«Формувати культурний осередок у Дніпрі складно». Андрій Палаш про зміни в культурному житті міста та головні виклики

 За останні десять років Дніпро став містом-форпостом на сході України. Колись закрите індустріальне місто стало військовим, логістичним, медичним хабом та прихистком для тисяч переселенців з гарячих точок. Наразі лінія фронту всього за 100 км від міста, а вибухи від шахедів, балістичних та крилатих ракет стали звичним фоном для місцевих. Та за класичним для України принципом «не завдяки, а всупереч» в місті відбуваються культурні процеси.

Одним з осередків дніпровських культурних подій є DCCC (Центр сучасної культури у Дніпрі). Це незалежна культурна інституція, яка виросла з низової ініціативи. Наразі в DCCC відбуваються виставки, освітні події, мистецькі резиденції та фестивалі. 

Сьогодні в Центрі сучасної культури у Дніпрі є кілька резидентів — громадська організація Культура Медіальна, галерея «Артсвіт» та французький центр «Альянс Франсез». Після початку повномасштабної війни тут також працювали волонтерські та гуманітарні ініціативи, а на базі DCCC діяв тимчасовий соціальний хаб, в якому проходили благодійні культурні та освітні події для дніпрян та тих, хто вимушено переїхав до міста.

Журналістка Дарина Жданович поспілкувалася з директором DCCC та головою громадської організації «Культура Медіальна» Андрієм Палашем про головні виклики під час вторгнення, співпрацю між містами-побратимами та розвиток культурних осередків у Дніпрі.

Цей текст створений в межах проєкту «Стійкість місцевої культури», у якому ми розповідаємо про те, як розвивається та відновлюється культура в регіонах, які знаходяться на лінії зіткнення або ж були деокуповані. Це історії про митців та культурних діячів, які попри війну плекають культуру своїх рідних місць, а також допомагають Україні у спротиві Росії. 

Крізь Конструкцію до DCCC — шлях ГО Культура Медіальна

У 2014 році свій шлях розпочав щорічний аудіовізуального мистецтва та нових медіа «Конструкція», створений громадською організацією Культура Медіальна. Фестиваль виник з бажання розвивати власне місто та його культурну спільноту, даючи нове життя старим будівлям та переосмислюючи радянське минуле. Події фестивалю відбуваються доволі децентралізовано, знайомлячи глядачів з різними неочевидними місцями Дніпра. Іноді це могло бути до 12-15 різних локацій в різних районах міста.

«Ми обирали локації, які не пристосовані для проведення культурних подій, і робили там якісь поп-ап івенти. У нас в місті дуже багато промзон, могли робити події в закинутих цехах. Там відбувалися концерти, перфоменси, одноденні чи дводенні виставки», — розповідає директор DCCC.

Після другого фестивалю, який відбувся у 2015 році, команда Культура Медіальна почала шукати постійну локацію, де можна було б осісти культурному центру та організовувати події не лише раз на рік. За словами Андрія, організовувати фестиваль власними силами було складно, оскільки окрім основної кураторської якоїсь роботи доводилося займатися іншим: «Ми були прибиральниками, прорабами, електриками, сантехніками й будівельниками».

Пошуки основного приміщення почалися з 2016 року. Однак команда мала три невдалі спроби. Спершу громадська організація намагалася домовитися з місцевим бізнесом, потім — з міською владою, а далі — з обласною. На цьому питанні поставили крапку, а натомість почали реалізовувати новий проєкт — «Сцена». Це був громадський простір на території занедбаного амфітеатру у парку Шевченка, що біля Монастирського острова. Буквально сцена, збудована руками волонтерів та активістів. На «Сцені» відбувалися літературні події, концерти та кінопокази — понад 100 заходів за два сезони роботи локації.

Саме цей проєкт допоміг організації знайти постійну локацію: «Він почав перемагати в різних європейських та українських урбаністичних і архітектурних конкурсах». 

Завдяки популярності в місті та допомозі європейських партнерів вдалося знайти постійне приміщення. Будівля, в якій сьогодні розташований Центр сучасної культури у Дніпрі, — колишня Катеринославська губернська земська управа, на зразок сучасної обласної ради. Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення і складається з трьох частин.

«Для нас було дуже важливо знайти будівлю без орендної плати. Ми знаходимо гроші на всю культурну програму, на те, щоб утримувати організацію, але оренду платити не можемо. Тому що не робимо комерційні заходи й не маємо ніякого прибутку. Директорка Чеського центру в Києві Луціє Ржегоржікова залучила до цього проєкту різних європейських архітекторів та представників Єврокомісії. Ми зібрали круглий стіл, де були представники влади та меценати. Там було багато аргументів, чому такий культурний центр потрібен місту. І тоді нам вдалося домовитися», — говорить Андрій.

З 2019 року почалася робота над відновленням будівлі. Голова організації наголошує, що тоді це була зовсім закинута будівля, в якій не було нічого: ні вікон, ні дверей, ні даху, ні світла, ні опалення. «Поступово там почали організовувати івенти. Коли, наприклад, тепло, робили мистецьку резиденцію, також були концерти та виставки», — пригадує директор DCCC.

З кінця 2020 — початку 2021 року команда остаточно перебралася до нової будівлі та почала ще активніше організовувати події. Однак саме приміщення досі в стані ремонтно-відновлювальних робіт. Коли закінчиться ремонт — невідомо: «Будівля є приватною власністю, ремонтні роботи роблять власники. Зрозуміло, що під час повномасштабної війни все сповільнилось».

За словами Андрія, головна ідея DCCC на початку створення — зібрати культурний осередок міста. Створити місце, де можна організовувати різні події: «Це може бути як візуальне мистецтво, так і музичні події, фестивалі або освітньо-дискусійні якісь програми». 

«Зараз ми робимо це в складних умовах. Коли запускали все, почався COVID-19. І наші процеси й стратегія не зовсім спрацювала за час пандемії. А коли почали відновлюватися та розвиватися — повномасштабне вторгнення», — каже Андрій.

DCCC VS повномасштабна війна

З початком великої війни було складно думати про розвиток, говорить Андрій, треба було адаптуватися до нових умов. 

Команда організації складалася з 20 осіб, з початком війни у місті залишилося лиш 4 людей. Також постали проблеми з фінансами. Організація є незалежною установою, основне джерело доходів — гранти. 

«Ми були дуже сильно обмежені у своїх можливостях. Єдине, що у 2022-му можна було робити — хаб. Можна прийняти всіх, хто захоче працювати, до себе, тому що у нас є простір», — говорить директор.

Так DCCС відкрився в новому форматі — соціального хабу з коворкінгом, лекторієм-майстернею, дитячою кімнатою та бібліотекою. За задумом культурний центр мав стати своєрідним острівцем безпеки для людей, які приїжджали з Харкова, Донеччини, Луганщини та Півдня. Щоб вони мали змогу не лише отримати конкретну допомогу, а й зайняти дітей на творчих заняттях, попрацювати за компʼютером і розвіятися самим. Також у будівлю заїхали організації «Восток SOS», «Мартін-клуб», ГО «Форпост» та «Пані Патронеса», які надавали переселенцям юридичну, психологічну допомогу, продуктові набори. 

З часом DCCС вирішив повертатися до культурно-мистецької діяльності, але з фокусом на тимчасово переселених осіб. У 2023-му головний напрям змінили — його скерували на дослідження контекстів Дніпра та відновлення культурних практик. Також DCCC робить акцент на культурних діячах, які продовжують свою діяльність у прифронтовому регіоні. 

«Ми відчули нестачу людей, дуже багато інтелектуалів поїхало з прифронтових міст. Зрозуміли, що не можна зараз просто забити на культуру, тому що потім треба буде починати все з нуля. І от почали дивитися, хто ще залишився в місті й робити з ними спільні події. Через грантову програму залучаємо стипендії для культурних діячів, щоб у них була можливість і мотивація залишатися, працювати, генерувати тут корисний контент, який насправді дуже важливий», — каже Андрій.

Співпраця з містами-побратимами

На початку вторгнення частина команди, яка виїхала за кордон, займалася фандрейзингом. Організації вдалося побудували стратегію залучення фінансування з  європейськими партнерами для фінансування проєктів у Дніпрі. Також працівники організовували за кордоном дискусійні програми, де розповідали про війну в Україні.

Перший грант з початком вторгнення вдалося отримати орієнтовно через пів року. До цього часу DCCС існував на волонтерських засадах. Андрій говорить, що зараз залучати закордонних партнерів стало складніше: «Історично так склалося, що Дніпро ніколи не було відкритим містом. Під час війни ми відчули культурний та комунікаційний голод. Сюди практично ніхто не доїжджає з наших закордонних партнерів». 

Наразі одна зі стратегій щодо залучення фінансів — це проєкти з містами-побратимами. Від початку повномасштабної війни, у Дніпра з’явилися три нових побратими — Кельн у Німеччині, Осака в Японії та Амарилло у США. Вже вдалося налагодити співпрацю з німецьким містом. Команда вже отримала декілька грантів від Кельна.

До повномасштабного вторгнення у просторі також планувався великий музичний фестиваль разом з Євгеном Гончаровим, артдиректором митцівні Module. Він так і не відбувся, проте трансформувався в серію подій «Комендантський джаз».

Джаз — доволі вільна музика, що контрастує з самим поняттям комендантської години. З квітня 2022-го до 2023-го у DCCС щовихідних відбувалися виступи українських артистів — спочатку резидентів Module, які залишилися в місті, а згодом почали приїжджати музиканти з усієї країни.

Подія була благодійною, всі кошти передавали знайомим військовим. Андрій розповідає, що спершу були сумніви щодо реалізації проєкту: «Ми не знали, чи прийдуть люди на подію. Ми не знали взагалі скільки дніпрян залишилося в місті».

«Тоді нам сказали: “Класно, що можна трохи розслабитися, просто поговорити та побачити одне одного”. Ми зрозуміли, що це працює і це потрібно. В цьому було щось терапевтичне», — розповідає директор Центру сучасної культури у Дніпрі.

За словами Андрія, у перший рік вторгнення команда DCCС взагалі не думала про розвиток та реалізацію: «Це радше про те, щоб просто постійно бути зайнятим. Тоді важливим був тільки результат. Ми жили від події до події». У 2023-му почали більше працювати над стратегією: «Тоді з’явилося розуміння того, що треба думати не про якісь ситуативні рішення, а про — сталість. Нам треба думати про те, що тут буде не тільки зараз, а ще й через 5-10 років. Треба намагатися формувати якусь інтелектуальну спільноту, яка тут залишається та хоче розвивати місто чи регіон».

Зміни в культурному житті міста та головні виклики команди

За словами Андрія, попит на культурне життя у місті не зменшився. DCCC за цей час розширилася аудиторія: «Раніше нашою цільовою аудиторією були люди 18-35 років, бо наша команда десь такого віку. Зараз нас відвідує не лише молодь, до нас приходять люди похилого віку, батьки зі дітьми».

«Я помітив по відвідувачах, що вони почали дуже сильно цікавитися своєю історією. Наприклад, зараз ми випускаємо подкаст “ПОМІЖ”. Основна тема цього сезону — це локальна ідентичність та контексти Дніпра. Зацікавленість до такого контенту дуже велика», — каже директор осередку.

Формувати культурний осередок у Дніпрі складно, говорить Андрій. Не тільки тому, що це прифронтове місто, а через брак конкуренції. За його словами, з місцевого бюджету продовжують виділяти кошти на розвиток культури. От тільки чи є розвиток — відповісти складно.

«З місцевого бюджету фінансують будинки культури, бібліотеки та інші установи, які є рудиментом радянських часів. Чи виконують вони свою функцію культурних центрів, де повинні відбуватися дискусії, зустрічі з письменниками, обговорення? 60% грошей йде на комунальні витрати, на утримання цих будівель. Це навіть не про програми.

Ми хочемо розвивати місто, хочемо стати важливим осередком у сфері культури. Однак не може бути розвитку в культурній сфері, якщо у міста не буде якоїсь стратегії. Ми тримаємося все ж таки більше на внутрішній мотивації, на ентузіазмі. Як довго можна так протриматися, я не знаю насправді», — зазначає керівник.

Андрій розповідає, що зі старого складу, який працював на початку створення Культура Медіальна, у Дніпрі залишився лише він:

«Чому нашій ініціативі вдається продовжувати діяльність? Це просто жага життя та бажання розвивати своє рідне місто. Мені хочеться повпливати на культурну політику міста, щоб ми були залучені до розробки нової стратегії розвитку. Хочеться повпливати на те, аби з’явилися такі культурні інституції, як наша. Бо неможливо розвиватися, коли тобі ні з ким конкурувати або співпрацювати».

---

Ця публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

---

Читайте також: «Гурти з Луганщини дуже вперті». Музикант Сергій Горєлов про брак культурного обміну та збірку луганського андеграунду