«Сховаємо від міської метушні». Як ком’юніті столичних ентузіастів організовує драм-н-бейс-вечірки у місті?

«В сьогоднішніх реаліях життя, в нескінченних перегонах за краще місце під сонцем, в полюванні за кращим клієнтом ми ховаємо свої бажання і свою справжність. Ми ховаємось від повсякденної міської метушні, від натовпу людей і щільного трафіку».

Схоже на безплатну рекламу, яку роздають неподалік станцій метро, або – з серії тих, що несподівано вриваються у ваш особистий простір під час YouTube-переглядів. Але, хочеш-не-хочеш, мусиш дослухати до кінця.

«Це місце, де ти можеш себе розкривати на повну, не озираючись, відпочити від шаленого міського ритму і насолодитись якісним саундом. Це ком’юніті, яке прислуховується до гостей і намагається виконати їхні найпотаємніші бажання».

Цікаво, цікаво. Це реклама якогось заміського комплексу посеред лісу, чи, за останнім писком європейської моди, більш бюджетного його варіанту – глемпінгу?

Та ні, так позиціює себе ком’юніті «Хованка», організатори серії одних з найцікавіших вечірок електронної музики у Києві. 

Журналіст Сергій Гулюк поспілкувався із Дмитром Годиненком, Єгором Стояновим та Дмитром Фроловим про вечірки в лісі в часи пандемії, переїзд до Келлера та як змінилися вечірки під час повномасштабної війни.

Цей текст створений в межах проєкту «Стійкість місцевої культури», у якому ми розповідаємо про те, як розвивається та відновлюється культура в регіонах, які знаходяться на лінії зіткнення або ж були деокуповані. Це історії про митців та культурних діячів, які попри війну плекають культуру своїх рідних місць, а також допомагають Україні у спротиві Росії. 

«Привіт, ми – щось нове, приходьте у ліс»

На дворі — 2020 рік, який незалежно від нашого бажання історично вже нарекли «ковідним». Нащадки ще ламатимуть свої голови над тим, чому той вірусняк назвали Covid-19, а все ледь не накрилося мідним тазом – у 2020-му. Хоча все що відбувалося до «повномасштабки»  – золоті часи, включаючи «кінець світу»  у 2012-му. Так от, двадцятий рік – «непонятки», вакцини, трохи безнадія і депресняк. На вулицях — порожньо, людей з роботи відправили на «дистанційки». З бордів, чи то знущально, чи то погрозливо посміхається мер Кличко, закликаючи: «Досить шастать!». У парки ніби й можна, але хтось розповідає страшні історії про штрафи у 17 тисяч грн. Вакцинація. Довідки у транспорті та ресторанах. Всі у масках.

І ось, немов гучний клич, а якщо бути точнішим – дикий поклик, що справив ефект очищення природи:

«ДРАМ-Н-БЕЙС У ЛІСІ!»

Що? 

Справді? Який класний жарт. У лісі? Драм-н-бейс? Стривайте, а щось у цьому є… 

«НА АСФАЛЬТОВАНОМУ МАЙДАНЧИКУ ПОСЕРЕД ЛІСОВОЇ ГАЛЯВИНИ!»

Коли? Ми вже виїжджаємо.

Чекайте нас, ми обов’язково будемо!

«Діма знав одну локацію, яка була мало кому відома, неподалік станції метро “Червоний Хутір”, там треба було йти 15-20 хвилин якимись стежинами вглиб лісу, щоб знайти асфальтований майданчик. Можливо це був якийсь склад, бо поруч був завод, точно досі невідомо. Але ми вирішили робити першу вечірку саме там», — це розповідає інший Діма (усього їх двоє, тому, щоб не плутати надалі будемо називати його Дмитром), один з трьох організаторів «Хованки», які складають її кістяк. 

Третій — Єгор, відповідає за smm, таргет, просування, контакти з пресою, та за різноманіття аудиторії на вечірках. 

Ми зустрічаємось в епіцентрі промислово-індустріальної  Кирилівської, доріжка до якої вже давно та щільно протоптана представниками актуальної молодіжної культури. До загальної урбаністичної атмосфери тепер ще додається саундтрек з ревучих генераторів: електрики на районі не буде у найближчі години, тому в офісі, де у хлопців також і студія, і «центр прийняття рішень», насолоджуємося ще денним літнім світлом.

У тому ж 2020 році на тлі чуток, домислів, та малозрозумілих перспектив ледь не у зараженому вірусняком повітрі виникали якісь історії про підпільні вечірки. Це додатково підігрівало емоції та лоскотало нерви — тепер все буде як у старі добрі андеграундні часи: масові підпільні зібрання та спонтанні поліцейські облави. «Хто не сховався — я не винен. Йду шукати». Ті, хто трохи включав мозок, чи дивився ютуб на тему ЗОЖ, апелювали залізними аргументами: зібрання на відкритому повітрі й максимальна активність дозволяють хоч таким чином боротися із заразою. 

«Це не могло бути підпіллям, — розповідає Єгор, — бо ми брали дозволи у КМДА, зверталися до лісничих, які відповідали за цю територію, у нас все було офіційно. На відкритому просторі дозволялося проводити заходи, ми просили людей ходити у масках, у нас були наліпки “півтора метра”, всюди антисептик. Намагалися все робити за правилами». 

«Все лягло, як по нотах, — додає Діма, — концепт, місце, локація. Навіть на рівні тактильних відчуттів: коли ти потрапляєш на цю галявину, відразу відчуваєш запах мішаного лісу, і починаєш інакше себе почувати, у тебе з’являються позитивні думки, бо тут обов’язково має бути щось класне».

Тоді на секретну галявину прийшло близько 80-100 людей. Це було схоже на ейфорію.

«На першу вечірку ми взагалі нічого не витрачали на рекламу, — розповідає Єгор, — просто по ком’юніті кинули: “Привіт, ми — щось нове, приходьте у ліс”. Народ такий – опа, почали підтягуватися, спочатку близько сотні, а потім цифра постійно зростала вгору».

«Тоді ми намагалися зрозуміти у чому феномен техно, — розмірковує Діма, — чому на цю музику завжди ходить багато людей, а на драм-н-бейс – значно менше. І зрозуміли, що важливу роль відіграють потужний звук, якісне світло, сама локація. Тому на основі цього ми планували якусь трансформацію, з кожною вечіркою змінювали технічний сетап, намагалися давати людям все найцікавіше».

На галявині відбулося чотири вечірки, і кожного разу вони ставали все креативнішими та яскравішими, динаміка постійно зростала. На останній захід вже зібралося понад 400 людей, і галявини стало замало. Треба було розширюватися та шукати нові місця, нові хованки.

«Давайте ми вам хоч на пальне закинемо якусь копійку» 

«Ми довго шукали різні цікаві місця, занедбані недобудови. Наприклад, є така одна на Лівому Березі, якій вже, певно, понад тридцять років, — згадує Дмитро, — зрештою, прийшли до того, що нам треба знайти локацію у розумінні клуба, і вийшли на “Keller” на Кирилівській, з того часу він для нас став другою домівкою».

Тут варто нагадати про сам drum’n’bass, або ж коротко розповісти тим, хто, раптом, «не у темі». Жорсткий та достатньо специфічний жанр електронної музики зі швидким та ламаним ритмом, який зародився ще у 90-ті у Британії, а його розквіт припав на початок 2000-х. Саме тому аудиторія прихильників «днб» складає приблизно 29-35 років. Є й ті, хто застав легендарні вечірки під тоді ще «Московським» мостом. Приблизно з 2012-го такі вечірки почали витісняти техно та інші жанри, але найвідданіші прихильники лишилися.

«Коли вже почали робити вечірки у клубі, відчуття були трохи незвичні, — пригадує Дмитро, — зима, дах, стіни, було трохи тісно, наша аудиторія вже звикла до відкритого простору, та й в цілому не зібрали ту кількість людей, яка планувалася. Вперше зробили передпродаж і квитки, бо перші вечірки у лісі були безкоштовними. Потім запровадили free donation: у скриньку кидали будь-які донати, бувало, навіть гривню кидали. Ну а далі треба було переходити на комерційну основу, бо неможливо постійно вкладати, треба ж потроху і відбивати».

«Найпершу вечірку ми зробили ідейно, на власному ентузіазмі, — продовжує Діма, — оскільки нам було цікаво, чи потрібен такий формат для людей, чи є публіка, якщо є, то скільки саме цих людей. Багато хто поставився до цієї авантюри з недовірою, їх можна зрозуміти. А ми підійшли якісно до питання: побудували усю необхідну інфраструктуру: привезли туалети, зробили лаунж-зону, щоб люди могли “почилити” та поспілкуватися, привезли здоровенний генератор. І коли люди все це побачили, вони нам кажуть: “давайте ми вам хоч на бензик закинему якусь копійку”. У той момент ми якось не думали про фінанси, і наша публіка сама наштовхнула нас на це».

«Коли ми почали робити “Хованку” у “Келлері”, то намагалися зрозуміти, як ми можемо розширити нашу аудиторію, — розповідає Єгор, — бо до нас ходили переважно одні й ті самі люди, а ми хотіли масштабнішого, у нас амбіції взагалі великі. І десь рік тому помітили, що почали з’являтися нові люди, тобто серед звичної стандартної сотні наших постійних тридцятирічних відвідувачів раптом приходить двадцятирічна дівчина, і з кожною подією почали з’являтися нові люди».

«Люди приходять не просто, щоб вуха позакладало» 

Ще одна ніша, яку планують розвивати люди «Хованки» – студія на Кирилівській і подкасти про драм-н-бейс за участю артистів.

«Тут будуть проводитися уроки для охочих навчитися діджейській майстерності та зведенню музики, — розповідає Дмитро, — також має бути гарна платформа для всіх охочих потренуватися, можливо підготуватися до виступів та записів. А ще – можливість робити різні матеріали, промо, фото- та відеоролики. Ми не ставимо якихось стилістичних рамок, тут може лунати не лише драм-н-бейс, а будь-що цікаве, пов’язане з електронікою».

«Щодо подкастів, то у них ми хочемо знайомити людей з діджеями як з людьми, — пояснює Діма, — хочеться розкривати що у них за нікнеймами, адже це люди, вони займаються різними справами і професіонали у них. Тому, це просто діалоги про життя та про драм-н-бейс, у перших випусках взяли участь усі наші знайомі артисти, але у планах – запрошувати різноманітних персонажів, плюс це чудовий майданчик для додаткової розкрутки проєкту».

Щодо розкрутки, то наші найщиріші сподівання на те, що гарна та якісна ідея, зароджена на ентузіазмі здатна приносити прибутки, виявилася поки ілюзією. Але це поки, бо тріо якомога активно працює над цим питанням, і робить певні  успіхи.

«Наразі ми витрачаємо тільки те, що вкладаємо самі, — пояснює Діма, — ми не маємо спонсорів, і ніколи їх не було, ми ще не готові йти до якихось великих компаній і просити у них. Хочемо підігнати наші заходи до такого рівня, щоб спонсори самі до нас приходили. Поки вкладаємо свої гроші, нерідко “влітаємо”, але, якщо аналізувати заходи, скажімо, 2023 року, то вдалося вийти навіть у жирний нуль, не у збиток».

«З перших хвилин, коли ми створювали проєкт, у нас на меті було завжди все робити якісно і постійно розвиватися, — додає Дмитро, — і ми дотримуємося цих засад, не зраджуємо собі, не економимо на світлі та звуці заради якісних івентів. У наших мріях – зробити великий фестиваль, щось на зразок Let It Roll – відомого фестивалю драм-н-бейсу у Празі. Але там важливий і відмінний від нас нюанс – він відбувається коштом дотацій від країни. Мріємо, що коли-небудь проведемо такий великий фест на п’ять сцен, а потім станемо це регулярно робити. Зараз потрошку вирощуємо наше ком’юніті, степ бай степ готуємо слухачів, робимо інвестиції у майбутнє».

Розмірковуємо з хлопцями про те, як змінилися вечірки під час повномасштабної війни, і саме їхнє сприйняття. Як змінилася публіка на них, та її поведінка. Організатори, як ніхто інший, помічають це найкраще.

«Вечірки чекають, це однозначно, — каже Діма. Культура відвідування вечірок трошки змінилася, оскільки раніше публіка дуже мляво ходила саме на початок вечірки, зазвичай збиралися всі юрбою, а потім вже вривалися у прайм-тайм, або коли грав хедлайнер. Зараз з самого початку заходу є люди, яким цікаво, які хочуть насолодитися святом і нічого не пропустити. Ми відкриваємо двері, і через п’ятнадцять хвилин маленькими групками приходять люди, і перші артисти грають не для організаторів, як це було раніше».

Єгор додає, що це пов’язано з тим, що взагалі змінився формат вечірок: «Зараз немає нічних, є тільки денні, тому люди намагаються захопити якомога більше».

«Якимось дивним магічним чином, якщо ви прийдете на будь-яку іншу подію з драм-н-бейсом, чи просто іншу вечірку, ви зможете переконатися, як відрізняються там люди від тих, що приходять до нас, — наголошує Дмитро, — мені складно пояснити чому, можливо через швидкість чи розбитий ритм, може ще які чинники впливають. Але у нас атмосфера наймиролюбніша, люди стоять на барі й мило спілкуються між собою, всі дружньо поводяться, хоча, буває, що вперше одне одного бачать. На танцполі так само – повна повага до артистів, не знаю звідки цей феномен, але він є».

«Контингент справді відрізняється, — погоджується Діма. Люди з “Келлера” нас постійно запитують, коли ви вже наступну “Хованку” зробите (до речі, найближча – 13 липня у “Келлері”), чекаємо, там постійно позитивна атмосфера. Я, може, хіба один раз бачив, що хтось десь зайвого випив, але його чемно попросили заспокоїтися, і він все зрозумів з першого разу. В цілому – люди спокійні, люб’язні, веселі. Здебільшого приходять сюди свідомо, не просто потусити, і щоб вуха позакладало, їм дійсно цікава музика і комунікація з людьми».

---

Ця публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

---

Читайте також: «Ми боїмося публічно говорити про культурні події». Олена Афанасьєва про «Тотем», херсонську ідентичність та мистецтво під обстрілами