Максимум експресіїї у мінімумі рухів: як пройшов концерт Lindemann

Шостого березня у київському клубі StereoPlaza відбувся концерт сольного проєкту Lindemann вокаліста Rammstein Тілля Ліндеманна. Лєра Зданєвич відвідала концерт та описала свої враження, а Юрій Грязнов (Kirai Gigs) зробив фотозвіт.

Тілль Ліндеманн давно винайшов формулу комерційного успіху для своїх проєктів та налагодив серійний випуск того матеріалу, що максимально заходить публіці. І успішно це робить навіть на сольних альбомах. Хоча здавалося б, такі імениті артисти роблять сольні проєкти задля того, щоб робити щось кардинально несхоже на свій основний гурт.

Основна відмінність Lindemann від Rammstein – відчутний вплив Петера Тегтгрена, найбільш відомого як фронтмена гурту Pain. В результаті проєкт звучить середнім арифметичним основних колективів учасників. На першому альбомі Lindemann Skills in Pills Тілль співає англійською. Новий альбом Frau & Mann (вийшов у листопаді 2019) почався з того, що Петер та Тілль записали кілька треків німецькою для театрального проєкту «Гензель і Гретель», сучасної п’єси за мотивами казки Братів Грімм, яку ставили у Гамбурзі. Відповідно, інші пісні по інерції записувалися німецькою, задля збереження концепції. Очікувано, кількість порівнянь з Rammstein зросла. Концептуальні та візуальні рішення взяв на себе саме Тілль. Резюмуючи, Lindemann це музика, здебільшого «як у Pain», а усе інше – «як у Rammstein».

Складно уявити якийсь проєкт Ліндеманна без типової для нього епатажної манери. Це завжди викликає емоції – від цілковитої відрази до подиву, наскільки концептуально та серйозно фронтмен ставиться до всього, що транслює в світ (наприклад, монументальна відеоробота на пісню Deutschland з останнього альбому Rammstein). Здається, творчість Тілля можна або любити, або ненавидіти, але ніяк не бути байдужим. Це людина-скандал, яка без зайвих зусиль тримає на собі публічний інтерес. Згадати хоча б останні кліпи Lindemann, випущені на порноресурсах (цензурна версія) чи такі обласкані жовтою пресою відносини зі Світланою Лободою.

Усе ж найпомітніші візуальні прояви натури Ліндемана – концертні шоу. Не дивно, що київську Stereoplaza досить швидко спіткав солдаут. Хтось справді захоплюється сольними альбомами колективу, а хтось просто хотів закрити гештальт «побачити наживо лідера Rammstein». До речі, київське шоу Lindemann маркувалося як 18+, і це єдиний раз на моїй пам’яті, коли при вході на концерт справді довелось показувати документи охороні.

Почнемо з розігрівів, яких було два.

Першою на сцену вийшла Jadu, співачка, яка характеризує свій стиль як military dream pop. Military значно переважає dream pop. Стилізована військова форма всіх учасників, потужні аранжування, зловіщі треки, що часом схожі на воєнні марші, та претензія на монументальність з кінематографічністю – таке враження, що пісні так і просяться бути саундтреками до якогось фільму про Третій Рейх. Після півгодинного сету співачка пообіцяла повернутись до України в серпні. І в цей же день її анонсували на фестивалі Respublica в Хмельницьку. Не раджу пропускати.

Наступний гурт на розігріві – Aesthetic Perfection. Це трохи індастріалу, трохи синт-попу, трохи агресії родом із Лос-Анджелесу. При цьому, слухаючи гурт, складається стійке враження, ніби ці мелодії уже десь звучали.

Ну і поки зал забивався настільки, що людині ростом менше 1.80 годі було сподіватись побачити сцену, пролунало повідомлення, що частина відеорядe піддалася цензурі, оскільки гурт поважає закони країни, де виступає. Судячи з репортажів з країн СНД, де виступали Lindemann, цензура була повністю ініційована колективом. Отже, жодних порносцен чи іншого шок-контенту. До речі, про контент: багато міжпісенних заставок були німецькою мовою з російськими субтитрами, наприклад, написи в кінці шоу, що твердили, «якщо хочете більше – кричіть». Відразу прокидається внутрішній патріот, який запитує «Чому не державною?», чи хоча б англійською.

Наче антоніми до своєї похмурої музики, усі учасники вийшли в білих костюмах, білими були й усі інструменти, включаючи мікрофонні стійки, які тільки й робили, що падали внаслідок емоційних поривів музикантів. З початком першого треку, Skills in Pills, стало зрозуміло, що більшість людей з натовпу дійсно знають тексти пісень.

На сцені Ліндеманн з гуртом поводять себе так, як і личить гурту, який однією появою провокує сеанс колективного екстазу – максимум експресії у мінімумі рухів. Хоча, експресії з лихвою вистачало в епізодах закидування публіки тортами (трек Allesfresser) чи сирою рибою (під час Fish On, після якої на екрані з‘явився рецепт запеченої риби).

Уривки шокуючих кліпів плавно перетікали один в одного. За інтерлюдіями теж було досить цікаво спостерігати. Концерт нісся в потужному темпі, без непотрібних пауз на красномовство. Трохи збавити цей ефект вдалось хіба що на акустичній частині Knebel, що була чи не єдиним «мєдляком» на шоу.

Також для інстаблогерів всія Києва, що не займали черг із самого рання, була можливість зняти собі сторіз із зірками зблизька – на Platz Eins гурт прокатався по залу в підсвіченій надувній кулі з кліпу. Певне, емоційно це була кульмінація шоу, пісня-підтвердження, що цього вечора гурт буде номер один, як каже назва. 

Потім же був «запланований» вихід на біс, якому передували прохання кричати голосніше (російською, як було описано вище). І ще три треки на біс. 

Говорячи про концерт, хочеться більше говорити про харизму Тілля та яскраве шоу, ніж власне про музику. Між формою та змістом тут явне лідерство у першого. Музично нічого нового, як на 2020, не прозвучало. Та і в альбомі акцент робиться на тексти, незвично особисті, як для Ліндемана. Хоча, раз мова вже за звучання, варто зазначити напрочуд хорошу якість звуку на концерті. Навіть стоячи під колонками, усе було ясно та чисто чути. 

Навіть якщо ви не поціновувач німецького індастріалу, хоча б раз в житті варто побачити шоу Ліндемана, адже воно (як і ви) того варті.

Авторка: Лєра Зданевич

Фото: Kirai Gigs

Підписуйтеся на нас в Інстаграмі, Телеграмі та YouTube