Як краматорський простір «Вільха» задав тренд в області? Микола Дорохов про перший молодіжний центр Донеччини та культурний розвиток міста
Як краматорський простір «Вільха» задав тренд в області? Микола Дорохов про перший молодіжний центр Донеччини та культурний розвиток міста
«Якщо сьогоднішнє боронять наші захисники й захисниці, то завтрашнє формують ті, хто працює з молоддю та культурою», – наголошує Микола Дорохов, засновник та керівник першого молодіжного простору на Донеччині. Влітку 2014 року, після звільнення Краматорська від російської окупації, в місті не було жодних ініціатив, які б забезпечували розвиток та дозвілля для молоді. Тому чоловік з колегами вирішили створити місце, де молоді люди могли б проявляти себе.
Культурний простір отримав назву «ВІЛЬна ХАта» (Вільха). Згодом досвід центру почали транслювати та адаптовувати в інших містах регіону. Дехто із «випускників» простору продовжив працювати в культурному руслі не тільки в Україні, а й за кордоном.
Після початку повномасштабного вторгнення Микола переїхав у Івано-Франківськ, де продовжив організовувати та брати участь у культурних подіях.
Журналістка Анастасія Дем’янюк поговорила з Миколою Дороховим про вплив його роботи на життя Краматорська й регіону, початок великої війни, інтеграцію в професійне середовище іншого міста та культурні виклики Донеччини зараз.
Цей текст створений в межах проєкту «Стійкість місцевої культури», у якому ми розповідаємо про те, як розвивається та відновлюється культура в регіонах, які знаходяться на лінії зіткнення або ж були деокуповані. Це історії про митців та культурних діячів, які попри війну плекають культуру своїх рідних місць, а також допомагають Україні у спротиві Росії.
Створення «Вільної Хати» як простору для молоді
До заснування «Вільної Хати» в Миколи не було схожого досвіду. За його словами, ідея з’явилася у лютому 2014 року, під час освітньої подорожі до Львова, організованої Львівською освітньою фундацією. Там Микола познайомився з ініціативою «Фредра.61». У будинку на Фредра, 6, у квартирі «1» організатори створили простір, де проводили події. Миколі сподобалася така ідея, тому він замислився про створення чогось схожого.
Згодом розпочалася війна, тому задум був відкладений. Улітку 2014 року, після звільнення Краматорська від російської окупації, тут розпочали роботу волонтерські табори «Будуємо Україну Разом». У межах цього до міста приїхали засновники «Фредра.61» та разом з Миколою пригадали, що хотіли створити культурний простір.
«Вирішили, що через декілька місяців треба почати працювати над відкриттям простору. Ми шукали приміщення та гроші. В грудні 2014 року заснували “Вільну Хату”», – згадує Дорохов.
За словами Миколи, у 2014 році Краматорськ після короткої окупації був напівпустим, людям не було чим займатися та як розвиватися. Завданням «Вільхи» було дати можливість місцевій молоді проявити себе, дати їм простір для відпочинку, розвитку та знайомств.
Перші пів року організація працювала дуже активно. Протягом одного дня могли відбуватися зовсім різні події: музичний вечір та тренінг з розвитку лідерських якостей. За прикладом «Вільхи» простори почали створювати не тільки в Краматорську, а й в області.
Про музичну студію, переосмислення травневих свят, театральну лабораторію та збірку поезій
Як згадує Дорохов, його організація задала тренди молодіжній роботі в області. Люди відкривали для себе нові локації в місті та проводили події там, де раніше нічого не відбувалось. У музичних гуртів з’явився стимул займатись музикою, бо в них тепер була можливість десь грати, каже Микола. За його словами, «Вільха» постійно підтримувала людей. У цьому велику роль відіграла музична студія, створена організацією.
«В нас було дві спроби зробити студію. Спочатку – в одному з місцевих палаців культури. Як виявилось, там був пріоритетнішим гурток літніх жінок, а не заняття з музики для молоді. Тому ми звідти з’їхали та довго шукали інше приміщення. Згодом знайшли, там не було світла та води, проте нас влаштовувала ціна та локація. Потім довго проводили електрику й воду, ще й зробили ремонт. Студія була репетиційною для місцевих музикантів, також там почали записувати подкасти, пісні, програми на телебачення. Згодом на студії ми записували лайви місцевих гуртів», – розповідає Микола.
Коли надворі потеплішало, «Вільха» організовувала фестивалі просто неба. Так в Краматорську започаткували фестиваль «Гаївки», де відновлювали традиції святкування Великодня.
«Потім ми переосмислили це та зробили альтернативу травневим святам. Бо як у нас їх зазвичай святкували? Йшли смажити шашлик і пити горілку. Натомість ми організували сімейне свято. На велику міську подію приходило багато людей, востаннє фестиваль за один день відвідало близько 2000 людей», – говорить Микола.
У «Вільній Хаті» була театральна лабораторія – сучасний театр. За словами Дорохова, в Краматорську історично розвинена культура відвідування театру. Проте тоді в місті був тільки один театр, який працював стабільно. Організатори «Вільхи» побачили, що на це є попит, тому спробували працювати в такому напрямку. В межах лабораторії проводили тижневі інтенсиви, де режисер навчав молодь театральному мистецтву. Після навчання група організовувала власну невеличку виставу.
«Згодом вони робили документальні вистави як і в Краматорську, так і поза ним. Дехто після “Вільх” організовував виставки та створював фільми навіть за кордоном. Це важливо, що та молодь, яка до нас ходила, далі продовжила щось творити та вносити свої контексти в різних містах або навіть державах», – згадує засновник «Вільної Хати».
Вечори поезії були одними з перших подій організації. За словами Дорохова, навколо них сформувалася незалежна спільнота, яка сама почала їх проводити. «Вільна Хата» вирішила підтримати новоутворену спілку, тому у 2021 році видала збірку «Розквітла Вільха», яка складалася з поезії представників цієї спільноти. Невеличкий тур з презентації книжки організували деякими містами Донеччини. Микола каже, що хоче забрати партію збірок з Краматорська та роздати різним просторам в Івано-Франківську.
Вплив на розвиток людей, міста та регіону
У 2021 році організація ініціювала розробку альтернативної айдентики міста. За словами Миколи, тоді айдентика міста була застарілою. В межах простору зробили дизайн-лабораторію, проводили семінари на цю тему, розмовляли з дизайнерами.
«Ми намагалися співпрацювати з міською адміністрацією, робили дослідження, спілкувались з краєзнавцями. Хотіли, щоб це була виважена та глибока робота, а не просто картинка, яка нічого за собою несе. Коли ми закінчили, то презентували людям з адміністрації. Вони, можливо, недостатньо серйозно до цього поставились, але запропонували далі працювати разом в цьому напрямку».
Також в Краматорську чоловік з колегами організовували дні музики, під час яких робили так, щоб звучали всі райони міста. Для цього залучали різні локації, заклади харчування. В межах події люди відкривали для себе нових музикантів та місця. За словами Миколи, це консолідувало різні міські ініціативи.
Якось у Краматорську з’явилось багато муралів та була встановлена велика інсталяція про сучасне мистецтво, згадує чоловік. Як каже Микола, місцевим прибічникам російського патріархату та любителям Радянського Союзу це не сподобалось, тому вони зробили петицію, щоб її прибрали. Але була й альтернативна – за збереження інсталяції.
«Ми організовували акцію протесту, включали молодь у взаємодію з владою. Про демократичні процеси ми розповідали шляхом організації різних подій в місті, проводили курси громадянської освіти. Важливо показувати молоді, що вона може впливати на міське життя. Нам це вдалося зробити, враховуючи те, чим займаються так звані випускники «Вільхи». Багато хто, закінчуючи школу, їхали вчитись у великі міста, проте їм було важливо потім повернутись додому й щось змінювати тут», – розповідає Микола.
Він поділився історією Єгора Кучерука, засновника унікального фестивалю авторської музики «Леся Квартиринка». Микола з колегами допомагав Єгору з ресурсами для його першої виставки. Вона відбувалася в недобудованій дев’ятиповерхівці, де Єгор розмалював цілий поверх, розвішав свої картини та влаштував перформанс. Микола вважає, що «Вільха» показала молоді можливості невеликого міста.
Найбільшим впливом організації він вважає те, що її досвід транслювали й адаптовували в інших містах і це працювало. Микола зізнається, що він тільки з часом може дізнатися, що «Вільна Хата» на когось вплинула певною подією.
Про початок повномасштабної війни, переїзд до Івано-Франківська, інтеграцію в його культурне середовище та допомогу рідному місту
У 2015 році в межах «Вільхи» з’явився проєкт «Добрий сусід», де допомагали багатодітним сім’ям чи сім’ям з важкими життєвими обставинами. В їхніх помешканнях силами волонтерів проводили ремонти, для допомоги залучали гроші міжнародних партнерів та працювали з деякими бізнесами, які робили знижки чи давали свої матеріали. Микола згадує, що вони допомогли багатьом сім’ям, навіть зберегли деякі з них. Як логічний розвиток проєкту, хотіли створити соціальне підприємство майстерні з дерева, щоб це могло генерувати кошти чи меблі. За словами Дорохова, коли для початку роботи було вже все обладнання та вдалось зробити перший воркшоп, то розпочалась повномасштабна війна. Перше, що Микола з колегами вивіз з Краматорська – це обладнання майстерні.
«В Івано-Франківську ми створювали меблі для вимушено приміщених сімей, бо багато людей позаїжджали в зовсім порожні квартири. Таким чином допомогли чотирьом сім’ям. Потім хлопці повернулись до лав Збройних сил, тому проєкт призупинився. Також до Івано-Франківська перевезли музичну студію. На її базі вже сформувалась крута спільнота місцевих та переселенців, які займаються музикою», – ділиться Дорохов.
За станом здоров’я Микола виїхав з Краматорська в кінці березня 2022 року, місяць лікувався у Львові, а згодом перебрався до Івано-Франківська. Коли розпочалася повномасштабна війна, «Вільна Хата» була з одним з гуманітарних хабів міської системи, там видавали та приймали різну допомогу.
«В переддень, як все почалося, в нас була подія – презентація документального фільму разом з режисером, який працював фіксером і їздив з журналістами по області, я теж так підпрацьовував. Після показу фільму мені зателефонували медійники, яких я возив і сказали, що завтра почнеться війна. З часом ми долучились до гуманітарної міської мережі простором і волонтерами, весь час проводили там», – розповідає Микола.
В Івано-Франківську «Вільха» як організація працювала в форматі проєктів «Добрий сусід» та «Нормальна столярка». Зараз Микола є подієвим менеджером у громадському ресторані «Urban Space 100». За його словами, він вже інтегрувався в місцеві спільноти, які роблять щось хороше в місті.
«Я організовую події, розкриваючи ініціативи Івано-Франківська та поза ним, підтримую місцевих музикантів, привожу свою апаратуру в «Urban» і проводжу концерти. Я знав, що не робитиму «Вільну Хату» в Івано-Франківську, бо в цьому нема потреби. Тут є багато ініціатив, які мають вплив на міське життя. «Вільха» цінна такою саме в Краматорську. Важливіше вписатись в міське життя та принести йому щось нове. Зараз я допомагаю різним місцевим проєктам. Класно бути частиною чогось крутого в іншому місці. Якщо мене запрошують кудись стати частиною команди, то, мабуть, я роблю щось правильно», – ділиться чоловік.
У рідному місті Микола був давно, проте дуже хоче нарешті туди потрапити. За словами чоловіка, до нього постійно звертаються за контактами щодо житла в Краматорську. Як пояснює Микола, це складне питання, адже ще в серпні 2022 року його зв’язки щодо житла вичерпалися. Окрім цього, він за можливості направляє міжнародні чи гуманітарні організації в Краматорськ. Маючи соціальний капітал, чоловік намагається використовувати його на благо свого міста та регіону.
Зараз активіста запросили на ініціативу «Потужняк» в Івано-Франківську. Микола зізнається, що для нього це велика шана. Чоловік каже, що закохався в неї, бо це про щирість, прямоту та любов між людьми. Івано-Франківськ подобається Миколі місцевими спільнотами, які змінюють місто на краще, а це те, що він з колегами робив у Краматорську.
Культурні виклики Краматорська та регіону під час повномасштабної війни
Після того, як Микола виїхав за межі регіону, він продовжив слідкувати за культурним процесом там. Чоловік порадив слідкувати за Олексієм Ладикою, краматорським журналістом, який поширює контент про життя в місті в соцмережах. Окрім цього, він організовує там різні події, наприклад, музичні чи кіновечори. Микола згадує, що Олексій – один з тих, хто стабільно ходив на події «Вільної Хати».
Також Микола вважає вартим уваги дитячий культурний простір «Терикон» в Краматорську. Там не тільки забезпечують дітей дозвіллям, а й займаються відбудовою, їздять у прифронтові міста та надають там медичні послуги.
«Краматорська може не бути через якийсь період часу, тому там важко працювати з культурним розвитком, адже йде мова про виживання. В мене немає оптимістичних думок з цього приводу. Поки не знайшлося рішення або інструмента, який буде протидіяти ворожій авіації, то міста будуть стиратися як Авдіївка. Нещодавно Олексій Ладика запросив мене виступити на його події в Краматорську. Я дуже потішився з цього, але на тлі того, що відбувається навколо, важко щось таке робити. Олексій сказав класну річ: “Знаючи, що цього може не бути, треба жити повноцінно, поки є можливість”. З цієї логіки можна щось робити й, звісно, воно матиме результат. Але вже не в Краматорську, якщо все буде так погано, як ми очікуємо», – ділиться думками Микола.
За словами Дорохова, його як менеджера, спеціаліста та музиканта, в основному сформувало рідне місто й оточення, хоча великий вплив зробили й інші регіони України, де чоловік навчався. Для Миколи Краматорськ – це про щирість та відвертість:
«Мені ще з 2015 року дорікали, що я займаюся зараз не тими речами. Тоді я казав, що, якщо сьогоднішнє боронять наші захисники й захисниці, то формують ті, хто працює з молоддю та культурою. Культура – це ефективний і крутий інструмент донесення думок і розвитку демократії, включеності людей в різні процеси. Хоч зараз і рівень включеності людей виріс, але він все одно недостатній. Культура важлива як вплив. Мистецтво – це про бачення якоїсь конкретної людини через призму її досвіду. Треба провокувати в людей думки про те, що навколо. Навколо цього починають створювати різні ініціативні групи, спільноти, які потім мають вплив на міську владу. Згодом це розростається в масштабі країни».
Ця публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: