«Культура регіону потрохи оживає». Музикант Іван Мамикін про службу в ЗСУ, вплив війни на нішевих музикантів і зруйновані плани
«Культура регіону потрохи оживає». Музикант Іван Мамикін про службу в ЗСУ, вплив війни на нішевих музикантів і зруйновані плани
У 2021 році Іван Мамикін і гітарист Євген Дребет об’єдналися і створили блек-метал гурт Mrtva Vod. З того часу вони випустили мініальбом Flora of Evil та повноформатний альбом Divided in Life.
Ще до 2022 року обидва учасники гурту проходили військову службу. Напередодні повномасштабного вторгнення Іван готувався до навколосвітньої подорожі в складі джаз-бенду, а Євген вже служив в 36 бригаді морської піхоти. Зараз служить й Іван, Євген вже понад два роки у російському полоні.
Журналістка Дарія Подвишенна поспілкувалася з Іваном Мамикіним, як війна перекреслила плани музикантів і як Миколаїв вплинув на музику гурту.
Цей текст створений в межах проєкту «Стійкість місцевої культури», у якому ми розповідаємо про те, як розвивається та відновлюється культура в регіонах, які знаходяться на лінії зіткнення або ж були деокуповані. Це історії про митців та культурних діячів, які попри війну плекають культуру своїх рідних місць, а також допомагають Україні у спротиві Росії.
Як регіон відображається у творчості?
Назва гурту Mrtva Vod походить від однойменної річки на Миколаївщині. В області є Актівський каньйон, який ще називають «Долиною диявола». Там протікає річка Мертвовод, яка впадає в Південний Буг:
«Це рідна назва з нашого регіону й вона найкраще підходила до того жанру, який ми хотіли грати», — каже музикант.
Іван каже, що Миколаїв досить депресивно вплинув на музику гурту. Хоча сам регіон музикант описує як доволі мальовничий, сказати те саме про обласний центр він не може:
«Миколаїв сам по собі доволі депресивний. До 1991 року він був закритим містом, сюди потрапити було майже неможливо, бо до розвалу СРСР тут було майже 250 військових частин. І взагалі саме місто дуже невигідно відрізняється від усіх інших міст гнітючою радянською атмосферою. Саме місто дуже сіре: типові дев’ятиповерхівки й нескінченні заводи, куди не кинь оком. Тому саме так воно на нас і вплинуло».
Студія Stygian Black Hand в огляді на лонгплей Divided in Life, який вийшов у березні 2022 року, писала:
«Mrtva Vod викликає потужний гіркий звук через похмурі мелодійні акорди та моторошно арпеджіовані повільні пасажі, використовуючи суть скандинавського блек-металу 90-х років, як-от Armagedda, Sortsind і Darkthrone, а також музику класичних фільмів жахів. Хоча такі похмурі та жахливі тони є звичайним явищем у блек-металі, ті, які викликають Mrtva Vod, походять з особистого досвіду зростання в непередбачуваному та войовничому середовищі України. Оскільки справжній терор війни лише зараз розгортається на світовій арені, Mrtva Vod існувала за цією завісою задовго до того, як вона потрапила в очі Заходу, і зараз живе через це».
«В армії музикою займатися неможливо»
Коли розпочалася повномасштабна війна Іван уже був цивільною людиною. Він звільнився з військової служби 2020 році. Того ж року почав працювати над мініальбомом Flora of Evil, що вийшов у 2021 році.
24 лютого 2022 року Іван вийшов о пів на п’яту до магазину. Каже — приблизно в той час Миколаїв почали бомбити.
«У мене на той момент був підписаний контракт на круїзне судно “Королева Єлизавета”. За фахом я музикант, і повинен був йти на нього грати у джаз-бенд під час навколосвітньої подорожі. Як бачите, не склалося, і всі плани були зруйновані повністю», — ділиться виконавець.
А Євген на той час знаходився в 36 бригаді імені контрадмірала Михайла Білинського. Він брав безпосередню участь у відсічі збройної агресії у Маріуполі, де потрапив у російський полон.
«11 квітня 2022 року він перестав виходити на зв’язок. Ми довго не могли дізнатися, що там сталося, я до останнього не хотів вірити у щось погане. Трохи згодом з’ясувалося, що він потрапив у полон. Там повністю все закінчилося — боєприпаси, їжа, зброя. Наскільки я знаю, вони намагалися вийти з заводу, але потрапили в оточення вночі й усіх взяли в полон», — розповідає Іван.
Іван додає — з його колег мало хто залишився у Миколаєві: більшість або виїхали, або пішли воювати. Він переважно спілкується з тими, хто зараз перебуває в ЗСУ. Каже: настрої в людей різні, але всі роблять свій внесок у наближення перемоги. Щодо музики, то війна все поставила на паузу.
«Все застопорилося, а за майже 2,5 року я брався за гітару може разів десять. В армії музикою займатися неможливо, бо немає ні сил, ані бажання», — ділиться музикант.
Нині говорити про поновлення діяльності складно, адже треба дочекатися, поки Євгена звільнять з полону.
«Звичайно, я сподіваюся на краще, але ж ви бачите, що росіяни як вид не мають жодних моральних норм, не кажучи вже про дотримання Женевських конвенцій. І я не знаю, що вони робили з ним і через що Євген пройшов за ці два роки й три місяці. Я думаю, що він там пережив дуже погані дні й не знаю, чи буде в нього бажання щось робити після того», — ділиться Іван.
Культура на Миколаївщині оживає
Музикант зазначає, що війна спричинила певні світоглядні зміни серед миколаївців.
«З початку повномасштабної війни я помітив, що андеграундні кола у моєму місті перейшли на державну мову, і це мені дуже подобається. Я не виняток, дуже довгий час розмовляв російською», — рефлексує виконавець.
А як це вплинуло на культуру регіону — зараз йому сказати важко. На початку війни культура в регіоні стала на паузу, адже були більш серйозні безпекові виклики.
«А тепер я бачу, як культура нашого регіону по трохи оживає. Проводяться якісь концерти. Іноді, приїжджаючи у відпустку чи до шпиталю, я бачу, що в місті проводяться певні заходи. Не дуже стежу за музичними новинами з мого міста, але бачу, що періодично там з’являються нові гурти, нові альбоми й це, безумовно, добре», — ділиться музикант.
Він також додає, що у 2022 році бачив більшу об’єднаність людей, а нині це трохи змінилося:
«Я бачив, що всі працюють на перемогу, віддавали останнє, волонтери були скрізь. Я неодноразово бачив, як люди віддавали по половині своєї зарплати на військові частини. А зараз, не знаю, мабуть, причина у втомі. Можливо люди втомилися. Я розумію, це важко».
І зазначає — так чи інакше, ставлення до Росії вже ніколи не буде таким, як до 2022 року.
Ця публікація була підготовлена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України». Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Читайте також: «Ми боїмося публічно говорити про культурні події». Олена Афанасьєва про «Тотем», херсонську ідентичність та мистецтво під обстрілами
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: