З 6 по 10 серпня в Ужгороді пройде кінофестиваль «Кіно Сусідів». Лірум є інформаційним партнером фестивалю, тож нагадуємо: у програмі — фільми зі Словаччини, Угорщини, Чехії, Австрії, Польщі та Румунії. Серед низки фестивальних відкриттів і ретроспективних стрічок фестиваль представить хітову документальну анімацію «Блакитний Пелікан» про 90-ті та спрагу за свободою.
Це історія з посткомуністичної Угорщини про трьох молодих угорців, які вирішують підробляти квитки, щоб вільно подорожувати Заходом. «Блакитний Пелікан» — це кіно, яке через історію з 90-х веде серйозну розмову про ціну свободи та тінь від залізної завіси над молодим поколінням. Стрічку особисто представить один з головних героїв фільму Ласло Мараці, який надав ексклюзивні коментарі для цього матеріалу. А вже восени українські глядачі зможуть побачити «Блакитний пелікан» в українських кінотеатрах.
1989-й. Комуністичне правління в Угорській Народній Республіці завершується переходом до демократії. Залізна завіса падає, країна робить транзит до ринкової економіки, відкриваючи небачену раніше розкіш подорожей. Молодь на низькому старті готова вирушити назустріч жаданій свободі без копійки в кишені. Серед них — троє головних героїв фільму: Акош, Петя і Лаці. Втрачаючи голову від величезної карти залізничного сполучення Європи, вони вирушають до столиці Німеччини — пити, гуляти та дивитися на залишки Берлінської стіни, мріючи, куди поїхати далі, якби лише комуністичне минуле не почало наздоганяти їх і там.
Їхній веселий роуд-тріп закінчується на мрійливих замальовках Берліну, адже саме там у героїв і закінчуються гроші на подальші подорожі. На питання, що ж робити далі, але ніяк не розглядаючи варіант пригальмувати, за столом у закладі виникає геніальна ідея — підробити квитки. Так зародилася проста, але геніальна схема з фальсифікації, яка б не була можлива без копіювального паперу, що винесений у назву фільму.
Починаючись як натхненна пригодницька стрічка, «Блакитний Пелікан» майстерно змінює тональність, перетворюючися на захопливий тру крайм із девʼяностих. Він проводить глядача крізь повне десятиліття цієї дивовижної історії, яка віддзеркалює спрагу за свободою. Це відчуття породило відчайдушну винахідливість і шалений попит серед безлічі охочих зазирнути в інший світ, за межами рідної комуністичної травми. У деталях показуючи зародження ідеї, виготовлення квитків, екскурс у базові закони хімії та неконтрольоване розширення цього підпільного бізнесу, фільм відтворює всі етапи процесу фальсифікації з такою деталізацією і завзятістю, що жоден опис не передасть цього краще, ніж сам перегляд. Так «Блакитний Пелікан» є не просто історією про схему з 90-х, а й показовою картиною того, як тінь від залізної завіси може нависати над молодими поколіннями.
Цей анімаційний документальний фільм, єдиний у своєму роді в Угорщині, став справжньою знахідкою на тогорічному фестивальному колі та втілив мрію своїх героїв, об’їздивши пів світу. Проєкт, що виріс із начерків короткого метра у 2011-му році, за роки кропіткої роботи сформувався у мультижанровий повнометражний фільм зі складною технікою і тривалим дослідженням. Коли до Ласло Мараці, одного з головних героїв, звернувся режисер з пропозицією зробити фільм, він був вкрай здивований, але погодився. Але ж насамперед його хвилювала юридична сторона:
«Перш за все, ми мали переконатися, що справа закрита, що врешті так і було. І все ж ми обрали анонімність, хоча, звісно, сьогодні дуже легко з’ясувати, хто є хто».
Жанр документальної анімації — це доволі рідкісний жанр який приходить на допомогу режисеру, коли дивовижні історії з життя не були зафільмовані, але мають бути відтворені на екрані. У випадку з «Блакитним Пеліканом», це забезпечило певну анонімність про яку говорить Ласло, створивши намальовані архетипи з озвучкою, що була заснована на їхніх інтервʼю. Втім чи не найбільша потужність документальної анімації полягає в тому, що під час креативного процесу вона допомагає героям відродити давно забуте:
«Це природно оживило стільки старих спогадів. Раптом ми згадували деталі подій, а під час запису аудіо інтерв’ю виправляли одне одного у прогалинах», — каже Ласло.
«Блакитний Пелікан» винахідливо передає дух часу через техніку анімації, архіви та бунтівні треки угорського синті-попу. Фільм створений за допомогою звичайної двовимірної комп’ютерної анімації, подібної до тієї, яку ми бачимо в сучасних телевізійних мультфільмах для дорослих, однак не обмежується цим. Він також враховує архівні кадри, зняті на камеру, мета яких — підкреслити виключно важливі деталі екстра близьким планом. Це тазики з «Доместосом», записники, магнітофони — маленькі, але вкрай важливі ланки в цій великій махінації. Так «Блакитний Пелікан» бере найнеобхідніше з анімаційного і документального світів та поєднує анімацію й плівку, які разом створюють промовисту еклектику, таку ж турбулентну, як і відображена епоха.
Особливо вражає те, як фільм працює з поняттям ностальгії. Фільми про 1990-ті з пострадянського простору часто переживали певну романтизацію епохи, де вся буденна і психологічна складність затінювалася модною атрибутикою, врешті залишаючи ефект ностальгічної туги. «Блакитний Пелікан» — це гарний приклад, коли фільму вдалося оминути ці ризики, і Ласло погоджується, що режисер передав ставлення до ностальгії обережно, і був зрозумілий навіть найширшому глядачу:
«Йому вдалося скомпонувати наратив, який охоплює різні покоління. Очевидно, що фільм подобається людям середнього віку, але дивовижно, що його любить і молодь. Ба більше, його зрозуміли не тільки у Східній Європі, але й на Заході, і він навіть мав успіх у Японії, попри те, що це суспільство досить далеке від такого роду трюків, які ми тут вважаємо досить типовими».
Зрештою, знайти риси свого минулого в історії Акоша, Петі та Лаці, можуть не лише ті, хто вийшов із тоталітарного минулого, а й ті, кому хоча б частково знайоме прагнення до свободи.
Вже 6 серпня Ласло представить фільм особисто для глядачів в Ужгороді, й каже, що вже відчуває що ця презентація буде «сенситивною».
Рефлексуючи над тим, що б він хотів, щоб український глядач виніс із перегляду фільму, він відповів:
«Це питання — найделікатніше. Сьогодні, коли Україна воює з Росією, слово «свобода» набуває ще більшого значення. Звісно, свобода — це термін, який можна тлумачити дуже широко, але я просто думаю, що свобода існує там, де людина може робити все, що завгодно, але тільки так, щоб не обмежувати таку ж свободу інших. Сподіваюся, місцеві глядачі зрозуміють, що можливості є завжди, і не потрібно боятися — зрештою, “краще боятися, ніж жити в страху”, як пояснює Акош у фільмі. Потрібно просто використовувати можливості. Завжди є надія, що мета буде досягнута, якою б вона не була».
Авторка тексту: Соня Вселюбська
Читайте також: 7 причин відвідати фестиваль Кіно сусідів в Ужгороді
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: