот, чиновників, військових лікарів і психіатрів й усіх, кого торкнулась війна. Придбати книжку можна на сайті видавництва.
Читайте також: Текст Олександра Михеда з антології «Вас чують, говоріть»
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: