Імерсивний театр: революція театрального мистецтва

Головна

Статті

Лірум

Статті

Лірум

•

1 день тому

Останніми роками в Україні спостерігається зростання інтересу до театрального мистецтва. Згідно з даними YouControl.Market, у 2023 році майже всі національні театри України заробили більше, ніж у 2021 році — до початку повномасштабного вторгнення РФ. Такий розвиток галузі сприяє появі нових театральних форматів, зокрема імерсивного театру.

То що ж таке імерсивний театр, коли він з’явився в Україні та з якими викликами стикається. Для того, щоб детальніше розібратися в цій темі, ми поспілкувалися з режисеркою команди uzahvati — Поліною Бараніченко.

Що таке імерсивний театр?

Відповідь закладена в самому понятті імерсивний (від англ. immersion — занурення).

Імерсивний театр — це місце, де глядачі можуть стати безпосередніми учасниками вистави. Вони — учасники, дійові особи, вони знаходяться ніби усередині вистави, вона відбувається з ними та навколо них. На відміну від традиційного театру глядачі цього театру не лише спостерігають за грою акторів, а й вільно взаємодіють з ними, ба навіть можуть впливати на сюжет. Також важливою характеристикою імерсивного театру є місце дії. Тут ви не знайдете сцени в класичному її розумінні: замість сцени вистави відбуваються у будинках, на вулицях, метро, лісах, квартирах та ін. Місце дії стає співавтором та повноцінною дійовою особою вистави.

«Імерсивна вистава — це неймовірна можливість для творчої людини не просто показати, а дати глядачеві відчути всю глибину та багатогранність теми, з якою ми працюємо», — каже режисерка команди uzahvati Поліна Бараніченко.

Національний театр імені Марії Заньковецької у Львові став однією з культурних установ, які нещодавно впровадили імерсивний формат у свій репертуар. У 2024 році театр представив прем’єру «Кайдаші», яка стала яскравим прикладом інтеграції імерсивних елементів у традиційне театральне мистецтво. Вистава поєднувала сучасну інтерпретацію класичної української літератури із залученням глядачів у дії, що розгортаються не лише на основній сцені, але й в інших приміщеннях театру.

Основоположниками жанру заведено вважати британську театральну групу Punchdrunk. Перша імерсивна вистава у світі мала назву «Sleep No More» і була поставлена 2003 року, за мотивами п’єси «Макбет» Вільяма Шекспіра в обставинах нуару 30-х років минулого сторіччя.

І хоч поняття імерсивного театру у світі існує вже більш ніж двадцять років, в Україну він прийшов не так вже й давно й досі лише набирає популярності. Імерсивний театр в Україні почав з’являтися приблизно у 2010-х роках, але найбільш активно цей формат почав розвиватися з середини десятиліття. Перші імерсивні постановки в Україні були експериментальними та створювалися незалежними театральними групами. Один із перших відомих проєктів — «Verbatim. Війна» від театру «PostPlayТеатр», заснованого у 2015 році. Ця вистава поєднувала документальний театр і взаємодію з глядачем. Знаковою імерсивною постановкою в Україні стала вистава під назвою «The Time» київської команди uzahvati у 2016 році, адже саме з неї розпочалася діяльність першої в країні творчої команди, яка працює у жанрі імерсивних проєктів.

Як створюється імерсивне середовище?

Режисер, обравши місце дії вистави, вибудовує драматургію, розкладаючи сюжет вистави різними локаціями у тому просторі, який він обрав.

«Елементом занурення є те, що простір розкриває сюжет, він його народжує, він його уточнює», — розповідає Поліна Бараніченко.

Основна складність роботи в тому, що потрібно адаптувати виставу під обране місце, а не вибудовувати декорації в публічному просторі. Найкращий спосіб створити імерсивне середовище — це максимально непомітно для міста занурити постановку в реальний простір. Як правило, імерсивна вистава будується у формі променаду, і глядачі постійно пересуваються з однієї точки на іншу. Кожна наступна локація є новим поворотом сюжету, зустріччю з новими героями чи подіями.

Далі все залежить від формату вистави. Якщо це аудіальна вистава, основним виразним засобом стає звукова доріжка. Якщо візуальна — можуть бути використані світлові акценти, відео проєкції, перформанси акторів.

Актори в імерсивному середовищі

Імерсивна вистава може відбуватися як за участю акторів, так і без них. Актори у виставі знаходяться на відстані витягнутої руки й взаємодіють з глядачами згідно з тією органічною атмосферою, в якій знаходиться.

Актор може бути спостерігачем разом з глядачами в певній локації, просто проходити повз або, наприклад, як це було у виставі проєкту uzahvati — «The Time», актори були імплементовані в сюжет згідно з локаціями: глядачі рухались підземним переходом і зустрічали вуличного музику, який дійсно грав на музичному інструменті. Глядачі зупинялись біля нього, слухали фрагмент музики, синхронізований з треком в їх навушниках. Потім вони зустрічали цього ж актора ще декілька разів: в парку Шевченка, де він грав в шахи, потім на фінальній сцені, де він проїжджав повз них на велосипеді.

Тобто, актори в імерсивному театрі можуть напряму не взаємодіяти з глядачами, вони є елементами режисерського акценту: підкреслюють важливі моменти, акцентують на деталях. Для глядачів вистави й звичайні люди, які займаються своїми справами стають акторами й дійовими особами того сюжету, який вони проживають.

На прикладі однієї з вистав команди uzahvati — «Діалоги», яка відбулась в нічній бібліотеці, актори були головними дійовими особами. Глядачі потрапляли в простір бібліотеки, де вже «жили» ці персонажі, а глядачі ніби підглядали за ними, іноді взаємодіяли, якщо для цього була органічна ситуація.

Які є види імерсивних вистав?

Вистави діляться на site-specific — ті, які відбуваються в специфічному нетеатральному просторі, вистави, які, «обживають» певну локацію та вистави-променади. Site-specific, як правило, це вистави в будинках, готелях, у великих багатоповерхових спорудах, ці вистави, зациклені на одному місці. Глядачі весь час знаходяться в цьому просторі, майже не переміщуються, проживають певний сюжет всередині локації. Вистави-променади проходять у міському просторі: починаються в одній точці, закінчуються

«Ми робили вистави в різних нетеатральних просторах: у нас є кілька променадів, site-specific вистави, локалізовані в одному місці (наприклад, вистава “Swoi” на дитячому майданчику або вистава “Mono” в супермаркеті)», — каже Поліна Бараніченко

Проєкт uzahvati спеціалізується на імерсивних аудіальних виставах. Основний виразний засіб, яким користується команда uzahvati — аудіотрек: музично-шумовий ряд, який супроводжує глядача крізь усю виставу.

Виклики імерсивного театру

Як ділиться режисерка команди uzahvati Поліна Бараніченко, найбільшими викликами імерсивного театру є новизна та незрозумілість:

«Як би добре не був написаний маркетинговий текст, афіша, людям, які не мають досвіду з імерсивним театром, важко уявити, що саме їх чекає. Імерсивна вистава це завжди невідомість: “Що там буде?”, “Як це буде?”. Передати меседж “не думай, а піди й спробуй” — не так просто».

Другим викликом Поліна зазначила — ще одним викликом є робота в нетеатральному просторі, тому що це величезна робота з узгодженням локацій, отримання дозволів, розв’язання організаційних питань. За її словами, це не хаотичне, спонтанне дійство, а добре організований процес. Вона пояснила, що їхня команда не розпочинає створювати виставу, поки не отримає всі офіційні дозволи, які не тільки дають право поставити виставу в певному місці, а й гарантують можливість її тривалого показу.

«Уявіть собі ситуацію, ви пів року працюєте над виставою, будуєте постанову навколо конкретного місця, а потім власник цієї локації чи міська адміністрація раптово забороняє її проводити. Це величезний ризик, адже імерсивні вистави дуже прив’язані до місця. Особливо, якщо це променад-вистава, яка рухається містом».

Наступним викликом є кількість глядачів вистави. Імерсивні вистави розраховані на невеликі групи глядачів, адже необхідно забезпечити повне занурення глядача й одночасно адміністративно керувати процесом. За словами Поліни найбільша кількість людей у групі — 50, тоді як виставу традиційного театру одночасно можуть відвідати 1000 осіб.

Якщо звичайна театральна прем’єра може відбуватися раз на місяць, і цього достатньо, щоб набрати відповідну кількість глядачів, то імерсивну виставу необхідно грати регулярно.

Тому імерсивні вистави створюються таким чином, щоб можна було грати їх часто й протягом довго часу. Невеликою кількістю глядачів, складністю підготовки й адмініструванням вистави пояснюється вартість квитків. Досвід Європи та Сполучених Штатів показує, що середня ціна квитка на імерсивну виставу — близько 100 євро.

«Для творчої команди завжди важливо, щоб вистава приносила прибуток. А для України це досить висока ціна, тож виникає такий внутрішній конфлікт: створювати такі вистави й при цьому виводити їх на рівень рентабельності дуже важко», — каже Поліна Бараніченко.

Тож, імерсивний театр це унікальний досвід для кожного глядача, що руйнує межі між мистецтвом і реальністю, перетворюючи кожну виставу на особливу подорож, де кожен глядач стає не просто свідком, а її співтворцем.