Кордон відвертості. Чому альбом Стаса Корольова звучить як щось зовсім інакше в українській музиці

Сьогодні, 14 травня 2021 року, вийшов дебютний альбом Стаса Корольова під назвою О_х. Це відбулося через рік після розпаду дуету YUKO, одним із засновників якого він був. Головний редактор LiRoom Олексій Бондаренко розповідає, чому ця платівка шокує та звучить як одкровення.

Дуже часто, слухаючи українську музику, у мене виникає відчуття, що артист або артистка зі мною абсолютно нещирі. Замало власних думок  і вдосталь клішованих ходів. Забагато абстрактних фраз та зайвої патетики.

Коли я вперше почув альбом Стаса – сторопів. Якщо чесно, я не був готовий до такого рівня відвертості.

О_х – це сповідь у музиці. Корольов розповідає свою історію, ділиться думками й переживаннями, зізнається у гріхах та залежності. 

Після прослуховування альбому складається враження, ніби ти  тиждень був замкнений з Корольовим у якійсь квартирі, де ви тільки пили, курили та говорили про життя. Стас розмірковує про музичну тусовку та закопує прекрасний жарт про пісню в ⅞, ділиться як складним – роздумами про країну та політику, так і беззмістовним – своїм розпорядком дня, коли робити особливо нема чого, та любов’ю до легких наркотиків.

Альбом можна розділити на дві частини – веселу й драматичну. Хоча веселою перша частина є хіба що за характером музичних ходів. Насправді ж увесь альбом просякнутий екзистенційним жахом.

Стас лякає сам себе і намагається розібратися у причинах цього. У коментарях до альбому я зустрів слово “арт-хорор”. Мені здається, воно найкраще передає жанр, до якого цей альбом можна було б віднести. 

Артист наголошує — альбом потрібно слухати від самого початку й до останнього звуку. Це має сенс. О_х – не підбірка синглів, не альбом, побудований довкола хіта. Це концептуальна розповідь, де кожна пісня має своє місце, а вся історія складається в метамодерністський пазл. 

У першому ж треці Стас дає рев’ю сьомій пісні – “волны” з Антоном Слєпаковим. Не чекаючи реакції аудиторії та критиків, автор по ходу пісень роздумує та передбачає, що ж вони скажуть про цю музику. Стас вступає в полеміку зі слухачем ще до того, як той почне слухати альбом.

На платівці є пісня, яку мало з чим можна порівняти за емоційним накалом. Це “утаи-утаи” – гранично натуралістична історія про те, як Стас втратив око та як це змінило його життя. Як сказав сам артист на презентації: “Я не знаю як би я змусив людей послухати цей трек, якби вів не попадався їм по ходу слухання альбому”. І це правда. Навіть через два тижні я так і не зміг переслухати цю історію знову.

Ще одна болюча пісня – “феничев / или”. Стас вголос проговорює усі ті питання, які виникають в українців протягом усього часу війни з Росією. Це потік думки, яка грає на нервах та зачіпає теми, про які зазвичай мовчать, бо не хочуть підіймати срач. Стас проходиться і по примарних патріотах, і по відвертих русофілах, які прикриваються патріотами. І якби на цій пісні альбом обірвався – це б створило ефект гільйотини. 

Але як автор, котрий прагне говорити, а не тільки епатувати, Корольов дає промінчик надії на останній пісні – “нейропластинчость”.

Музично охарактеризувати цю платівку доволі важко. Для мене – це суміш величезного впливу Вагоновожатых (іронічно, що Слєпаков звучить на альбомі) із приспівами Оркестру Че, любов’ю до альтернативи нульових та російського року. Корольов демонструє себе як майстерний мультижанровий продюсер, у якого нема пієтету до окремих інструментів. Він не боїться ані глибокого басу, ані ніжної гітари, ані грайливих клавіш. Усе працює на благо ідеї. Усе підкорене сторітелінгу. 

Можна було б причепитися до російської мови більшості пісень, але людина ладна сповідуватися будь-яким шляхом зручним для себе. Тож Стас розповідає історію тією мовою, яка є для нього найближчою. І це точно не той випадок, коли артист таким чином заграє з російським ринком. 

Поритися в аранжуваннях та текстах альбому – цікавий квест для аудіофілів. Там можна знайти й прямі відсилки до Radiohead, і Дафт Панк, і цитати з постів у фейсбуці. 

Нюанс у тому, що мені важко уявити бодай одну пісню із цієї платівки за її межами. Це не ті треки, які можуть крутити по радіо або показувати по ТБ. Цей альбом неможливо додати до фонових плейлистів. Це музика, яка потребує великої роботи від слухача.

Фон Трієр вкладав у вуста своїх героїв таку думку: “Фільм має бути схожим на камінець у взутті”.  Справжнє мистецтво має постійно муляти, змушувати ворушитися й думати. Альбом Корольова саме такий – незручний, складний та неоднозначний. Але саме це наближає його до музики як мистецтва, а не як розваги.

Стас – людина, яка втомилася від жорен шоубізнесу, що постійно змушують працювати на створення контенту. Він це добре відчув поки працював у проєкті YUKO. Але професійних навичок, здобутих у цьому процесі, вистачає, аби тепер творити антикомерційну музику, яка за якістю не поступається комерційній.

О_х – це антишоубізнес. Це концептуальне висловлювання людини, яка перестала боятися не сподобатися оточенню. І саме це робить дебютник Корольова унікальним для української музики останніх років. Він доходить до кордону відвертості, за яким нема вороття. Після такого альбому будь-яке лицемірство буде сприйматися як зрада.

9/10

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.