8 найкращих українських альбомів лютого

Українська музична індустрія працює несистематично. Важко передбачити, коли вийде більше альбомів, а коли — менше.

Ми довгий час намагалися робити постійні підбірки альбомів за місяць, але кожного разу стикалися із нерівномірністю розподілу цікавих релізів. Через це ми вирішили робити огляди альбомів місяця лише в тих випадках, коли назбирається достатня кількість платівок. Якщо ж їх виявляться не так багато, ми їх включатимемо у постійний “Зорепад релізів“, котрий виходить що два тижні. 

Artem Bemba — Airways

Артем Бемба за прошлый год выпустил четыре разноплановых альбома. Мало кто обратил на них внимание, что никак не говорит об их ценности. Бемба — музыкант-одиночка, который творит, потому что не может не творить. Именно поэтому его музыка подчастую звучит слишком неформатно, сыро и хаотично. Но это музыка, которую хочется слушать.

В Airways Артем заходит на поле эмбиэнта. То есть слушая его альбом сложно уловить момент, когда сознание отключается и начинает воспринимать эту музыку как часть окружающей атмосферы. Бемба уводит слушателя в бесконечные арпеджио клавишных инструментов, которые поддерживаются тягучими струнными и шумовыми эффектами по бокам.

Возможно, каждый из трех треков Airways стоило доработать, сократить, уплотнить. Но именно этим прекрасна музыка Артема — это чистый поток мысли от артиста, которому просто нравится делать честную музыку.

6,5/10

Lemojovie — WeDo

LemOjOviE известен прежде всего как участник группы Ивана Дорна. Его микстейп — это смесь фанка, диско, скретчинга, хауса, неплохих панчлайнов и ностальгии по 80-м. WeDo похож на творчество ради творчества. Заметно, что музыкант не преследовал цели попасть в какой-то формат или завоевать массы. Похоже, что в LemOjOviE просто-напросто больше творческой энергии, чем та, которую он выплескивает в работе с Дорном.

Наиболее уместным для сравнения кажется музыка россиянина Меджикула, который тоже ловко закатывает олдскульные саунд в современные аранжировки. И, в принципе, пару треков из альбома (S4italka, Disco 1978) имеют хитовый потенциал. Непонятно только, нужно ли самому LemOjOviE становиться известным.

Как резюме, можно сказать, что весь этот альбом можно без страха и зазрения совести включать в заведении или на вечеринке в качестве фоновой музыки.

В плейлист: S4italka, Black Lady.

7/10

Palmo X — A.T.C.W

Львівський електронний проект Palmo X — дитина продюсера Ксенії Неми. Крізь поле експериментів з тяжкою музикою Ксенія знайшла себе серед інді-електроніки та створила один з кращих альбомів цього року so far — дебютний A.T.C.W..

Всі свої пісні Ксенія створює сама (від дуже особистих текстів до DIY-мастерингу). На A.T.C.W. багато референсів на закордонні електронні проекти — від The XX до Disclosure, від Grimes до M83. Місцями DIY-манера, в якій створювалась платівка, чутна у зведенні та віддає сируватістю. Але у той самий час, повне занурення у творчість та контроль кожного етапу створення композицій дали A.T.C.W. аутентичність та шарм.

Коли альбом зривається в одноманітність — Ксенія витягує його прекрасним аранжуванням. З ретро-вейв синтів Forest Runner у хаус Animal Fight. З неоднорідності Chocolate в україномовну лірику Temryava. A.T.C.W. розкачується повільно, розкривається як завершена історія.

Є музиканти, яким для створення чогось видатного потрібно просто не зважати. Ксенія Нема знає як створювати цілком західну музику, не втрачаючи при цьому ідентичність. Цього року, разом із Palmo X, українська електронна інді-сцена отримала проект, яким чітко показує яким насправді має бути нова українська музика.

В плейлист: Chocolate, Animal Fight, Dry Eyes & Tears

7/10

Reve ta Stohne — Mythologia

В 2016 группа Reve ta Stohne заявила о том, что уходит в творческий отпуск на неопределенный период. В том же видеообращении участники проекта пообещали, что вот-вот выпустят семь песен. Прошло два года и эти семь треков таки увидели свет. При поддержке посольства Нидерландов Reve ta Stohne записали свой дебютный альбом Mythology/Мітологія.

В своей музыке Reve ta Stohne работают с первобытной энергией, обращая ее в более привычные современному слушателю форматы. В основе — горловое пение, которое находится где-то на грани между экстремальным вокалом и украинским фольклором. В целом же звучание группы акустическое: перкуссия, гитара, два вокала. Только бас-гитара требует электричества, чтобы играть в миксе.

Mythology — безусловно, интересная пластинка. В Украине уже научились вплетать народные мотивы куда нужно и не нужно. Reve ta Stohne ж звучат так, как если бы Курта Кобейна воспитывали в хоре Григория Веревки. Напористо, против правил, со странными, иногда не очень понятными вокальными решениями. Но дерзко, сильно и концептуально выдержано.

В плейлист: Budde/Будде, Dohory/Догори.

7/10

Very the Jerry — Takeover

Very The Jerry — кращий англомовний репер України. Загалом, у нього немає конкурентів. Англійська для Джері, який виріс в Нігерії, — рідна мова. Це відчувається не тільки через відсутність акценту, а й через розуміння процесів, які зараз відбуваються у світовому хіп-хопі.

Takeover звучить актуально, потужно і по-справжньому. Відчувається вплив всюдисущого Кендріка, але це скоріше через те, що зараз все хочеться порівнювати з Кендріком. Єдине — не дуже зрозуміло, кому ця музика потрібна в Україні. Навіть маючи високий рівень володіння англійською, зчитувати тексти Джері на слух доволі важко. А хіп-хоп без текстів — це як ТНМК без Фозі та Фагота. Звучить кльово, але годиться скоріше для кавер-вечерів.

В плейлист: Prayer, Can’t Hold Me.

7/10

Vivienne Mort — Досвід

Досвід — довгоочікуваний лонгплей. З моменту виходу дебютного LP Teatr Pipino гурт Дани Заюшкіною випустив кілька EP, експериментував зі звуком, набрав велику базу шанувальників, виступив на безлічі фестивалів, з’їздив у кілька турів, одного разу взяв участь у нацвідборі на Євробачення та набрав достатньо досвіду.

На новому альбомі відчувається те, наскільки майстерним гуртом Vivienne Mort стали за час своєї роботи. Кожна пісня схожа на завершений витвір мистецтва. Кожна продумана до деталей, відрізняється тонкою роботою із динамікою та мелодіями. Кожний трек хочеться переслуховувати по декілька разів. Спочатку вбирати в себе звучання, потім — вслуховуватися в тексти.

Досвід — це глибокий, багатошаровий витвір мистецтва. Він цікавий як комплексно так і елементами. Тут є кілька потенційних поп-хітів. Зокрема Думаю про тебе та Час. Тут є вже відомий хіт — Іній. Є інтро Екран і інтерлюдія Вчора. Є масштабні кінцівки з хоровим співом на Вестерн та Змія. Є масштабний фінал — Я і так одна, який ставить драматичну крапку у цьому лонгплеї. Загалом, тут є все, щоб підняти Vivienne Mort на ще одну шаблю в умовному рейтингу українських гуртів.

Заюшкіна співає про любов. Про любов всепоглинаючу. Ту любов, яка всюди. Не завжди вдається відділити релігійний контекст (яким був просякнутий попередній EP гурту Rosa) від умовно романтичного. У цьому і магія текстів Vivienne Mort.

Vivienne Mort вдається робити навдивовижу тендітну і щиру музику. І залишатися справжнім інді попри популярність, яка постійно росте.

В плейлист: Думаю про тебе, Вестерн, Випустити з лап, Я і так одна, Змія.

9/10

Way Station — The Way of Minstrel

За п’ять років з моменту виходу першого альбому The Ships, Way Station стали більш об’ємними у звучанні. Меланхолія їх композицій змінила центр тяжіння до металу. Найголовніше, у своїх музичних пошуках, лідер гурту Микита Юдін все більше і більше намагається відійти від усіх «скрєп» пост-року. Випускаючи свій другий альбом The Way Of Minstrel, Way Station заявили про новий музичний концепт.

Окрім абсолютно прохідного, клішованого пост-металом Clouds Dropped Down, новий лонгплей звучить як успішна спроба не будувати емоції та картини для слухача, а у першу чергу створювати музичний концепт для самих себе. Так, можливо The Way Of Minstrel не вистачає сміливішого виходу за рамки жанру та більшого загравання з електронікою, складних ритмічних структур. Але найцінніше те, що Way Station не паразитують як більшість пост-рокерів на одних й тих самих музичних темах, не відправляють кожен свій альбом у космічні далі.

Новий альбом звучить як пошук самоідентичності в зоні музичного комфорту, яку Way Station створили першою платівкою. Цей пошук місцями обережний, зі вже знайомим аранжуванням, рифами та передбачуваними модуляціями. Але це все стає неважливим, коли альбом розкривається на The Way Of Minstrel та Parallax. The Way Of Minstrel – неоднорідна робота. Але в цій неоднорідності перероджується один з найкращих пост-рок гуртів України.

В плейліст: After Everything, Parallax, The Way Of Minstre

7,5/10

Пирятин — Атентат

Пирятин — це гурт, який будуть або любити, або ненавидіти. Така музика може викликати відразу, а може — щиру зацікавленість. Навіть в нашій редакції смаки розійшлися по різні боки. Утім, альбом Атентат містить в собі багато приводів для дискусій. А це не таке часте явище на українській сцені.

Пирятину вдалося записати фолковий альбом, не використовуючи український мелос. Багато ірландського духу, трохи кантрі, але жодної сопілки чи бандури. Те саме і в текстах. Пирятин говорить про життя простої людини та її проблеми. Про бухло і війну. Про сільську романтику та гівно в голові. «У Яготин хай несе мене історії плин» — це справжній бурлеск. А «нема грошей — пиздуйте нахуй» — відчайдушний крик людини, яку вкрай заїбав сучасний культ консюмеризму.

З одного боку, творчість Пирятина важко сприймати всерйоз. З іншого — це чесна розповідь про те, що відбувається за межами затишного фейсбука та інстаграма

В плейлист: Яготин, Самонаїбнувся, Нема грошей.

7,5/10

Текст:

Artem Bemba, LemOjOviE, Reve ta Stohne, Very The Jerry, Vivienne Mort, Пирятин – Олексій Бондаренко

Palmo X, Way Station – Артем Рісухін