Уважно прочитай цю брошуру, бо в тебе мало часу. Можливо, ти кудись поспішаєш і забуваєш, що Бог створив людину, щоб вона жила вічно та праведно згідно Його заповідям та не грішила. Але диявол, князь цього світу, обманув людину. Сьогодні ти перед своїм Творцем є грішником.
В Біблії написано:
«Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлянам 3:23)
«Коли ж кажемо, що не маємо гріха, то себе обманюємо, і не має в нас правди!» (І Івана 1:8)
«Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку» (І Івана 3:8)
Є кілька способів дістатися до Коростеня на Міжнародний фестиваль дерунів:
1) Дві години власним автомобілем трасою Е373 і М07, проїжджаючи повз колись улюблені заправки WOG, щоб залишити шлунок порожнім для свята;
2) залізницею: УЗД спеціально задля інтернаціональної кулінарної події подовжила маршрут поїзда № 896 «Шостка — Київ-Волинський» до Коростеня;
3) некомфортабельні автобуси «Київ — Коростень» з автостанції «Дачна» (самий край Києва по Житомирській трасі), але ними частіше користуються місцеві: ті, хто повертається додому після дводенної робочої зміни, або домогосподарки, тягнуть навантажені баули з ринку.
Є ще неокласичний варіант пошуку машини на BlaBlaCar, але шанс знайти водія близький до нуля.
Дехто їде до Львова за шоколадом і кавою, інші згадують пляжі Кирилівки, чебуреки та медову пахлаву вздовж Азовського моря. За гастротуризмом можна вирушити до Полтави на порцію галушок, поїсти борщу в Борщові, або ж уряди-годи навчитися обирати кавуни в Херсоні: найкращий час — кінець літа й осінь, темні та світлі смуги мають чітко контрастувати між собою, хвостик сухий, але не відірваний, скоринка — тверда, звук від удару — резонує від мікропорожнеч у м’якоті зрілого плоду.
Натомість Коростень відомий дерунами. Місцеві готують їх ще відтоді, як із Південної Америки до Європи хлинула перша хвиля картоплі та цілий потік золотих злитків, що призвело до девальвації цінних металів. Польські шляхтичі вирощували картоплю і пригнічували українських селян, а козаки зрощували народні повстання і пригнічували польських шляхтичів.
Картопля — коренеплід не тільки любові, а й війни
Це одна з причин, через яку День Деруна в Коростені називають «найпатріотичнішою» кулінарною подією України.
14.09. 2019 відбувся 11-й за ліком фестиваль: традиційно вже багато років місцеві та заїжджі їдять деруни щодругої суботи вересня в Древлянському парку.
Перші три роки фестиваль безустанно намагався перевершити самого себе: 2008 рік запам’ятався приготуванням найбільшого деруна вагою 118 кг. III Міжнародний 2010 року побив рекорд новим пантагрюелівським деруном — 140 кг. У повітрі вирувала чорна заздрість від білоруських кухарів: на своєму «дерун-фесті» в Мінську вони приготували «дранік» діаметром 4 метри й наївно сподівалися, що він виявиться найбільшим у світі. Побити національний рекорд вдалося тільки у 2018 році на X Міжнародному фестивалі: вага деруна склала 180 кг, довжина — 161 см, ширина — 120 см. Випекли рекордсмена на місцевому хлібокомбінаті; для цього знадобилося 220 кг картоплі, 10 кг борошна, цибулі та морквини.
Між ними, на другому фестивалі 2009 року, врочисто відкрили виготовлений із місцевого граніту пам’ятник Деруну від місцевого скульптора В. В. Козиренка (за що його було нагороджено грамотою «За заслуги перед містом»). Збір грошей провели з-поміж мешканців Коростеня та зібрали близько 30 тисяч гривень. На його задній стороні навіки залишився гімн-визнання любові до дерунів.
Аби додати сюрреалізму цій картині, у відкритті постаменту взяв участь тодішній Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, зізнавшись, що вперше за довгий час не думав про політику, а насолоджувався по-справжньому домашньою атмосферою та гостинністю етнічних народів Полісся. Знакову скульптуру внесли до списку визначних пам’яток міста, де вона посіла місце серед військово-історичного комплексу «Скеля», пам’ятників Добрині Микитовичу, княгині Ользі та князівні Малуші, князям Володимиру й Мали, українському тризубу та, звісно ж, Тарасу Шевченку.
Не можна не відзначити, що фестиваль із кожним роком набирає обертів. Наразі вже відкрито автобусні тури на «фестиваль дерунів 2020»; ціна питання — 370 грн. Рано чи пізно, його без жодних жартів називатимуть «міжнародним», оскільки вже торік кількість гостей перевищила 50 тис. Осіб. Для порівняння, населення самого Коростеня (за даними на 2015 рік) — близько 65 тис. осіб.
Виходить, що День Деруна не лише посідає поважне місце в пантеоні коростеньських заходів (нарівні зі щорічним концертом авторської православної пісні Ранкова Зоря на скелястому березі річки Уж; і щорічним фестивалем сучасної української літератури «Просто на Покрову», з наступним випуском однойменного поетичного альманаху), а і претендує на звання визнаної незалежної держави.
Святкування починається опівдні з урочистої ходи центральною вулицею, підняття прапора і виконання гімну. Опісля на сцену вийде мер міста, провести майстер-клас з обсмажування дерунів на дрібній тертці до золотистої скоринки: 5 картоплин, одна цибулина, дві ложки борошна, яйце, два зубчики часнику і дві ложки сметани. Усе натерти, нарізати й обсмажити. Головне, як уточнює міський голова, готувати з гарним настроєм, тоді все вийде смачно.
У 2019 список нововведень від організаторів поповнився безоплатним частуванням тих, хто 14 вересня одружується або відсвяткує день народження; справжніх козаків із чубами та батогами а-ля Індіана Джонс; та людей із тематичними прізвищами, як-от Деруненко, Дерун, Дерунович, Дерунищенко, Олександр Драніков-Чорний;
Залишилися і старі розваги: конкурс малюнків, віршів, пісень, анекдотів, смішних історій про деруни, лотерея з розіграшем малоцінних призів, коростенська версія марафону Iron Man: «дерунянське триборство» (включає підйом мішків із картоплею і поїдання сметани на швидкість), танцювальні номери, виступ ансамблю пісні й танцю, гра на балалайці від циганчатих хлопчаків, шанс вступити до «Клубу любителів Дерунів», благодійні марафони з поїдання дерунів («З’їж дерун — допоможи захисникам! — гривня з кожної порції піде до Коростенського центру допомоги учасникам АТО), конкурс краси «Коса — дівоча краса» та «Містер і Місіс Дерун 2019».
Смажені картопляні оладки в Хмельницьку називають «картопляниками», на Рівненщині — «бульбаки» або «бульобники». «Бараболяники» трапляються в окремих районах Хмельниччини та Вінниччини, «тертухи» неподалік Тернополя та «кизлики» на Закарпатті й «беці» на Волині. Щоб відповідати інтернаціональності фестивалю: за океаном жителі Техасу готують на сніданок «хешбрауни». Ще бувають «депутатські», «соціалістичні», «німецькі», «халявні», «недосмажені», «солоні», «на дрібну тертку» або «на велику тертку», «польські», «заморські», «з викрутасами», з «приколом» et cetera.
Тепер ви розумієте, що ще задовго до самого фестивалю в мене в думках вирувало смажено-картопляне амбре. Спочатку в полі зору захід виник як «ще один прикольний івент із Facebook», на кшталт уроків оргазму, лекцій із будови кінської щелепи або навчальними семінарами «як захомутати мужика і скрутити його в баранячий ріг».
Але варто було порушити тему дерунів у живому спілкуванні, співрозмовники миттю оживали й із готовністю підключалися до колективної фантазії про ідеальний картопляний Вудсток, де в режимі нон-стоп подає деруни робот-дерунщик Євстасій, створений хлопцями з місцевого гуртка робототехніки. Я гостро нуждався в подоланні дистанції між реальністю і фантазією, щоб «Міжнародний фестиваль дерунів» став не просто «жартом», а «планом на майбутнє».
Нас було четверо. Фестиваль — у суботу. Уже в четвер ми розпочали голодування, у п’ятницю наважилися утриматися від алкоголю, щоб у суботу набити живіт гарячими дерунами й журавлинною горілкою-фінляндією. Ми сперечалися на тему: «деруни мають бути на дрібній тертці, чи на великій?». Створили в телеграмі окремий чат для координування купівлі квитків на автобусний тур, хотіли заразом відвідати кар’єр, водоспад, краєзнавчий музей, секретний підземний бункер, фестиваль дерунів, й о 23:30 вже повернутися до Києва.
На жаль, наплив охочих поїхати на фестиваль видався настільки великим, що організатори автобусного туру «Київ — Коростень» навіть не спромоглися передзвонити нам для підтвердження броні, про що ми дізналися вже постфактум, у п’ятницю напередодні фестивалю. Врахуйте, якщо самі вирішите поїхати наступного року.
Скільки всього дивовижного можна придумати для такої події! Величезні статуї-гуманоїди людини-картопляника, аніматори в костюмах величезних дерунів, специфічні та тематичні атракціони, яскраві та зухвалі кулінарні перформанси в найкращих традиціях художниці Абрамович.
Ми вирішили потурати своїм фантазіям, щоби підігріти інтерес до поїздки. Хотілося не просто сісти на автобус і вийти в Коростені, а бодай ненадовго повернутися до бабусиної хати, коли вона могла три літні місяці поспіль годувати онука одним лише смаженим. Хотілося відвідати міжнародний фестиваль дерунів, де й молоде покоління може зізнатися в любові до чогось домашнього-родинного, і старші люди спокійно відпочинуть, поїдять, вип’ють по чарці й повернуться по домівках.
Пекло
За твої гріхи, які ти робиш у житті, Бог засудить тебе на вічні муки в пеклі. «І як людям призначено вмерти один раз, а потім же суд» (Євреїв 9:27)
Бажаєш ти чи ні, але коли твоє життя на землі закінчиться, прийде смерть і забере тебе в пекло. Пекло — це місце, де в жахливих муках мучаться грішники. Ти ніколи не вийдеш із пекла. «… там буде і плач і скрегіт зубів!» (Матвія 8:12)
На в’їзді в Коростень виникає відчуття сільського весілля. Сухі від сонячної спеки й порожні вулиці, ліниво курсують мухи, самотні собаки, віддалений гамір натовпу. Мешканці Коростеня (а заразом і більшості довколишніх селищ) рухаються в напрямку центральної площі, де автобус десантував нас готовими вбивати за їжу.
Але вже за хвилину натовп змусив нас повзти змійкою, навшпиньки, щоб не наступити комусь на п’яти білих парадних туфель у сіточку. Не пам’ятаю, коли востаннє бачив так багато людей. Якщо на лавках довкола фонтану ще можна відшукати вільне місце, то вся центральна площа, парк за нею, паралельні вулички, дворики у відгалуженнях торговельних рядів — забиті людьми родинного вигляду, й усі рухаються в різних напрямках, від чого неможливо передбачити їхню траєкторію або, не використовуючи вербального мовлення, дізнатися, як потрапити на кулінарний фестиваль.
Першу годину ми йшли проти течії обабіч фестивалю сумок із дешевого шкірозамінника, фестивалю конфіскованої осінньої колекції дутих курток, фестивалю виробів ручної роботи з дерева (дошки, масажери, виделки, ложки, склянки, тарілки, усе кухонне й побутове начиння), фестивалю солодкої вати, стомлених поні, дитячих машинок на радіокеруванні, бабусь із фіолетовим волоссям, свисту, виску, різнопланових надувних батутів, атракціонів-лохотронів на кшталт «Лопни Кулька» (шанс поцілити зменшується, якщо цілитися по периметру, краще використовуйте один дротик для всіх кидків, шахраї підкладають під металевий наконечник тягарчик, а інші залишають порожнистими та обмотують гумкою, щоб людина не могла звикнути до ваги дротика), але тільки не уздовж фестивалю дерунів.
Майже за тридцять хвилин і нервово викуреного позаду туалетної кабінки косяка, ми випадковим чином натикаємося на намети з їжею. Шашлики, смажені сосиски, плов, гречка, стейки, трохи риби й багато горілки — усе навколо заставлено класичними пластиковими столами з пивних літників на районі. Ще сповнені оптимізму й підганянні фантазією, робимо знімок на пам’ять: просовуємо голови в кострубато вирізані отвори на полотні фотошпалер, у костюмах козака й козачки під написом «День Деруна 2019», а гроші віддаємо маленькій дівчинці 4–5 років, помітити яку можна було, тільки якщо цілеспрямовано опустиш погляд у пошуках касира.
Напевно, ще й читати не вміє, але, як і заведено в наших краях, з дитинства допомагає підтримувати сімейний бізнес.
І тільки після низки бляклих наметів із шашликом, знаходимо деруни і стаємо наприкінці черги, що лякає своєю довжиною.
Покаяння
Покаяння — це визнання і відмова від своїх гріхів і рішення посвятити все своє життя для Бога, живучи згідно з Євангелією, а не за звичаями й обрядами людськими.
«Покайтеся, і нехай охреститься кожний із вас в Ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа!» (Дії 2:38)
Дорога душа! Зараз послухай важливу та добру новину для тебе: Бог дуже сильно любить тебе та бажає спасти тебе! «Я вічним коханням тебе покохав, тому милість тобі виявляю!» (Єремії 31:3).
Бажати чогось так сильно — гріх, але через годину стояння в черзі вчишся проявляти терпіння і смиренність. Просочуєшся запахами розпеченої на сковорідці соняшникової олії, хлібної намазки, тушкованих грибів, смаженого м’яса й дерунів, пролитого на газон пива й задухи польової кухні на початку вересня, коли погода ще може залишатися не по-осінньому спекотною. Залишається тільки розглядати людей і жартувати про будь-що, поки ще на це є сили.
Усі в черзі виглядають однаково знудженими, залишається виривати з контексту випадкових перехожих: згорблених втомлених мужичків у народному одязі; місцевих гопників — з начищеною до блиску маківкою, у костюмах зі шкільного випускного; вічні бабусі ведуть за руку вічних онуків, молоді мами штовхають попереду себе візочок із немовлятами; а чоловіки, що отримали своє, лягають для пообіднього сну на гранітні плити по периметру фонтану, що не працює.
Чу! З натовпу виділяється церемонія вишиванок, їхні володарі роздуті від відчуття важливості та причетності до свята. Вони швидко ходять від намету до намету, вдираються до чужих кухонь і кричать господині чи господареві: «Ви будете брати участь у конкурсі на найсмачніший дерун?».
Хто-небудь із хвоста процесії до цього часу тільки заходить із флангу і ставить не менш важливе запитання: «Наливати будете?». Тільняшка-кухар знає правила гри, мовчки до верху наливає в пластикову чарку домашнє кріплене вино. Бути суддею на міжнародному фестивалі дерунів — привілей, хоча за суто символічний благодійний внесок картопляним рефері може стати будь-хто, будь-яка людина з вулиці.
Суддів ненавидить уся черга.
Кожен із «білорубашечників» спробує хоча б 1 порцію із 4 дерунів. Суддів у різних комплектаціях: від 5 до 8. На 1 сковороді поміщається 4 деруни, 2 сковороди — на 1 газову плиту. Пропускна спроможність: 8 дерунів за 4 хвилини. Плюс випити, закусити, руки потиснути й поставити оцінку.
Я зрозумів, що це кінець мого первісного плану обійти всі кухні, спробувати кожного деруна по парі. За 60 хвилин отримую на руки пластикову тарілочку з пластиковою виделкою і плямою кетчупу. Настав момент істини. Я повинен був насолодитися хоча б одним деруном. Ми сховалися на лисому від газону п’ятачку землі, готові трапезувати
Спасіння душі
Неможливо заробити чи заслужити спасіння своєї душі своїми добрими справами чи старанням виконати 10 заповідей. Ісус Христос спасає по благодаті (милості), через віру, що Він оправдає нас.
Наші поранені душі можна зцілити двома способами. Перший: наступного року ми відкриваємо власну кухню-намет із найкращими дерунами на світі, пропускною спроможністю 16 дерунів/хвилина, тематичними конкурсами, косплеєм і виступом столичних інді-поп музикантів. Другий: роз’їжджаємося по домівках і готуємо собі деруни заспокоєння. Я пересвідчився, що найкращі деруни — на великій тертці, тому до будь-якого з нечисленних представників цієї традиції черга шикується до виходу з парку.
Ансамблі народної музики брязкають цимбалами над черговим столом, доки господиня гаманця перебирає дрібні купюри в руках, і думка «скільки ж їм дати, щоб не шкода, і не соромно?» в голові. Натовп гуде, накидається на інтернаціональну кухню, перекидаючи чарку кудись у кущі за спиною.
Ми намагалися вийти з людської змії, щоби перекурити на голому камінні над річкою, але в якийсь момент загубили одне одного з поля зору. Добре, що не домовилися зустрітися біля намету з дерунами, інакше б і зовсім не знайшлися. Телефонний зв’язок не працює, ніякого джи пі ес.
Тільки я, друзі, 50 тисяч людей, гори дерунів і цілі перевали шашлику.
Ми взяли безалкогольний мохіто й додали запасеної пляшки журавлинної фінляндії. Годинний марш-кидок через парк у бік вокзалу нагадує сцени з «Mama!» Даррена Аронофскі: плач, сміх, скрегіт зубів, свист, дзвін напівпорожніх склянок.
На виході з парку двоє євангелістів, чиї вуха оповивали чорні мікрофони, з плакатами й рекламно-релігійними буклетами сказали, що порятунку немає навіть тим, кому вдасться спокутувати гріхи. Навіть якщо дуже попросиш.
Цей буклет завширшки з магазинний чек і великим змістом передбачень із Сільпо. З упавшим долілиць чоловіком, ягням на травневому полі й божественним сяйвом. Вибору не лишається, доведеться вічно служити Богові, і жити для Бога.
Хто я такий, щоб говорити щось погане про міжнародний фестиваль дерунів? Лише споживач, один із супротивних кінців харчового ланцюжка «картопля-людина» Романтичний серпанок розчиняється, коли Лисапетний батальйон заводить бадьору пісеньку «А мы готовим дранички…».
І дорога, і життя
Можливо ти шукаєш правди й щастя в цьому світі? Не знайдеш! Бо: «Ввесь світ лежить у злі» (І Івана 5:19).
Ісус Христос каже: «Я дорога і правда, і життя» (Івана 14:6)
Сьогодні ти сам обираєш дорогу свого життя. Твоє життя на землі тимчасове, задумайся, де ти будеш проводити вічність? «Бо заплата за грішне життя — смерть, а подарунок Божий — вічне життя з Ісусом Христом!» (Римлянам 6:23)
Горілку допиваємо в поїзді, п’ють у вагоні майже всі. Бачимо скільки людей повертається зі свята дерунного сонцестояння. Спустошені, втомлені, але щасливі й ситі. Навіщо прагнути до досконалості, до мрії? Навіщо, якщо девальвація золота нас не зачіпає, якщо чвари козачого війська з польськими шляхтичами вже давно позаду?
Я бачив як найкращі уми мого покоління приходять у парк поїсти дерунів.
Моя оцінка фестивалю: 10/10 смертних гріхів. Деруни: так собі.
Релігійні вставки — текст на буклеті, які євангелісти роздавали на святі.
P.S: Напис на звороті пам’ятника Деруну
Деруни, дерунята, дерунчики,
Золотаві, духмяні, смачні,
Слава Ваша, картопляного роду,
Все сія на древлянській землі.
Вам так личить сметана і м’ясо
І олія з цибулею теж,
А підлива грибна запашная
Неодмінно Вам чару додасть.
Деруни, дерунята, дерунчики,
Золотаві, духм’яні, смачні,
Ви окраса поліського столу,
Страва на день і цілі віки!
Молитва
Якщо ти прийняв рішення служити Богу і жити для Бога, помолись цією молитвою:
«Дорогий Господь Ісус Христос! Я визнаю себе грішником. Я вірю, що Ти, Господь, вмирав за мене, щоб спасти мою душу. Я відрікаюсь від своїх гріхів та прошу, Тебе Господи, прости мене та будь моїм Господом Богом та Спасителем. Я хочу служити Тобі, дай мені Духа Святого, щоб Він вчив мене. Дякую тобі за спасіння. Амінь»
Візуальне оформлення матеріалу: Влад Рубанов
Підписуйтеся на нас в Інстаграмі, Телеграмі та YouTube
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: