«Без культури перемоги не може бути». Дмитро Куровський про життя в оточеному Чернігові й творчість в час війни

«Дмитро Куровський – вільний, яскравий та активний. Його музика, виставки та перформанси дуже відрізняються від того, що роблять в Чернігові», – каже Іван Сауткін, український режисер і засновник мистецької резиденції у селищі Жовідь Чернігівської області. 

Понад тридцять років Куровський є лідером мультимедійної формації Foa Hoka, яка свого часу виступала у Польщі, Німеччині та Австрії та має чимало колаборацій. Під час своїх музичних перформансів Дмитро Куровський часто постає у ролях диктаторів, психопатів і маніяків, на ньому яскраві химерні костюми, які чимось нагадують його картини. При цьому свою творчість в андеграундному гурті, яку Дмитро вважає іронічною диверсією проти системної культури, він вже майже 30 років поєднує з грою на флейті в оркестрі чернігівського муздрамтеатру.

Журналістка Надія Швадчак поговорила з митцем про його життя після 24 лютого, яке Куровський порівнює зі стрімким летом на ковзанах з льодової гірки: у 2022 він провів три тижні в оточеному Чернігові, його сім’я розпалася, а в будинок прилетіла ракета. 

«Хто б міг подумати, що серед цього сіро-чорного небуття, неврозів, сирен та іншого трешу, ще є місце, щоб продовжувалося життя», – каже Дмитро. 

У 2023 у Вільнюсі відбулася виставка його довоєнних робіт «Життя триває», а у квітні цього – «Земля не мовчить» у Чернігові. Дмитро щойно завершив тур у складі оркестру чернігівського драмтеатру з виставою «Сліпий» і разом з Foa Hoka мав один з рідкісних виступів на фестивалі «Стрічка». Невдовзі гурт випустить спільний з Fedir Tkachov альбом Більше світла.

Дмитро каже, що бачить сучасність через аплікацію, колажі, цитати і низку асоціацій. Зокрема, підозрілих, мутних і моторошних. Можливо, тому розмова з Дмитром теж схожа на колаж, у якому через окремі деталі він розповідає про те, чому деякі його полотна залишаються білими, про що зараз його музика і як він продовжує любити життя, попри біль втрат.

Цей текст створений в межах проєкту «Стійкість місцевої культури», у якому ми розповідаємо про те, як розвивається та відновлюється культура в регіонах, які знаходяться на лінії зіткнення або ж були деокуповані. Це історії про митців та культурних діячів, які попри війну плекають культуру своїх рідних місць, а також допомагають Україні у спротиві Росії. 

Колаж перший. Тисяча ворон і три білі полотна 

Дмитро живе в Чернігові на околиці. Довкола зелень, дубовий гай, свіже повітря і фоновий звук воронячих зграй, через який не хочеться відчиняти вікна. «Це місто усамітнення і глибокого самоаналізу. Саме у Чернігові мені вдалося реалізувати багато всього», – каже Дмитро. 

Все, що він думає і відчуває – фіксує насамперед в музиці, але коли стає достатньо тепло, щоб сушити картини на балконі – береться за полотна.

«Спочатку маю побачити ідею, – пояснює Дмитро про момент, коли починає нову роботу. – А далі як в репі: підкачує – значить все в порядку. Або як з тістом, яке має підійти».

Раніше про деякі Дмитрові роботи можна було почути, що це «україно-африканський футуризм, наче щось про життя на інших планетах». У них поєднувалися і поєднуються різні жанри, стилі, техніки та матеріали. 

Але після 24 лютого картин чи то ідей для них у Дмитра стало менше, вони втратили звичну карнавальність, їх зміст став більш стриманим і мінімалістичним. Рік тому Дмитро ніяк не міг висловити на полотні сенс свого буття, аж поки не поїхав до Кобилянки на Чернігівщині – одного зі своїх найулюбленіших місць. «У цьому селі тече річка Снов, її вода доволі прохолодна, коричнево-чорна, в ній дуже багато йоду. І от я пливу по цій річці і бачу: на березі стоїть біла чапля. Тоді в мені з’явився якийсь просвіток». 

Цей просвіток невдовзі перетворився на картину «Свобода маневру», що саме зараз експонується в київській галереї «Ра», а вдома чекають ідей три білі полотна. Наразі Дмитро працює лише з одним. Про що буде ця робота зрозумів через два тижні після російської атаки на Чернігів, що сталася 17 квітня 2024 року. «Це було масове вбивство в сусідньому районі. Я чув ці вибухи. Загинуло 18 людей, поранено 78. Потім на війні загинув Юра Нечай з хору Бортнянського. Чорних міток навколо вистачає», – пояснює Дмитро ідею картини «Тихо вальсує смерть».

Колаж другий. Рядки поезій у світі під мікроскопом

Смерть не зачіпає музику Дмитра Куровського, не створює внутрішніх заборон. В музиці досі присутня денсова хвиля і позитивний посил:

«Дехто каже, що не доведи Господи дозволити собі зараз у творчості щось веселе. Я можу – у мене такий темперамент», – стверджує Дмитро.

Тільки зараз музика для нього стала не стільки інструментом самовираження, скільки емоційним прихистком від катаклізмів реальності. 

Після повернення додому у травні 2022 після евакуації його багатоповерхівка була пошкоджена російською ракетою, а у квартирі панував жахливий період плісняви: «Я не одразу зазирнув до комори, а там у мене були дитячі речі, один із перших семплерів Ensoniq Mirage, синтетичні чемодани, чохли. Довелося довго все це приводити до тями».

Вже через десять днів, коли з’явилася електрика, Дмитро продовжив творчий музичний процес, який невдовзі вийде в форматі альбому Foa Hoka & Fedir Tkachov – Більше світла.

Альбом Дмитро називає доробком двох важких років, а над обкладинкою працював спільно з американською дизайнеркою – там буде єдиноріг, який копитами грає на синтезаторі.

«Як і в моєму візуальному стилі, моя музика – теж змішана техніка. Дехто страшенно нервує, що з текстів нічого незрозуміло, але там, звичайно, дуже і дуже завуальований трагічний зміст. Втім, це не пункти Конституції, а доволі абстрактна музика. Усі мої тексти різних часів – це аплікація, створена з асоціацій, випадково почутих розмов, сенсів, цитат, рефлексій, артикуляційних голосових експериментів (монологи різних людей). Театр абсурду.

В текстах присутні мікроцитати й нарізки з творів Олеги Лишеги, Михайла Яцківа, Юрка Іздрика і трансформовані речення з української авангардної поезії 1910-30 років: Богдана-Ігоря Антонича, Гео Шкурупія. Але фігурують не тільки українські поети й письменники, а й Сен-Жон Перс, Маркес, Томас Манн, Курт Воннегут. Є навіть прямі цитати мафіозі Тоні Сопрано. Всі останні роки я багато читаю і дуже радий, що вдається знаходити баланс глибокої драми й вселенського життя».

За час повномасштабного вторгнення Foa Hoka один раз виїжджали за кордон: мали лайв у найбільшому сквоті Гамбурга та концерт у Берліні. Тоді ж вони встигли завітати до німецьких техновиконавців братів Teichmann, з якими разом створили трек Панорама. Британець Джеймс Вейс, який досліджує життя під мікроскопом, надав чорно-білі кадри руху мікроорганізмів. Це відео стало ілюстрацією «Панорами». 

Зараз Дмитро майже щодня займається музикою. Єдиний період, який він прожив без неї, стався після евакуації з Чернігова наприкінці березня 2022. «Я меломан з таким досвідом, що музику слухаю цілими днями й будь-яких напрямів, – каже. –  Але тоді було не до зайвих звуків».

Колаж третій. Звуки виживання і чорний акваріум

Три тижні в оточеному Чернігові Дмитро провів у квартирі концертмейстера Юрія Ярошевича та його дружини-альтистки Каті. «Як зайшов до них в перші дні, так і вийшов, коли вже евакуювалися з Чернігова», – пригадує. Будні складатися з готування їжі, набирання брудної води й вслухання в нальоти російських бомбардувальників:

«Десь під четверту ранку насувався цей страшний звук. Ми сиділи в коридорі, накривались куртками. Прилітало і в центрі, і по околицях – скрізь. Ми з Катею по сто разів на день співали “геть з України, москаль некрасивий”. Юра страшенно казився. Ми навіть записували на телефон ці голосові імпровізації. Одесити якісь потім це змонтували, і згодом вийшли варіації чи то на грецькому, чи польському лейблі».

На третій день повномасштабного вторгнення на прохання братів Teichmann з Німеччини Дмитро прямо з коридору готував промову до європейців. Перекладав її через Google Translate, виписував на аркуші й читав найкраще, як пам’ятав ще зі школи. Передовсім про те, що європейці повинні займати дуже активну позицію, інакше і до них з Росії прийде червона чума. 

В наступні дні повномасштабної війни музика Foa Hoka потрапила в одну з найперших збірок, присвячених вторгненню: «Вона називалася “Звуки виживання”. Це потужна компіляція, понад двадцять треків. Багато хто з музикантів, колег сиділи в той час по підвалах. Це була яскрава музична заявка. Весь світ тоді хотів познайомитись зі звуками виживання українського андеграунду». Обкладинкою збірки стала фотографія Дмитра з маленькою донькою, яка натискає на кнопки старого синтезатора. 

Зараз Дмитро радіє, що процес творчості певним чином не припинявся навіть в облозі й продовжувався навіть з коридору його друзів. 

«Після евакуації ми повернулися тільки через місяць. У Каті і Юри був шикарний акваріум, який ми залишили повністю чорним. Вижила одна рибка гупі».

Колаж четвертий. Частини музичного твору і творча кров

Коли у 2014 Дмитра Куровського запитали, що попереду, – він сказав: війна, брехня, вибори, бабло і довгі роки боротьби за розвинену та цивілізовану країну. У 2024 каже: «Відчуваю, що це все ще прелюдія. А за прелюдією завжди йде фуга. Тому треба набратися сили духу. Попереду непрості часи».

Ким в ці часи має бути митець? 

«Думаю, митці завжди будуть митцями. Дехто стане воїном. Можливо, згодом доведеться стати усім. Але без культури і живої творчої крові перемоги бути не може.  Моя здатність любити життя зараз гіперзбільшилася. Можливо, я навіть став активнішим, аніж двадцять років тому, тому що треба дуже і дуже багато встигнути, а життя надто коротке».

---

Ця публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

---

Читайте також: «Зараз граємо більше, ніж до війни». Дмитро Весельський про перший фестиваль Малого театру, «Театр у контексті» та театральний бум