Головна
>
Інтерв'ю
>

Христина Соловій: “Я відчуваю, що за моєю особою є багато недосказаності”

Христина Соловій: “Я відчуваю, що за моєю особою є багато недосказаності”

Вперше Христина Соловій заявила про себе три роки тому на телевізійному шоу «Голос країни». Дівчина приїхала з Львова і заспівала лемківську народну пісню «Горе долом», чим розчулила тренера Святослава Вакарчука і потрапила до нього в команду. Конкурс Христина не виграла, але отримала значно більше – лідер гурту Океан Ельзи вирішив стати продюсером дебютного альбому співачки.

До альбому «Жива вода» увійшло 10 лемківських пісень, виконаних на новий манер, і лише дві авторські – «Тримай» та «Синя пісня». Однак саме «Тримай» вистрілила та дала можливість Христині заявити про себе як про самостійного артиста. Цього літа Соловій зібрала живий гурт і вперше виступала з ним на українських фестивалях. Зараз співачка дописує другий альбом та презентує кліп на перший сингл до нього. В лютому заплановано тур по Україні.

Ще до перших анонсів ми зустрілися з Христиною, щоб поговорити про майбутню платівку, вплив Вакарчука, самостійність у музиці, лемківську мову та значення концертів.

1new

– На якому ти зараз етапі?

– Зараз все має шанс дуже несподівано змінитися. Мені здається, що те, що ми довгий час писали, – не зовсім те, що я хотіла донести музикою і текстами. Декількома  піснями я  задоволена,  але багато хочеться переінакшити.

– Концерти вплинули на твоє сприйняття власних пісень?

– Дуже. І не тільки пісень. Я побачила людей, які слухають мої пісні.  Коли не було публічних виступів, все було інакше. Я не знала, як вони виглядають, чим живуть, що читають, не замислювалась над тим, які вони. А це виявилось для мене важливим. На Zaxidfest був дуже приємний для мене результат по кількості людей, які прийшли на концерт. Важко пояснити, але мені моментами здавалось, що я знаю особисто кожну людину.

Я сумніваюся, що кожний артист може собі відповісти, навіщо він це робить без всіляких клішейних фраз. На кшталт «музика – моє життя», або «я не можу жити без музики». Ми всі на щось сподіваємося. Я сподіваюсь навчитись віддавати своєму слухачеві те, за чим він приходить. Відчуваю,  що маю що віддати.

– Під час твого виступу на Atlas Weekend у мене виникло враження, що ти поки не дуже розумієш, що відбувається навколо.

– Я про це і кажу. Кожен виступ дає мені щось особисто. З’являються питання до себе, а згодом і відповіді. Починаю краще розуміти, навіщо це роблю. З більшою кількістю виступів – налагоджується енергообмін з публікою.

Музика, яку я пишу зараз, – це вже не фолк. Ці пісні – рефлексія прожитих днів. Вони про людей, яких я знала.

Фото: Андрей Максимов
Фото: Андрей Максимов

– Ти не думала спробувати написати щось англійською?

– Ні. Я із самого початку поставила собі завдання писати тільки українською. Але трапляється різне. Хотіла б написати французькою, кілька років вивчала її, і, хоч добре вже призабула, – це любов на все життя.

Взагалі, щодо мови пісень чи нестандартних висловів у текстах, мені здається, люди не сприймають те, чого вони не розуміють. Так було із моїм попереднім альбомом, тексти якого на 90% – це лемківський діалект. Люди, які мені писали із захопленими відгуками, – або переселені лемки, або лемками були їх предки і вони намагалися в цьому розібратися.

– А як у тебе з’явився інтерес до цього?

– Я одного разу почула пісню лемківською. І не зрозуміла, що це за мова. Подумала, що польська. Тоді я запитала у мами, а вона пояснила і сказала, що «так, ми лемки». Я тоді подумала: «Ну ок, лемки то лемки». Спершу я не надала цьому факту ніякої особливості. А потім воно ще раз виринуло і я почала активно розбиратися в цій темі.

В моїй родині лемківській пісні ніколи не одягали корону української народної пісенності. До моменту, коли це зробила я. До цього теж треба було прийти. По маминій лінії ми з братом маємо лемківське коріння, мабуть не без цього факту пісні з Лемківщини так голосно в мені зазвучали. Я називаю це покликом предків, який завжди нагадує мені, хто я і звідки.

– На наступному альбомі вже не буде лемківських пісень?

– Перший альбом – це моя здійснена мрія. Років 5 тому, я б і не подумала, куди приведе мене доля. Лемківські пісні нікуди не зникнуть, бодай тому, що навіть в авторських я відчуваю їхню мелодику. Зрештою, це для мене формотворча складова музичної сторони моєї особистості. Не хочу кардинально  відходити від тематики першої платівки, але те, чим я зараз живу – не зовсім лемківські пісні.

– З чого ти взагалі почала займатися музикою?

– Я зростала у досить таки музичному середовищі. Музика в моїй сім’ї була задовго до мого народження (батьки – хорові диригенти). Ми з братом вирішили, що не варто “узаконювати” стосунки з музикою дипломом. Тим не менш, грала на фортепіано і співала, бо відчувала в цьому потребу психологічну.

Мої виступи обмежувалися Дзигою у Львові. У мене був хлопець, який грав на віолончелі і ми з ним зробили експеримент: вокал та віолончель. Грали ті самі лемківські пісні. Розуміли, що наша музика цікава для вибіркового слухача. Хоча на той момент мені подобалося це робити і я взагалі не чекала, що хтось прийде і буде це слухати.

– А як ти тоді зрозуміла, що співаєш?

– Не зможу пригадати… Коли у родині всі співаки, то важко виокремити той сакральний момент. Це було чимось звичайним. Мені довгий час здавалось, що всі люди співають, що в цьому нічого надзвичайного нема. Я не замислювалась над своїми вокальними даними, технікою співу, манерою і всім тим. Виступала на вечорах самодіяльності в освітніх закладах.

Взагалі, я дуже хотіла стати актрисою, але батьки наполегливо переконували мене, що це не найкраща професія.

– У тебе ортодоксальна сім’я?

– Зовсім ні. Хоч деякі  галицькі традиції ми зберігаємо. Переїзд до Києва якоюсь мірою зробив з мене інтроверта. Сама по собі я дуже комунікабельна і цікава до соціального життя. Мені зараз хочеться дослідити за яких умов і обставин я починаю говорити, і чому інколи хочеться замкнутися в собі.

Відчуваю, що за моєю особою є  багато недосказаності. Чому я тут? Звідки в мене кліп Тримай? Чому в мене стільки переглядів на YouTube? Що взагалі за цим стоїть?

Вкрай засмучуюсь, коли чую про себе коментарі накшталт “маленька вискочка”, “ просто продюсерський проект Вакарчука”.

_mg_7944

– Але більшість саме так і думає.

– Я знаю. Прикро. Та все, що мені лишається – сприймати це як виклик. Ми зі Святославом також про це нещодавно говорили. Під час зйомок одного ролику, в мене несподівано вилетіла з уст фраза, що він мій хрещений батько в світі музики. Мені страшенно пощастило зустріти в житті таку людину. Без його віри і підтримки, навряд я б наважилась іти цим шляхом. Але найменше, чого б мені хотілось, це прикриватися його іменем.

Якось у київському кафе до мене підійшла дівчина і дуже щиро й натхненно продекламувала багато компліментів. Найбільше, що здивувало мене в ії словах – “Я завжди захоплююсь всім, що ви робите. Ви автор саундтреку мого життя”. Мабуть, моя реакція здивувала її ще більше. Я була спантеличена. Чи має вона уявлення, що я роблю взагалі? У  мережі лише дві мої пісні. Такі слова і аванси мені здаються дуже небезпечними, адже ти починаєш  боятись розчарувати таких людей чимось, що робитимеш далі. А хочеться як спочатку, бути собою і не намагатися сподобатись нікому.

– Ну тебе ще можуть пам’ятати по участі в «Голосі країни».

– Людина, яка з тобою зараз розмовляє, має мало спільного з тією дівчинкою з «Голосу». Будучи ще учасницею проекту, в мене було більше бажання і віри в те, що треба залишитися на кафедрі літератури в університеті. Коли ти приймаєш рішення займатися музикою – змінюється все.

Зокрема, багато пісень, які ми зараз записуємо, були написані десь в той період, що й Тримай. Зараз мені часто здається, що я виросла з них. Але записати деякі хочу. Бо це месседж, який я хотіла донести, але тоді не мала фізичної можливості це зробити. Треба багато часу і зусиль, а особливо, щоб обставини були на твоєму боці, щоб твій твір дійшов до адресата.

– Ти сама граєш на музичних інструментах?

Я закінчила музичну школу по класу фортепіано. На жаль, моєї “гри” вистачає, щоб записати пісню на диктофон і принести її музикантам. Хочеться більше цим займатись.

– Але все ж таки, якщо не Вакарчук, то що посприяло цій кількості переглядів на YouTube та прослуховувань на SoundCloud?

Насправді, ми навіть не робили агресивного промо альбому та кліпу. Просто виклали їх у мережу, я дала декілька інтерв’ю і все.

Звичайно, альбом “Жива вода”- це великою мірою майстерна робота Вакарчука. Рішення записати цей альбом у співтворчості – теж унікальне явище. За таку музику у нас мало хто береться.

Дуже важливо, щоб у тебе хтось вірив. Не важливо, це Вакарчук, кохана людина, мама чи брат. Якщо немає відчуття, що ти можеш робити щось неподібне до інших, тоді немає сенсу цим займатися.

Фото: надане прес-службою співачки

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Культура в регіонах
Від Onuka до Foa Hoka: як звучить Чернігівщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
13 Червня, 2024
Культура в регіонах
Від Wellboy до Re-read: як звучить Сумщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
13 Червня, 2024
Культура в регіонах
Музика Дніпропетровщини (Січеславщини): плейлист від Ліруму та Dnipropop
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
12 Червня, 2024