Як пройшов перший концерт гурту Imagine Dragons у Києві

У п’ятницю, 31 серпня, в Києві вперше виступив американський гурт Imagine Dragons. На старті продажу ажіотаж був такий, що охочим потрапити на концерт треба було чекати у кількатисячній онлайн черзі. Активувались й аферисти, які змогли продати понад тисячу несправжніх квитків. У результаті Київ отримав важливий концерт, на який прийшло понад 50 тисяч слухачів — рекордна кількість для платного іноземного привозу. Наша редакторка Катерина Ятель побувала на “драконах” і готова розповісти, що відбувалось на НСК “Олімпійському”.

Стадіонні концерти мають особливу магію. Вперше я її відчула на собі на сольнику Океану Ельзи, після якого раз і назавжди змінила свою думку про головний гурт країни. Вони не подібні навіть до великих фестивалів. У першу чергу — наявністю багатотисячного натовпу прихильників, людей, які прийшли цілеспрямовано на цей виступ і готові рухатись в унісон виконавцю на сцені. Такі виступи не можуть лишати байдужими. Принаймні так я думала до Imagine Dragons.

Почалось усе з виступу The Vaccines. Британським інді-рокерам вже не вперше випала доля розігрівати головну зірку в Києві — кілька років тому вони грали перед виступом Kasabian та Red Hot Chili Peppers. Їхня музика створена для живого прослуховування, їхні музиканти знають як її подавати. Виступ гурту, якщо чесно, найприємніша згадка з усієї події. Не дарма фронтмен Джастін Янг пообіцяв, що ми незабаром зустрінемось знову. Їхній сольник буде тим концертом, який я буду активно радити до відвідування.

Проте необхідність розігріву перед “драконами” викликає у мене сумнів. Після атмосферної індюшатини слухачам прийшлось ще півгодини слухати на напівтемному “Олімпійському” класичну музику, що грала перед виходом Imagine Dragons. Заряд, який дали The Vaccines, дуже швидко вивітрився, та й, якщо вже зовсім говорити правду, не дуже відповідав заданому настрою.

Уявіть заповнений НСК, сутінки та класичну музику. Це пафос і масштабність. Якби концерт починався прямо з цього, то до моменту виходу головних гостей аудиторія вже була б у трансі. А так, музика сприймалась не більше ніж фоном, дивно вибраним саундтреком, який заколисував втомлених після робочого дня слухачів.

Почали “дракони” з козирів. Перша ж пісня — безумовний хіт та візитівка гурту. Radioactive не просто чув кожний, хто хоч раз виходив зі своєї квартири, це та пісня текст якої вже закладено у підкорки мозку. Cтавити три активні і відомі пісні поспіль — це впевнена, але виправдана тактика. Вони розганяють слухачів, змушують стрибати і без зупину посміхатись.

Але цей ефект швидко пройшов. Мені важко пояснити причину, за якою майже вся середина сетліста Imagine Dragons просідає по куражу та енергії. Якщо ти фанат, то у тебе навряд виникнуть ці думки. Якщо ж ставишся до музики американців спокійно, мимоволі дивуєшся підбору. З усього блоку найцікавіше звучить кавер на пісню Every Breath You Take гурту The Police — осучаснене прочитання відомої мелодії.

Перед великим фіналом (а він таки був величним) гурт перебрався на “п’ятачок”, аби зіграти три треки в акустиці. Вийшло дуже по-домашньому та ніжно, що аж ніяк не в’язалось з загальним пафосом перед тим. Коли після кожного треку гаснуть всі вогні, а на початку пісні йде кількасекундне гнітюче інтро, то ти, по-перше, втомлюєшся, а по-друге, не готовий повернутись до камерності так неочікувано.

Завершився концерт виконанням одразу чотирьох супервідомих треків — Demons, Thunder, On Top of the World та Believer. З метафаном, конфеті, вогнями та великими кульками, що були запущені в залу. Усі кричать, усі щасливі. Усі без бісу розходяться.

То що ж мені не вистачило у концерті, аби його хвалити? Прозвучить достатньо пафосно, але цілком під настрій гурту — душі. Здається, Ден Рейнольд вилизав усе шоу та відточив усі рухи настільки, що ти вже не віриш щирості. Ти знаєш, що отут він візьме прапор у фанатів, а отут — підніматиме одну руку, немов намагаючись доторкнутись до кожного, хто є перед ним. Навіть його промови, безумовно правильні — про силу свободи та важливість не замовчування ментальних проблем — не звучать щиро. Звісно, на це все реагує публіка у ту мить, коли відбувається дійство, але чи згадає про це вже за рік — питання риторичне.

Фото: Євгенія Люлько