Jerry Heil: «Моя життєва ціль – подобатися всім»

Jerry Heil, вона ж Яна Шемаєва, розпочинала як ютуб-блогерка – записувала кавери на відомі пісні та викладала на свій канал. Увесь цей час Яна писала свої пісні. 2017 року вона познаймилася із Євген Філатовим (The Maneken) і видала на його лейблі VIDLIK дебютний мініальбом Де Мій Дім. Проте реліз не приніс популярності. Не став трампліном і виступ на «Х-Факторі», де Джеррі заспівала попурі із пісень Олега Винника.

Усе змінилося, коли Яна опублікувала ліриквідео на пісню «Охрана Отмєна». Трек миттєво став хітом. Уже за кілька днів його співали на «Голосі країни». Згодом він заполонив ютуб, інстаграм та радіоефіри. Зараз у цього відео більше 16 мільйонів переглядів.Тоді ж коли вийшла «Охрана» Яна почала співпрацювати із компанією Secret Service Entertainment Agency, якою керую Михайло Ясинський. Серед артистів цієї агенції – Оля Полякова, Макс Барських, TAYANNA. Яна випустила альбом «#Я_ЯНА», а цього року виступила на нацвідборі на «Євробачення» із піснею VEGAN. Jerry Heil дійшла до фіналу, але зайняла там останнє місце.

Минулого місяця Яна випустила свою першу пісню російською мовою – Блогер. Її поява викликала хвилі хейту в коментарях та звинувачення у продажності й роботі на російський ринок.

Напередодні виходу ще одного синглу «Бомба-Ракета-Пушка-Граната» (українською мовою) ми зустрілися із Jerry Heil у кафе в центрі Києва та поговорили про її творчість, російську мову, табуйовані теми та бажання сподобатися всім аудиторіям.


У тебе виходить нова пісня. Як давно вона з’явилася та чому виходить саме зараз?

Вона з’явилася ще рік тому. Її появу я пов’язую зі своїм сироїдінням та переїздом у Київ. Переїзд у Київ – то взагалі стрес для будь-якої людини. Я пам’ятаю як певний час жила ледь не на одних бобах, голодувала. Так співпало, що я ще й практикую голодування, тож коли не було грошей, я думала «Ну окей, значить сьогодні практикуємо голодування». Зате я жила на Майдані! І не важливо, що по сусідству з алкашами, якимось борделем, зате на Майдані!

Через те, що мої сусіди були дуже шумні (очевидно), я постійно перебувала в напрузі. Я поверталася додому і не відчувала, що я вдома. Мені доводилося працювати, щоб відволікатися. Тому я писала пісні, які створювалися одна за одною. Тому за минуле літо у мене з’явилася і «Охрана», і «Вільна каса», і «Бомба ракета», і «Арифметика кохання», яка вийде восени. Загалом, я написала близько 30 пісень за одне літо, і от уже протягом року роблю релізи. І це тільки для себе! А ще ж для інших писала.

Я не пам’ятаю, як саме виникла ідея «Бомби». Просто на поверхні плавала ця фраза, нею всі користувалися. А я таке люблю. Я паразит.

Так само як «Охрана отмєна»?

Так. Я чисто паразитую на популярних фразах і мемах.

Я би взагалі хотів би з тобою більше поговорити про музику. Я подивився твоє інтерв’ю із Єфросініною і помітив, що ви там все ж таки більше говорили про життя…

До речі, зазвичай якраз хочуть говорити про музику. Але насправді, не всім людям це цікаво. Люди хочуть «внутряки», хочуть життя. Тому я запускаю реаліті, в якому це даватиму. Бо я розумію, що зараз недостатньо просто займатися музикою. Людина має відчувати тебе як особистість і приміряти на себе. Наскільки ти співпадаєш або ні. Так само як ми друзів собі обираємо. В соцмережах артисти стали настільки близькими, що якщо ти просто робиш музику – ти скучний. Цього мало.

І [розповідати про себе] це вже не просто необхідний крок для хайпу чи піару. Суть у тому, що всі люди проживають одне й те саме. Але дехто замикається в собі, бо думає шо він один. Як в ситуації із тим, що я розказала, що в мене ще не було сексуального партнера. Я так боялася… Я не знала на що очікувати. А в результаті – мені купа людей написали дякую! В тому числі, наприклад, чоловіки за тридцять. І казали «Дякую, я думав/думала, що в мене якась проблема, що я один/одна така».

Просто тема сексу зараз, з одного боку, всюди. Про неї багато жартують, навколо неї багато стендапів побудовано. І майже кожна друга людина думає: «Блін, то у всіх все так прекрасно. Може зі мною щось не так?». Але про це варто говорити. І не тільки про це!

Варто говорити про стосунки з батьками, які я хочу привідкрити в реаліті. У мене є мама, яка перекладала свої комплекси на мене довгий час поки я жила з батьками. А це до 23 років. Наприклад, переживання через великий ніс чи маленькі груди. І я жила з цим поки не зрозуміла, що це не мої комплекси! Це мамині. І мені хочеться в реаліті розкрити маму – для неї ж. Щоб вона побачила, яка вона красива. І я впевнена, що в більшості людей також складні стосунки з батьками. Бо ти їх любиш, але не можеш витримати вдома більше трьох годин, бо починається «Що з тобою не так?». Оце все хочеться повскривать.

Як, до речі, мама відреагувала на твоє інтерв’ю Єфросініній? Бо ви там дуже багато про неї говорили.

Мама, схоже, наступила собі на горло і нічого зайвого мені не сказала. Але в мене ще є тітка… Якщо є така тьотя як моя, то значить вся її робота вже знає. І всі вони там обговорюють «нащо вона це розказала? Це ж таке інтимне». Але через то, що люди зробили це настільки інтимним, через це люди про це й бояться говорити.

Але ж це сміливо доволі.

Так. Але це мало би відбутися. Знаєш, у Шопенгауера є «вища воля». Нехай будемо вважати, що вона підштовхнула мене відкритися.

Я сьогодні переслуховував твій перший альбом «Де мій дім», який виходив на VIDLIK, і в мене склалося враження, що принципова різниця між ним та твоєю нинішньою творчістю – конкретика в текстах. Тобто якщо раніше ти співала про абстрактне кохання, то тепер говориш про конкретні ситуації та імена.

Саме так!

І я подумав, що, можливо, це одна з причин, чому «Де мій дім» не злетів, а «Охрана» злетіла. Ти як думаєш? І чи це було свідомим рішення почати писати саме такі тексти? І чому ти вирішила це робити?

Так і є. Я ціленаправлено почала писати такі тексти.

Вплинув переїзд у Київ. Я думала про дівчинку, яка постить в інстаграм свої свіжонаписані пісні – не зведені, не оброблені, а як є. І я подумала – а чого я так не роблю? У мене ж стільки матеріалу є.

Я добре пам’ятаю один вечір. У мене є дуже прикольна пісня, яку я, до речі, досі не опублікувала, про інстаграм. Вона чимось схожа на пісню Imagine Dragons – Zero, весела й епічна водночас. І я подумала, що в мене є класні тексти, але я соромлюся їх публікувати, бо я придумала собі образ, що я вся така лірична, ледь не Лана Дель Рей. І я вирішила спробувати відкритися. В той вечір я написала пісню «Заборонене кохання» про любов викладача і студентки. Їй ще немає 18-и і там є текст «Дочекайся, і буде 28 – день, коли ти знову вийдеш на волю». Я її запостила і вона залетіла! У мене тоді було щось типу 50 тисяч підписників і вона за кілька днів зібрала близько 50 тисяч переглядів.

Для мене це був показник, що, значить, таким можна дивувати людей. Значить таке заходить. Значить, такого не вистачає. Значить, треба сюди бити. І понеслося.

І поки я набивала руку, я все краще розуміла, що людям треба давати щось зрозуміле. Щось, щоб вона подумала «Блін, прям цитує моє життя». І коли це відбувається, людині хочеться переслухати це знов. І це відбувається з кожним. Я так само музику обираю! Але я чомусь ніколи це не приміряла на себе як на автора.

>  Так звучала «Охрана Отмєна» коли Яна вперше виклала її в інстаграм

Це логічно, але й парадоксально водночас. Бо пісні про абстрактну любов навпаки мали б стосуватися кожного?

Ні. Бо це «занадто велика сукня». Агромна, некрасива. Якраз вона – не для всіх. Її може приміряти кожен, але не кожному вона буде «по тілу». Але коли ти даєш більшу чіткість, виточки і все таке, то людині це й більше подобається.

А коли ти пишеш пісні для інших виконавців, ти враховуєш їхню стилістику та їхню цільову аудиторію, для якої звучатиме цей текст?

Я не можу враховувати цільову аудиторію, бо я не продюсер цієї людини. Я враховую тільки побажання людини, яка заходить і каже «Я хочу таку пісню». І я, як музичний психолог, сиджу й розбираю людину як особистість. Виписую за нею всі слова тими словами, якими говорить людина. І з цього тіста вже потім ліплю «вкусний пірожок».

Тобто до тебе прийшов Дантес і сказав «Я хочу стьобну пісню про себе через 10 років після хіта про «А мне уже 20»»?

Так. Це все його слова, просто мною зліплені докупи.

Головне питання останнього часу. Чому ви випустили пісню російською мовою? Ви ж знали, що підніметься хвиля хейту.

Більше того, я чекала на неї. Якщо чесно, кілька місяців тому я подумала, що хочу хейту.

Мало було на Євробаченні?

Зараз поясню! Я упорююся по езотериці – ну там гармонія, баланс оце все. І я зрозуміла, що якщо хейт – це така вагома сила, протилежна схваленню та визнанню, то для того, щоб визнання злетіло вгору, треба на інший важіль поставити хейт. Щоби баланс відбувся, їх треба врівноважити. Якщо про тебе будуть тільки позитивні відгуки – це скучно. Але справа навіть не в тому. Я подумала про цю ідею, і забула. Але вона стала передвісником того, що було далі. Тобто я не ставила собі за ціль випустити трек, який би викликав хейт.

Насправді, цей трек був написаний кілька років тому, коли в мене видалили канал. У мене є подруга – Ольга Журавльова, вона сценаристка. І вона якось запитала в мене «Про що твої треки?».  Я не знала, що відповісти. Текст прийшов – ну ок, записала. У день, коли видалили канал, ми цілий день були на телефоні, вона мене підтримувала. А вона говорить російською. І вона вночі мені каже: «Яна, я поняла, тебе надо написать трек про блогеров. Он стрельнет. Тебе удалили канал не просто так, вот увидишь».

А я була у страшенній депресусі. Ну уяви, стільки років роботи, за яку ти навіть не отримуєш гроші, і в один день все видаляється. І щоб відволіктися я сіла, й за п’ять хвилин написала цей трек. Він написався російською, бо я з нею цілий день говорила російською. А я така людина, яка сприймає інформацію ззовні. Так само з ідеями – я черпаю їх ззовні, а потім вже трансформую на себе. Таким чином вона мені дала завдання і я на основі нього написала пісню, яка не могла бути не російською на той момент. Якби вона зі мною англійською говорила – написала би англійською. От і все.

Але люди дуже агресивно сприйняли. Багато пишуть «Чому не державною?». І я їх розумію. Я цього очікувала. Але мені здається, що нічого такого аб’юзивного, що могло б когось образити, я не випустила. Тим більше трек стьобний. Він про всіх тих блогерів, які говорять російською і часто в нас асоціюються із поняттям блогера.

Колись, ще році в 2011, я запускала свій блог ще на blogspot. І я свої думки писала російською, бо мені здавалося, що це модно, такий час і все таке. В інтернеті тоді рулив рунет. І мій трек – це висміювання такого типажу.

Просто багато хто, зокрема і я, подумав, що це для тебе спроба вийти на російський ринок. І згадуєш ти там блогерів, які притаманні не українському ринку, а знаходяться в російському культурному просторі.

Вони – класні рольові моделі. Це люди, які зробили себе нестандартними піар-ходами. І в них багатомільйонні аудиторії у просторі інтернету. вони суперзірки інстаграм та ютубу. І ми з Олею багато аналізували їх. Але я навіть не знаю… Мені прийшов цей текст, я його і відпустила. У мене ж була можливість його поміняти. Але я вирішила, що це моя історія. Це пам’ять про той день, коли в моєму житті все змінилося.

Тобто якоїсь глобальної стратегії у цьому треці не було?

Стратегія в мене була завжди і залишається одна — я пишу про те що навколо мене, тоді коли відчуваю і так, як воно до мене приходить.

А ти плануєш виступати в Росії?

Як можна планувати те, що неможливо планувати? Не бачу в цих міркуваннях ні сенсів, ні приводів. Можливо, колись, але зараз я про це не думаю і це нереально взагалі.

Ну а якщо прийде запрошення виступити, ти поїдеш?

Навіть, якщо це буде запрошення від таємної групи борців за повернення Криму Україні, я не знаю. Ми взагалі, не те щоб не розглядаємо такі пропозиції, а взагалі про таке не думаємо.

А за яких умов ти бачиш свій виступ у РФ реальним?

Для того, мабуть, мають статися дуже великі зміни і не тільки у політичній площині, але ще й у моїй творчості — для цього вона має мати великий успіх далеко за межами України. І на все це потрібен час.

Просто ти працюєш із Secret Service, а там специфічна історія. Є Оля Полякова, яка принципово не виступає в Росії. А є Макс Барських, який там виступає.

Я не можу аналізувати Макса Барських. У нього там є своя аудиторія. Але це його історія. І це не моя історія

«Блогер» ввійде в новий альбом?

Я сьогодні думала про це. Але я думаю, що я не включатиму її в новий альбом, бо вона концептуально сильно відрізняється. Хоча була думка назвати альбом «Шо попало»… Тоді може!

Щодо «шо попало» у мене є запитання щодо твоєї музичної стилістики. Я прослухав всі твої альбоми й сингли і помітив, що в тебе намішано купу різних стилів.

Так. Я не можу писати в одному стилі. І я раніше цього дуже соромилася. Я пам’ятаю, якось я сиділа із Владо Дарвіном і жалілася йому на те, що не вмію писати в одному стилі. А він мені каже, що це навпаки круто. Він шарить у Human Design, він мене трошки прорахував і каже «Ти – маніфестуючий генератор. Тобто до кінця життя ти не визначишся ні хто ти, ні в якому стилі тобі працювати, ні як виглядати». І справді – то я виступала із цими горішками на голові, то я змінила стиль, то я хочу в платтях, то в піджаках виступати. Я просто змирилася з цим.

Мені здається, коли пишеш музику, все одно обираєш аудиторію, в яку хочеш потрапити. Навіть на прикладі світових зірок це легко прослідкувати. Наприклад, очевидно, що останнім альбомом Тейлор Свіфт намагається поцілити більше в «критиків» та «меломанів», а попереднім била в масову аудиторію. Як ти для себе це визначаєш кому ти хочеш сподобатися?

У мене з дитинства синдром відмінниці. Мама не була ніколи деспотичною, але строгість під час навчання в школі була. Тому я досі постійно намагаюся комусь сподобатися. З цим важко жити, але це так. Хочу «зайти» і тим, і сім, і покласти в усі торбинки. Сподобатися й старим, і молодим. Для мене не було зашкваром навіть коли я звучала на радіо «Шансон». Я подумала: «Ахрєнєть, я звучу на радіо «Шансон»! Це ж мене зараз десь слухає моя бабуся!». Тож це моя життєва ціль –  подобатися всім.

Щодо твоєї музики я якось сперечався із другом. Він доводив мені, що те, що ти робиш – повністю змінює українську попмузику, бо ти використовуєш нові інструменти, але водночас говориш з людьми зрозумілою для них мовою. Тобто умовно змішуєш аранжування The Maneken із текстами DZIDZIO. А я йому заперечував, що це все одно не працює, бо такими текстами ти залишаєшся на рівні із попереднім поколінням.

Я думаю що мої тексти глибші, ніж те, що лежить на поверхні. По-перше, спростити текст – це дохріна важко. Ти пишеш величезне полотно, а потім маєш його виточити, щоб вийшла зрозуміла форма. Відкидати – набагато важче, ніж накатати.

По-друге, мені дійсно подобається використовувати якісь нестандартні інструменти. Мене в цьому плані дуже надихає Woodkid. У нього кожен трек – це маленька симфонічна поема. І коли я розбирала його партії я зрозуміла, що хочу давати чіткість у текстах, а інтелект – у музиці. І до глибини пісні ти приходиш саме через музику. «Охрана отмєна» – це ж не текст про касирку, а про побутову ситуацію, яку проживає кожна людина, якою б розумною вона не була.

Просто публічно ти говориш про важливі для тебе речі, як-то веганство, фемінізм, екоактивізм, проте в твоїх текстах це часто не зчитується. Наприклад як у треці «Натверкай», в якому ти говориш, про те, що треба схуднути до літа. А це є певною формою сексизму.

Зараз багато чого може сприйматися як певна форма сексизму. Але є певні грані. Наприклад, коли чувак випустив трек «Я хочу трахнути Джері Хейл», воно мене як особистість не зачепило, але я подумала, що це важлива тема, яку треба підняти в соціумі. Бо є така штука як харасмент в інтернеті, і те, що люди замахуються на твою сексуальність вербально, а не фізично – це не вважається поганим. Але це така ж сама дія, просто словом.

У своєму тексті я ні до кого не зверталася особисто, мовляв «ти – жирна свиня». Там такого немає. Це текст про моє бачення світу. Що здорово бути здоровою, в класному тілі. І з цього можна трохи поржати. Бо я сама все життя борюся за красиве тіло. Я в дитинстві була пухленька. Тож я пишу про свій досвід, от і все.

Схоже враження у мене від тексту «Пйана жінка». Ти ніби висміюєш, але насправді підтримуєш те, про що там співаєш. Це як з «От сосны» Потапа.

Суть в тому, що ти можеш привернути до себе увагу отакими текстами. А потім говорити те, що зростить твою аудиторію. У мене є така місія – щоб люди росли разом з моєю музикою.

З ким би ти хотіла виступати на одній сцені на фестивалях: Олею Поляковою і Максом Барських чи Бумбоксом і Океаном Ельзи? Бо зазвичай це різні сцени.

Моя аудиторія є і там, і там. Мені дійсно здається, що я своїм треком «Охрана» зібрала ідеальну аудиторію, яка є в усіх чотирьох квадрантах.

Що за квадранти?

Ой, це дуже просто. Є чотири аудиторії: умовно, жінки до і після 29 років та чоловіки до і після 29 років. Формула хіта в тому, щоб потрапити одразу в усі чотири аудиторії.

А наскільки Secret Service впливає на творчі рішення?

Я скидую їм пісні, коли вони вже готові. Хоча останнім часом ми настільки здружилися, що я іноді скидаю ще демки, щоб порадитися. Але так щоб було зібрання і ми обговорювали, як що буде звучати – такого немає. Вони просто кажуть своє враження та висловлюють свою думку, чи можна буде це продати і що для цього треба буде зробити. Вони дуже прагматичні.

Є щось, про що в тебе ніколи не питають, а ти хотіла би про це говорити?

Я говорю сама, коли хочу говорити про це.

Ну можливо ти чекаєш на якесь конкретне питання, яке ніхто все ніяк не задасть?

Я чекала, щоб поговорити про цнотливість. І ми навіть Машу перед інтерв’ю попросили запитати про це. Тож, якщо виникнуть ще якісь питання в особистому житті, ми вас наберем! (сміється)

Фото: Женя Люлько
Локація: Good Girl

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.