Головна
>
Музика
>

Історія наркотиків в українській музиці на прикладі 10 пісень

Історія наркотиків в українській музиці на прикладі 10 пісень

Про що співають українські артисти? Чи ви коли-небудь задумувалися, про що йдеться у ваших улюблених піснях? Звісно, на ці питання є дуже коротка і проста відповідь, яка існує десь з часів Елвіса Преслі та сексуальної революції 60-х: всі пісні — насправді про любов, і весь їхній сенс можна трактувати приблизно як «давай займемося коханням». Але кому цікаві прості відповіді? 

Після 24 лютого українська музика переживає новий сплеск інтересу. Хтось ностальгує та пригадує своє дитинство під ранніх Океан Ельзи та Скрябіна, інші жадібно ловлять треки нових артистів, що сідлають тікток-тренди з нечуваною легкістю та швидкістю. Ця хвиля зацікавленості — гарний привід для того, аби врешті-решт вдатися до глибшої аналітики сучасної української музики, через яку в тому числі можна зрозуміти й відчути ким ми були й куди ми, власне, йдемо. 

Пропонуємо почати з непересічної та мало дослідженої теми, якої, на відміну від сотень оспіваних відтінків кохання, в українській музиці торкались дуже мало. Теми наркотиків. Україна в цьому плані мало чим відрізняється від інших країн на світовій мапі: тут була і страшна опіоїдна епідемія 90-х, і бум «легких наркотиків» з короткою епохою гламурного дискурсу, і розквіт «клубної культури», електронної сцени та рейверських вечірок, які важко уявити без так званих «речовин». Однак всі ці музично-соціальні явища та події були чомусь погано відрефлексовані в піснях та творчості українських артистів, які явно не існували в вакуумі й пропустили через себе всі прогресивні музичні тренди, що йшли рука в руку з наркотиками (від конопляно-кодеїнового хіп-хопу до того ж самого синтетичного рейву та техно). Цей факт сам по собі є дивним і, напевно, теж про щось повідомляє про українців. 

Спеціально для LiRoom в тему занурилися головред єдиного в Україні друкованого журналу про культуру «Потоп» Олесь Ніколенко та шеф сайту Суспільне Культура Євген Морі.


Брати Гадюкіни Наркомани на городі (1989)

Гімн українських slackers всіх часів. Тут варто згадати, що Брати Гадюкіни утворились в часи, коли совок зламався (чи, точніше, доламувався), крига та минулі радянські заборони (наприклад, на створення так званих «рок-клубів») танули, а нова незалежна країна тільки формувалась. Десь посеред цього розлому і блукає основний ліричний герой «гадів», іронічно, з любов’ю та автобіографічними нотками оспіваний Кузею (незмінним автором текстів БГ та наркоманом зі стажем, який лікувався від залежності в Бельгії) — новоспечений гіппі-бродяга, який тирить по городах коноплю та мак, тікає від заряджених дробовиків власників цих городів, але зберігає іронічно-оптимістичний погляд на життя в будь-якій незрозумілій ситуації.

Власне, «наркоман» у творчості Гадюкіних — трохи ширше поняття, під ним радше розуміється антисистемний персонаж, що прагне «випасти» з суспільства, пронизаного застарілою радянщиною, віднайти свою свободу і, звичайно ж, представити свій контркультурний погляд на життя, що не зовсім збігається з загальноприйнятими цінностями.

Секрет вічної народної популярності «гадів» та цього персонажа в тому і був, і досі є — це явний «антигерой», який не вдає з себе «гарного хлопця», але і не є відвертим поганцем, що цинічно розкрадає бюджет країни та робить шкоди простому люду. Він є чесним і відкритим, і завжди радий з себе та інших постібатися, тому так і запав українському народові в серце. Бо (само)іронія, гумористичне світосприйняття навіть в часи лиха — це наша суперсила, чи не так? 

The Вйо Зорі (1998)

«Кожен з нас щось може
Ганджа допоможе
Проросте посмішкою Джа»

Якщо Брати Гадюкіни були символом панк-деструкту, відчайдушно хитаючись на межі між геніальністю та наркотичним угаром — то The Вйо є їх повною протилежністю. Настільки, наскільки опіати протилежні марихуані. Зрештою, якщо уявити маленьке провінційне містечко Кобеляки на Полтавщині, то легко уявити як у повітрі розноситься легке амбре ганджи. Це запах свободи, запах змін, з нотками одвічної бідності справжнього митця і прогресивного вайбу «Території А» та «Червоної рути».

Саме на конкурсній програмі «Червоної рути» у 1995 році організатори ввели додаткову номінацію «Танцювальна музика». Не довго думаючи, The Вйо виносять на суд журі та публіки пісню Ганжа, чим закріплюють за собою право називатися реггі-колективом.

І хоча виконавці кажуть, що до реггі їх привела випадковість, ніби на їхній драм-машині знайшовся ритм «брейк», на якому вони зробили одну пісню. Уже згодом досвідчені музиканти сказали їм, що це — реггі. Але ми-то знаємо, що The Вйо не авантюристи, а скоріше мрійники.

І навіть спроба зацензурувати «ганджа допоможе» в «банджо допоможе» вже не могло зупинити невпинний рух України до обговорення наркотиків не тільки як маргінальної шкідливої звички, але і як системи поглядів. Тобто ті теми, які у світовій музиці вже обговорювали під сотню років. Це не просто маніфест українських растафарі, яких у кожному великому місті було вдосталь — а надія, що у ще молодій Незалежній Україні кожен голос може бути почутим. Це було ново і незвично. Тоді здобута незалежність ще сприймалася в дивину, а тим більше «неприлизаний» українськомовний шоубізнес, частиною якого були The Вйо.

Ірина Білик Н-а-р-к-о-т-и-к-и (1997)

Дуже страшна пісня про «темний бік» наркотичної залежності, яскрава кульмінація всеукраїнського туру Білик «Фарби», з яким співачка збирала повні зали наприкінці 90-х. Перегукуючись з Coma White американського шок-рокера Меріліна Менсона, що вийшла 1998 року, композиція завуальовано передає світосприйняття наркозалежного, який постійно відчуває себе самотнім. Все більше заглиблюючись у шкідливу звичку, ліричний герой втрачає навички соціальної адаптації: «Він не знав, хто спить: чи вона, чи він, він кричав та знав, що тепер один». 

Qarpa Cocaine (2007)

Ірена Карпа — одна з ключових персон українського медійного простору 2000-х. Успішна письменниця, журналістка та колумністка секс-рубрик численних видань (пам’ятаєте Сою Лось в журналі «Молоко»?), телеведуча на MTV Україна, фронтвумен електронних панків Фактично Самі, що перетворилися на проєкт Qarpa. Її було багато і вона була яскравим вогником на тлі конформістських ЗМІ.

Надлишок нафтових грошей та залишки «первинного накопичення капіталу» в 90-х перетікали в культуру та «креативні індустрії» з нечуваною легкістю, позначилося це і на тогочасних богемних вечірках та способі життя «успішних креативників» та бізнесменів. Гламурний дискурс епохи Y2K, оспіваний французьким письменником Фредеріком Бегбедером у романі «99 франків», докотився і до України — і кому, як не Карпі, про нього заспівати? «Секс під кокаїном», швидке задоволення бажань, хтивість та інші прикмети «суспільства споживання» знайшли своє відображення в композиції Qarpa Кокаїн, яка також зафіксувала два найпопулярніших слова Ірени Карпи, як секс-колумністки: мучачік, патичок. Belle epoque… 

У 2005 році був проведений контент-аналіз майже трьохсот найпопулярніших пісень (за версією Billboard) з метою визначення частоти нарко-алкогольних меседжів у текстах обраних музичних жанрів. Дослідження підтвердили, що кількість згадок про наркотики в текстах популярної музики за останні десятиліття зросла в рази, а вживання наркотиків найчастіше асоціюється в цих повідомленнях з розкішшю, багатством, підвищенням настрою, сексуальною активністю, святкуванням та соціальним життям 

Деякі олдскульні пісні, такі як She don’t lie, she don’t lie, cocaine (Cocaine Еріка Клептона) і Drivin’ that train, high on cocaine (Casey Jones від Grateful Dead) навряд чи можна назвати «негативними», втім з 90-х ставлення до, наприклад, кокаїну стало набагато різкішим: реп-музика представляє кокаїн як наркотик для тих, хто програв. Схожа ситуація відбувалась і в кіно: кокаїн був таким собі субкультурним артефактом, який супроводжував багате, розкішне життя, але врешті вів по низхідній спіралі у пекло.

Ми запитали кількох давніх поціновувачів Карпи про асоціації, які виникають від її творчості, й отримали перелік емоцій, типових для гранжевої «не-такої-як-всі» молоді, які так чи інакше встигли наробити своїх помилок, але потім виросли у свідомих дорослих: «наглість», «відірваність», «ненормальність», «безумство», «неформальність», «дарковість» — ніби зворотний бік життя гламурного виконавця, під якого Карпа мімікрувала, підхід яких використовувала. Це підтверджує й сама виконавиця в одному з інтерв’ю:

«Люди неглибокі бачать у моїх текстах тільки секс, наркотики і стьоб. Хоча перших двох речей найбільше у будь-якій стрічці новин, а третьої — у дзеркалі. Люди, які читають глибше, розуміють, що мої книжки про те, що цінність життя полягає в можливості робити помилки і виправляти їх».

Також хочемо на додачу згадати пісню Фактично самі — Пиздець Ко..ну, в тексті якої драгдилеру Коляну радять повіситись і звинувачують в усіх смертних наркотичних гріхах — «Алло, Колян, шо за качєлі? / Колян, сука, я мало не здохла / Калян, ну ти, карочє, ховайся». І це на тлі історії про те, як погано стало в клубі від неякісного товару — «меня от тех желтеньких тошнило» . Те, що мало викликати ейфорію — викликає тільки тошноту, радимо цей меседж від досвідченої Карпи запам’ятати. 

Лінія Манергейма Чорний (2020)

Сергій Жадан упевнено займає лідируючі позиції в рейтингу згадок наркотиків — враховуючи весь творчий масштаб головного українського поета сучасності воно й не дивно. Можна окремо згадати пісню Мертвого Півня Я помру від застуди («Аж якось улітку, вганяючи в стрес / Душі, зіпсовані марафетом / До палати зайде Червоний Хрест / На чолі з моїм президентом»), який також є текстом Жадана. Адже творчий здобуток цього пана заледве вміщується в й без того об’ємній анотації у описах до концертів. 

І хоча особисто Сергій каже тільки, що трава — не наркотик, а так він «ні-ні», все ж таки дається взнаки його унікальна спостережливість за навколишнім світом. Тут і естетика легких наркотиків нульових після запійних 90-х, і наркотики як соціальний ліфт, який дозволить швидко і без мозолей заробити грошей, і як побутові реалії частих персонажів його творчості: повій, дилерів, «харківських торчків, провідників і стюардес», «радісних маніяків, роздовбаїв і бандитів».

Там, у чорному прошарку реальності, в людей тече «чорна» кров, вони дихають «чорним» повітрям. Де від проблем навіть Сатана впадає у кому, а рятування приходить у вигляді гуманітарної допомоги з двох лайнерів нового дорогого кокаїну. Сприймати це як «популяризацію» або естетизацію речовин не виходить навіть з натяжкою, хоча деякі намагаються це Жадану приписати — це прикрий симптом реальності.

Стас Корольов Банка (2021)

Дуже відвертий та влучний трек про мініепідемію «легких наркотиків» в Україні наприкінці 2010-х. Легкодоступність марихуани, її антистресовий ефект та ілюзія сплеску «креативного мислення» під час вживання певних сортів посприяли тому, що в мистецьких колах «зробити банку» (прийняти дозу за допомогою саморобного пластикового пристрою для куріння) стало чимось загальноприйнятним. Але мало хто наважувався говорити про характер залежності від «трави» — точніше, багато споживачів її навіть не помічали або воліли не помічати. Але залежність була і є, подекуди — навіть сильніша за звикання до інших речовин. 

Стас Корольов у цьому автобіографічному треці змальовує до мурашок реалістичний лайфстайл людини, яка не просто випадково викурила косячок на вечірці, а вже доволі сильно «підсіла». Ритуал «банка з ранку», що раніше викликав розуміючу посмішку в інших та давав ейфорію, перетворився на щось, без чого вже фізично та психологічно не можеш почати день. Музикант також згадує порушення сну, характерні для систематичних споживачів марихуани: це або залипання до самого ранку під рандомний аудіовізуальний контент (як наслідок — ти максимально непридатний для роботи та навчання на наступний день), або прокидання рано вранці, десь так о 5-й ранку — поки потік робочих та приватних повідомлень ще не почався. Вже о 10-й, коли всі прокидаються та вимагають твоїх дій, рішень та відповідей на сьогодні, у тебе, що відходить від першої-другої «банки з ранку», миттєво псується настрій, адже запас енергії й сил реагувати на виклики дня вже вичерпаний. Здається, що його можна поповнити, якщо зробити ще одну банку, але це тільки підсилює рівень «толерантності» до наркотику і погіршує ситуацію.

Стас дуже точно описує і довготривалі наслідки систематичного вживання марихуани: людину просто розчавлює невідповідність штучних образів «успіху» та досягнень інших, які вона бачить в соцмережах, власній картині життя — з завалами порожніх коробок з-під піци, погіршенням якості «роботи», відсутністю персональних здобутків, антисоціальними настроями та, як бонус, параноєю та розладами харчової поведінки (в тебе або відсутній апетит, або, відходячи від «банки», ти постійно переїдаєш). Страшний, сильний трек-сповідь, прикмета певної мікроепохи новітньої історії України. 

Kalush Тіпок (2021)

У цьому треці підіймається ключова для Kalush тема — боротьба з залежностями, що триває кожен день. Фронтмен Kalush Олег Псюк неодноразово розповідав в своїх інтерв’ю про наркотичне минуле: нібито він не просто вживав, а й продавав, однак зміг перемогти й повністю звідти вийти. Цю інформацію неможливо перевірити, але таке дійсно існувало. Системні наркомани нерідко були безпосередньо залучені в наркообіг: тобто, купляли не лише для власного вжитку, але і з метою перепродажу, розширюючи соціальне коло наркоспоживачів. І якщо, скажімо, більш «серйозні» речовини, такі як героїн чи «вінт», маргіналізовані й переважно (але не завжди) розповсюджуються серед декласованих елементів. То більш «легкі» наркотики (що викликають не меншу, а то й сильнішу) залежність не мають такого таврування, а нерідко ще й оповиті різними стереотипами на кшталт «марихуана — це не страшно, вона краща за алкоголь, в Америці та інших країнах канабіс взагалі легалізований».

Однак полишимо тему наркотиків у суспільно-політичному розрізі, хоча вона, безперечно, дуже цікава, й перейдемо безпосередньо до треку Тіпок. Тепер, коли ми розуміємо контекст — тобто, чому ця тема важлива для Kalush та який у гурту бекграунд — загальний меседж треку зчитується набагато чіткіше. Гіперритмічний музичний супровід та кулеметна читка в цій композиції — це такі собі «аудіоспецефекти», які є відлунням специфічного світосприйняття та нагадують, скажімо, людину на «стимуляторах», яка живе «марафонами» та «гойдалками», поступово виснажуючи свій фізичний та психічний ресурс до повного нуля. Текст Тіпка ж яскравими мазками більш детально змальовує таке життя. Ти або «підвисаєш» на «приході» (стані ейфорії від наркотиків) — і це поступово замінює тобі самореалізацію, досягнення в реальному житті та задоволення від спілкування. Або увесь вільний час ти зайнятий похідними від залежності справами, крутишся немов муха в окропі: пошук речовини пошук грошей — пошук продавців — перепродаж товару — уникання проблем — побутові питання, пов’язані з вжитком і так далі. Так чи інакше, час спливає, а ти — як особистість, громадянин, сім’янин — в кращому випадку стоїш на місці, в гіршому — невідворотно деградуєш.

Сенс цього треку може бути застосований і до будь-яких інших «залежностей»: харчової, амбітно-кар’єрної тощо. Суть залежності не змінюється: ти витрачаєш безцінний час свого життя на ритуальні дії з сумнівним результатом (бо через толерантність, задоволення з часом притуплюється), не розвиваєшся — отже, деградуєш. І на додачу — майже напевно засмучуєш близьких людей, погіршуєш наявні умови свого існування. Перший вихід із залежностей — це не прагнення до міфічного «завтра покину це все», а поступові, невеликі, але системні та постійні кроки вже сьогодні. Зміни в тобі мають відбуватись вже сьогодні, а впровадження жорсткої дисципліни до самого себе, як правило, допомагає порушити цикл, вийти зі згубних повторюваних патернів. 

Твій Бог Сьогодні П’яний Праграма (2021)

Абсолютний masterpiece сторітелінгу в українському хіп-хопі. Трек вийшов на концептуальному альбомі гурту Голос Пітона (2021), присвяченому життю-буттю «бідних сихівських наркоманів», як зазначають самі автори. У цьому релізі автори демонструють інший бік наркоманії, темний бік вулиці з сухої стрічки новин патрульної поліції. 

Альбом Голос Пітона наскрізь пронизаний чорним гумором та має свій власний культурний код зі специфічними термінами, які не дуже знайомі людям поза наркотичним західноукраїнським підпіллям. Хоча інтуїтивно зрозуміло все, якщо ви колись балувались тематичною художньою літературою: під час прослуховування одразу пригадуються гонзо-пригоди Хантера Томпсона, автобіографічний роман «Джанкі» Вільяма Бероуза та фільм-одкровення 90-х — «Трейнспоттінг» за однойменним твором Ірвіна Велша. 

Кульмінацією непересічного релізу є трек Праграма, ліричний герой якого потрапляє у сумнозвісну Кульпарківську психлікарню у Львові, щоби підлікуватися та почистити свій організм. Сумний та підступно красивий трек змальовує побут колишнього драг юзера, який начебто змінив свій спосіб життя, проте коли він потрапляє знову на рідний райончік, ангели з небес підсовують йому героїн — і від такої спокуси втриматись неможливо. 

Подвійним дном цього іронічного шедевра є дуже серйозна проблема реабілітації та адаптації колишніх наркоманів, які начебто «очищуються» на дурках та в рехаб-центрах, але, повертаючись назад, за відсутності будь-якої адекватної допомоги від суспільства в дуже короткі терміни знову повертаються до колишнього способу життя. На те, щоби описати невимовну нудьгу та пустоту існування наркоспоживача без наркотику, гурту Твій Бог Сьогодні П’яний треба всього лише кілька влучних саркастичних рядків: «Я один то грусна тєма / І х** знає шо бл* дєлать / Кожен день болить бл* тєла / І вже за*бав бл* тєлік» […] «Піду на работку собі зароблю на кєшку / Почитаю справжню книжку / “Граф Монте Крісто”». 

Структура Щастя — Сидативи (2022)

З дорослою музикою розібралися, але що робити молоді? Адже саме у підлітковому віці (і не тільки через бунтарський дух) виникає розуміння, що є таке наркотики, що вони взагалі існують, а головне — що вони заборонені, а тому розмова про них певною мірою є табу. З цим не прийдеш до батьків, та й не варто шукати відповіді у Братів Гадюкіних, що для молоді мастодонти з паралельного світу, а не українські панки.

Це для дорослих тема наркотиків — трагедія, або буденність, щось на рівні робочого атрибуту, коли дедлайни горять або хочеться від цих дедлайнів забутись. Тим і цікавий акцент Структури Щастя, в піснях якої речовини з’являються чи то як мем, чи то як метафора для хтонічної втоми, адже «сидативи, барбітурати / щоб забути автомати», або щоби заснути й прокинутися після всіх актуальних жахів, коли можна буде спокійно обняти рідних.

Також важливо, що нарешті українським слухачам не треба звертатися по таку музику до російської сцени — Структура Щастя є чудовими ліки від «зросійщення», а також маркером часу, який зображує сучасне життя, коли «серце б’є у ритмі під двісті / легені насичені киснем на сто». Має бути надія, а юний слухач має знайти розуміння, а не чергові моралізаторські поради, адже «поради у грамах». Прокинешся ввечері — день намалюєш, ти ж не слабкий, є допінг та кава.

Clonnex Кодеїнослав (2022)

Доволі вдала адаптація звучання, тематики та стилістики «саундклад репу» до українських реалій. Американські репери п’ють purple swag — кодеїновий сироп у білих високих стаканчиках, переміщаються на своїх дорогих автомобілях, куплених з продажу наркотиків та надвисоких авансів від лейблів, зі швидкістю 20 км на годину та ліниво ковтають скорочені слова у гіперкоротких треках. Clonnex споживає вітчизняний натурпродукт, «Живчик» з ехінацеєю, та пригадує свої роки хаслу в Польщі — і нарешті це не «реп про реп», а дійсно актуальний хіп-хоп, де без наркотичних алюзій не обійтись, але вони не обов’язково означають «гірку правду життя», часто являються всього лише художньо-літературними засобами для створення певного специфічного настрою та атмосфери, що дуже подобаються молоді. 

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Музика
Від The Maneken до sucilna_nevdacha.exe: як звучить Донеччина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
3 години тому
Анонси
Гід сценами фестивалю V`YAVA Єднання: плейлісти усіх локацій
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
2 дні тому
Новини
Як звучить Харківщина: плейлист від Люка та Ліруму
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
25 Квітня, 2024