Мистецтво свідчень: чому Голодомор — не міф. І як про трагедію розповідають у кіно, літературі та музиці

Щороку в четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років, а також — масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. 

У цьому матеріалі розповідаємо, чому важливо говорити та руйнувати міфи довкола Голодомору, а також ділимося підбіркою книжок, фільмів та пісень, які допоможуть більше дізнатися про ці історичні події.

***

Днями, у Новій Каховці та в Олешківській громаді, яку окупанти називають «Альошкінський округ», окупаційна адміністрація знищила памʼятник жертвам Голодомору в Україні, зазначивши що це нібито «”інструмент маніпуляцій”, створений спеціально, щоб розпалювати ненависть до Росії».

Національний музей Голодомору одразу звернувся до правоохоронних органів з проханням розслідувати руйнування пам’ятників та встановити причетних до цього.

«Зумисне замовчування та спотворення історії Голодомору виконує роль одного з інструментів інформаційної війни, яку Російська Федерація веде проти України», – зазначили в музеї.

«Мови про війну з пам’ятниками нема, є тільки демонтаж символу дезінформації, – пише один і російських ресурсів. – Пам’ятні знаки жертвам «голодомору-геноциду» встановлені практично в кожному населеному пункті Альошкінського округу – не більше ніж інструмент маніпуляції історією, штучно створений для розпалювання ненависті до Росії. Відповідно до історичних джерел, голод охоплював південні регіони Росії, а потім і Радянського Союзу кожні кілька десятків років. Найбільше постраждала від голоду не Україна, а Казахстан, Поволжя і Північний Кавказ. Землі Новоросії, всіяні хрестами і могилами «жертв голодомору», очищуються від нав’язаних «українських цінностей».

Минулого року росіяни також знесли пам’ятник жертвам Голодомору в Маріуполі. Тоді, щоб виправдати руйнування, вони використовували ті самі тези, що й сьогодні: під час “природного” голоду 1932–1933 найбільше постраждала не Україна.

Та знищення Росією будь-яких згадок про Голодомор, спотворення історичних подій та заборона на публікацію та висвітлення інформації про той період — не нова стратегія. Як і 90 років тому, так і зараз вона активно використовується окупантами. 

«Заперечення Росією Голодомору 1932–1933 років в Україні було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї у її війні нинішній війні проти України», — каже професор Єльського університету Тімоті Снайдер.

Журналіст та публіцист Данило Судин вважає, що «Пам’ять про героїчну боротьбу, Голодомор і Тараса Шевченка — три ядра національного міфу України».

«Міфи відтворюють не просто інформацію, яку треба пам’ятати, а речі, що є центральними, найважливішими для даної спільноти, для нації. Люди пам’ятають багато всього: наприклад, те, що першою людиною в космосі був Юрій Гагарін. Але чи цей факт визначає те, ким я є, навіщо я є і куди я рухаюся? Навряд. Натомість пам’ять про Голодомор — це вже знання, яке пояснює, ким ми є і як слід діяти в майбутньому, і це знання пропонує певні цінності. Міф важливий для розуміння і власної особи, і спільноти, до якої належимо», — вважає Данило Судин, доцент УКУ, автор подкасту «Правила гри».

І якщо ми говоримо про Голодомор в Україні, то всередині ми маємо «позитивні» міфи, котрі розповідають правду про ці події, зберігаючи саме памʼять. Проте в інших країнах, особливо які активно підпадають під вплив Росії — міфи про Голодомор мають негативне забарвлення. Станом на листопад 2023 року 32 держави світу визнали Голодомор актом геноциду українського народу. Більш ніж половина зробили це після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Голодомори в Україні були спричинені зумисними діями сталінської влади й спрямовані на геноцид корінного населення. Найвідомішим і визнаним на міжнародному рівні голодомором є масове знищення українців у 1932-1933 роках. Точна кількість загиблих внаслідок Голодомору 1932–1933 років — невідома, оцінки дослідників коливаються від 3 до 7 мільйонів жертв.

У 2006 році Голодомор 1932–1933 років був визнаний геноцидом українського народу згідно з законодавством України.

Метою цих злочинів було знищення українського народу як національної групи. Комуністичний тоталітарний режим, використовуючи насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та районів, обмеження виїзду за межі голодомором охопленої території, припинення сільської торгівлі та репресії проти незгодних, створив неприйнятні умови для життя українців. Загалом, ця стратегія мала на меті фізичне знищення нації.

І навіть через 90 років продовжується масове знищення української нації. Цього разу росіяни продовжують обирати геноцид, як один із інструментів. Терор, масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальне насильство, воєнні облоги, депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей), знищення та обстріли українських портів на Дунаї, новини про те, що десятки тисяч тонн зерна на елеваторах знищені — нова реальність.

Інформаційні кампанії періоду Голодомору та нинішньої російської агресії дуже схожі. І тоді, і тепер Росія розвернула масштабні дезінформаційні та пропагандистські кампанії для підготовки російської аудиторії до скоєння чи схвалення звірств, а також приховування злочинів. Як тоді, так і нині Росія розраховує на атмосферу байдужості на заході, силу страху перед своєю міццю та намагається створити паралельну штучну інформаційну реальність, далеку від дійсності.

В умовах нинішньої російської агресії наша пам’ять про Голодомор 1932–1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. Станом на жовтень 2023 року визнали Голодомор 1932–1933 в Україні актом геноциду парламенти 28 держав.За даними КМДА цьогоріч вшанування пам’яті жертв Голодомору проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!».

Література

На думку Тетяни Конончук, саме у мистецтві слова про трагедію Голодомору розказано найбільше. Адже тексти про це творилися в усі періоди існування України, навіть у часи Голодомору. Нерідко ці твори знищувалися самими письменниками, які боялися арештів.

«Потім вони писали інакомовно, з натяками. Хіба що в період хрущовської відлиги було трохи більше про це сказано. І то, не розкриваючи причин Голодомору, – розповідає літературознавиця. – Еміграція багато про це сказала, відверто обвинувачуючи режим. І це багато імен, багато текстів. Від перебудови, коли тексти з еміграції прийшли сюди, наші письменники почали витягувати зі своїх шухляд тексти, а потім писати. Написано багато, і не лише тими, хто бачив це на власні очі. Є і сучасна українська література на цю тему».

За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Так, були розшукані ненадруковані вірші Андрія Малишка, написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор:

…Із тридцять третім голим роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,

Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини.

Твори про Голодомор, часто лишалися лише у записниках їхніх авторів, згодом – у закритих архівах.  Зараз, наприклад, колись «урізана» поезія Павла Тичини «Загупало в двері прикладом», опублікована повністю. У ній йдеться про збожеволілу від голоду жінку: «…це ж гості до мене! Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок».

Про події писав також Євген Маланюк – про «трупи в житах» у поезії «Року Божого 1933». Пізніше – про землю, що «запалась як труна» та пустку замість країни, над якою «владичить Антихрист…».

Про те, як замовчувалася і фальсифікувалася тема голоду в часи «побудови світлого комуністичного майбутнього людства» можна прочитати у поемі Миколи Руденка «Хрест».

«Марія», Улас Самчук (видавництво «Фоліо»)

У романі «Марія» Уласа Самчука вперше в українській літературі показана жахлива картина голодомору та трагедія роду. Цей твір неодноразово друкувався у кількох видавництвах. Востаннє — у 2022 році видавництво «Фоліо» випустило «Марію» Самчука з новою обкладинкою.

Через події із життя Марії, її близьких, земляків протягом кількох десятиліть — від дореволюційного періоду до більшовицьких реформ 1930-х років і геноциду українського селянства — автор художньо осмислює трагедію однієї родини в межах трагедії всієї української нації та підносить образ селянки Марії до символу цілої України. 

Жовтий князь, Василь Барка (видавництво «Фоліо»)

У 2022 році Фоліо перевидало не лише Самчука. У них також вийшов інший важливий текст — Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім’ї Катранників на Слобожанщині в романі «Жовтий князь» (1963). Як на мене, це один із найважливіших текстів про Голодомор взагалі.

Роман «Жовтий князь» – це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений Голодомору 1932-1933 років. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть.

«Розколоте небо», Світлана Талан (видавництво «КСД»)

Світлана Талан у своєму романі «Розколоте небо» присвяченому темі колективізації та Голодомору в Україні, відобразила події 30-х років на прикладі одного селища на Луганщині та місцевої родини. 

Чому голодна смерть спустошила українське село, де були родючі землі та плодючі сади? Варя Чорножукова, мабуть, уже й не намагалася це осягнути. Потрібно було рятувати дітей. За всяку ціну рятувати дітей…

«Дзвінка. Українка, народжена в СРСР», Ніна Курʼята (видавництво «Лабораторі»)

Переосмислення історичних подій — особливо актуальне в останні роки. У 2023 році журналістка Ніна Курʼята презентувала дебютний роман «Дзвінка. Українка, народжена в СРСР». У книжці вона осмислює, як це — народитися українкою в СРСР, відчути на собі спочатку радянську пропаганду і мовну дискримінацію, а потім –  упередженість земляків з інших регіонів.

Дмитро Крапивенко пише: «Це повість про пошук себе. Звучить ніби абстрактно. Але якщо уявити собі, що ти спочатку живеш в атмосфері якогось задзеркалля, коли в школі тобі розповідають про те, що колгоспи — це щастя для народу, вдома — про Голодомор; потім ніби в незалежній країні, але в місті, де “все должно бьіть по-русски” і зрештою у Києві, де все як треба, — то це вже й не такий простий шлях».

«Вік червоних мурах», Таня П’янкова (видавництво «Наш Формат»)

Голод духовний і голод фізичний взаємозв’язані. І, очевидно, кожне покоління хоче/мусить художньо осмислити такий ключовий егрегор як голод: як травму роду, як збій у ДНК, як тріщину в суспільно-політичній плиті…

«”Вік червоних мурах” — текст художній, тобто харизму автора з його світоглядом, душевною чуттєвістю і фізіологічною чутливістю приховати ніяк не вдасться, бо, власне, творення художнього тексту — то і є об’єднання душі індивідуальної з душею колективною (національної, світової, Універсальної…), глибинна історія емоцій», — каже Ігор Павлюк, письменник, член Британського ПЕН-клубу.

«По той бік себе», Ірина Рева, Український інститут національної пам’яті. Безкоштовно завантажити можна тут.

Це книга психологині Ірини Реви про соціально-психологічні й культурні наслідки Голодомору та сталінських репресій. Занижена самооцінка, прагнення «не висовуватися» та «не йти проти начальства», патерналізм, пошук «сильної руки» й того, хто «прийде й порядок наведе» – все це програма виживання, яка виробилася внаслідок геноциду. Ірина Рева детально аналізує механізми, які були запущені в людській психіці, та дає відповіді на питання, що з цим робити.

«Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор»,

«Щоразу, коли я з будь-якої причини викидаю їжу, відчуваю за це сором. Ніяких логічних підстав у цього відчуття немає — я цілком можу собі дозволити не з’їдати те, чого не хочу їсти, і цим не можна комусь допомогти або когось врятувати. Це просто залишки їжі на тарілці — та мені все одно соромно.
Це відчуття укорінене не в логіці, а, скоріше, в моїй постпам’яті (за терміном Маріанни Гірш): в дитинстві бабуся розповідала мені різні історії зі свого життя, і серед іншого траплялися теж спогади про Голодомор. І цей сором за викинуту їжу походить якраз звідти, з історій про те, як моя родина пережила цей голод», — каже співавторка проєкту Лія Достлєва.

Щоб якось це проілюструвати і розібратися в цьому відчутті, протягом двох місяців разом з  Андрієм Достлєвим вона документувала сліди всієї їжі, яку викидали. Потім з цієї документації зробили колажі з фрагментами знайдених світлин, на яких присутні елементи пейзажу.

Більше книжок шукайте в нашій добірці, створеній разом з Українським інститутом національної пам’яті.

Фільми

«І будуть люди»

Знятий за мотивами однойменного роману Анатолія Дімарова. Серіал побудований у формі саги і через призму життя звичайних людей показує турбулентні етапи 20 століття: перша світова війна, революція, прихід радянської влади. Кожен з героїв по-своєму зустрів ці зміни, з точки зору своєї правди, але всіх їх об’єднувало одне — бажання жити, любити і знайти своє місце у новому вимірі історії.

Режисером став Аркадій Непиталюк, восени 2020 року серіал вийшов на телеканалі СТБ та з’явився у вільному доступі на YouTube-каналі Film.ua. Зараз його можна також переглянути на Нетфліксі.

«Голодомор. Літописці»

Це документальний мінісеріал, приурочений до 90-х роковин Голодомору 1932-33 років від Суспільного мовлення.

«Голодомор. Літописці» — це перша документальна спроба розказати все, що важливо знати про Голодомор. Літопис найжахливіших подій в історії України — голоду, який був штучно створений комуністичним режимом СРСР задля знищення українського народу.

Автори мінісеріалу фокусуються на пошуках формули геноциду. Разом із провідними дослідниками Голодомору вони шукають відповідь, чому для пояснення масштабів катастрофи недостатньо розуміти самі тільки геноцидні наміри Сталіна. Перший складник тієї формули — байдужість світу. Чому світ не зреагував адекватно на загибель мільйонів людей посеред Європи? Як радянські спецслужби вводили в оману світ? Чому уряди Заходу воліли заплющувати очі на приголомшливі факти й моторошні подробиці голодних смертей, які повідомляли їхні дипломати?

У чотирьох серіях: «Столиця відчаю», «Ура Сталіну!», «Вершники апокаліпсиса» та «Тінь» автори проєкту проводять докладне історичне розслідування про те, як так сталося, що світ знав і мовчав, що са́ме було відомо й кому, і чому ми сьогодні такі, які є. Чиї ми нащадки і як нам пропрацювати цю травму.

До зйомок серіалу залучили визнаних дослідників Голодомору, зокрема, автора видання «Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів 1932-1933 роки» Андреа Граціозі; авторку книжки «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» Енн Епплбом; автора книжки «Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала» Мірослава Влеклого; авторів дослідження «Психологічні наслідки Голодомору в Україні» Вікторію Горбунову та Віталія Климчука; історикиню Дарію Маттінглі; директора Центру українських досліджень Кембриджського університету Рорі Фінніна; директор Українського наукового інституту в Гарварді Сергія Плохія та багатьох інших.

«Ціна правди»

«Ціна правди», робоча назва «Ґарет Джонс» (пол./англ. Gareth Jones) — копродукційний фільм польської режисерки Аґнєшки Голанд. Це екранізація книги американської письменниці Андреа Халупи про Голодомор 1930  років в Україні. Сценарій стрічки вона написала разом з істориком Тімоті Снайдером. Сюжет заснований на реальній історії життя та розслідувань журналіста Ґарета Джонса. До слова, прочитати про його роботу можна також у книжці, що вийшла у видавництві «Човен».

«Поводир, або Квіти мають очі»

Український історичний драматичний фільм режисера і сценариста Олеся Саніна, в основу сюжету якого покладено мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики напередодні та під час Голодомору.

Гаслом фільму є фраза: «Заплющ очі — дивись серцем». Головні ролі грають народний артист України Станіслав Боклан, співачка Джамала та правнук українського дисидента Михайла Сороки — Антон Святослав Грін. Вперше в Україні до зйомок було запрошено 60 незрячих людей. Окрім незрячих акторів, у кінофільмі знімалися справжні лірники та кобзарі зі Львова, Сумщини та Луцька.

«Голодомор. Забутий геноцид»

Перший французький фільм про Голодомор, заснований на історії однієї родини, що походить із Вінниччини – чоловік пережив трагедію 1932–1933 років і тепер живе у Франції. Зйомки відбуваються у його рідному селі — Соболівка, що на Вінниччині. Фактично, за допомогою свідчень очевидців фільм відтворює повсякдення життя селян Соболівки, які постраждали від Голодомору.

Також режисерка стрічки Бенедікт Бане знімала відео на Харківщині, Полтавщині та Київщині.  

«Бабусю, розкажи про Голодомор»

Короткометражний документальний фільм розказує історію трьох жінок, які пережили Голодомор 1932-1933 років. Перша — Ксеня Логвинюк з Черкащини, їй 100 років. Про неї розказує і з нею спілкується її праправнучка Вероніка, яка разом із мамою Іванною зняла про бабусю фільм «Столітня Ксеня». Історію Олександри Вівдич, яка вижила у 1932-1933, розказує її онучка Світлана. Її бабуся померла, проте за життя написала для неї щоденник, з якого дівчина і дізналася про всі жахи, які довелося пережити родині бабусі. Третя історія з Кіровоградщини — Саша Куневич розповідає про свою прабабусю Олександру Півняк. Бабусю Саша не застала — та померла до її народження. Але дівчинка багато знає про неї з розповідей тата.

«Діти великого голоду»: документальний фільм Суспільного про тих, хто пережив Голодомор

Герої фільму Суспільного — Олексій Гапон, Єфросинія Давиденко, Надія Хало — люди, які ще дітьми пережили Голодомор 1932–1933 років. Вони мешканці одного селища міського типу Оржиця що на Полтавщині. Свідків Голодомору залишилось мало, а їхні розповіді — унікальні. У стрічці вони розповідають, як їм вдалося пережити страшну трагедію: чим харчувалися, де ховали їжу. Спеціально для зйомок одна з героїнь назбирала трави біля своєї хати, щоб продемонструвати, що з того можна приготувати. Кожен герой фільму має власні спогади про ті часи, які разом складають картину геноциду українського народу.

«Гіркі жнива»

Це канадський кінофільм про історію кохання в розпал українського Голодомору 1932—1933 років. Фільм відомий також під робочою назвою «Врожай диявола». Це перша англомовна художня кінокартина про Голодомор. Майже всі актори – з Великобританії та Канади. У головному складі двоє українців: Остап Ступка та Олександр Печериця з київського театру імені Івана Франка. В картині також використовуються композиції українського гурту «ДахаБраха» та фольклорного гурту «Рожаниця».

Фільм розповідає історію двох закоханих, Юрія та Наталки, які змушені боротися за своє виживання, коли жорстока політика Сталіна спустошує їхню батьківщину. Художній талант Юрія привертає увагу радянського чиновника, а Наталка разом зі своєю родиною бореться проти примусової колективізації селянських господарств. З наростанням політичних потрясінь Юрій і Наталка виявляються втягнутими у передвоєнний радянсько-німецький конфлікт. У цій історичній драмі пара бореться з надією на світле майбутнє та своїми зобов’язаннями одне перед одним.

«Голод до правди»

Історична стрічка від Вавилонʼ13. Автори фільму проводять паралелі між методами сталінського режиму в СРСР і режиму президента Росії Володимира Путіна.

У 1932 році канадська журналістка Рея Клайман подорожуючи Україною, стає свідком початку штучного голодомору. Вона не боїться висвітлювати цю проблему, за що її називають «буржуазною порушницею спокою» і виганяють із Радянського Союзу. Вона — одна з перших і єдиних журналістів, хто намагається донести світу правду про геноцид проти українського народу.

Її історія переплітається вже із сьогоденням — війною на сході України. Головні герої тепер — родина спецпризначенця Збройних Сил України Сергія Глондаря. Він потрапив до полону в бою під Дебальцевим після того, як за угодою «Мінськ-2» російські гібридні сили мусили перейти до перемир’я.

Голод-33 (1991)

«Голод-33» — фільм знятий за мотивами повісті Василя Барки «Жовтий князь». Це перша художня кінострічка, що розкриває злочин сталінського тоталітарного режиму проти народу України — штучний голод 1932-1933-х років.

У фільмі розповідається про прихід більшовиків до влади, про утвердження Сталіна як нового очільника держави та встановлення силовими методами контролю над усіма аспектами суспільного і політичного життя в Україні. Особливу увагу приділено політиці комуністів у сільському господарстві та виданні злочинних законів, що позбавили селян права на їжу, таким чином і права на життя.

У центрі сюжету кінострічки — звичайна селянська сім’я — діти, батько та дружина і їхня стара мати, яка незабаром почала нести від голоду перші втрати… Першими помирали слабкі діти.

Страждання звичайної української родини глядач побачить очима голодної дитини.

Музика

Музичне мистецтво не так активно говорить про трагедію Голодомору напряму, як це робить література, проте ми зібрали декілька пісень, де оспівують тему Голодомору.

Співачка Анжеліка Рудницька в інтервʼю українському радіо казала: «Можливо, у піснях не завжди прямо говориться про Голодомор, але є багато речей, які спонукають згадувати про невинно вбитих людей. Українці гинули не лише під час Голодомору, — говорить співачка. — Два роки тому ми з французом Полем Монандізом зробили спільну пісню “Люляй-Люляй, мій синочку” — це колискова, присвячена загиблим за Україну. Так, це не про Голодомор. Але ці люди “заснули” від голоду, і їм не співали колискових та поховальних пісень. Для нас зараз важливо відновити історичну пам’ять і віддати їм борг за те, що вони не дожили, не долюбили, не народили нове покоління».

І нагадала про її спільну роботу з Paul Manandise — Люляй-Люляй.

«Свіча»  — пісня Оксани Білозір, слова якої поет Богдан Стельмах поклав на «Мелодію ля-мінор» Мирослава Скорика.

Сьогодні музика теж рефлексує на тему Голодомору. Таким прикладом є робота Chekson & Схожа — Жовтий Князь, яку музиканти наповнювали символікою з однойменного твору Василя Барки.

---

У суботу, 25 листопада, Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу, та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.

У цей день о 16:00 усіх запрошують долучитися до Загальнонаціональної хвилини мовчання, а також до всеукраїнської акції «Запали свічку». Кожен охочий може засвітити вогник у домівці або поставити лампадку біля меморіалу чи хреста пам’яті жертв голодоморів.

Більше міфів про Голодомор та їхнє спростування читайте у матеріалі наших колег з Ukrainer.

«Матеріал опубліковано за підтримки акселератора з протидії дезінформації Mediengeist 2.0.

Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів та можуть не співпадати з позицією організаторів»