Як українці слухають музику під час війни? Суб’єктивне дослідження

Музичний оглядач Юрій Береза через аудиторію свого музичного Telegram-каналу «Березовий сік» вирішив дослідити, чи змінилися в українців звички прослуховування музики під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Спеціально для LiRoom він розповідає про результати.

Кінець року — завжди змагання у музичних підсумках. Топи найкращих альбомів.  Які артисти та пісні були у фаворитах. Скільки музики слухали загалом. Мій результат згідно із Spotify Wrapped — 18 тисяч хвилин. Це 14 днів за рік. Або 28-30 хвилин на добу. До слова, це у два рази менше, ніж у 2021-у. 

Але я вирішив перевірити та попросив підписників Telegram-каналу «Березовий сік», поділитися загальним часом прослуховування пісень за рік. За деякими винятками, результат виявився приблизно таким самим, що і в мене — 18 тисяч хвилин. 14 днів з усього року. 28-30 хвилин на добу.

Ось вам приклад, щоб зрозуміти наскільки це мало. Російське вторгнення ніяк не вплинуло на кількість релізів, що виходять щотижня у світі. Це як мінімум 10-15 альбомів від знаних артистів і ще сотні-тисячі — маловідомих. Виходить, що у середньому український слухач навіть не дослухав один альбом до кінця.

Причина зниження взаємодії із музикою очевидна — повномасштабна війна. У когось немає часу, бо роботи стало у 10 разів більше. Хтось взагалі вважає недоречним будь-який спосіб відволікатися від нагальних подій. Мільйон людей воює. Хтось — немає зв’язку. Хоч причина і зводиться до єдиного знаменнику, але шлях до нього у кожного свій.

Тому я вирішив запитати у людей, як змінилася звичка прослуховувати музику і як її повернути назад, якщо дуже хочеться.

Що змінилося

Невеличке опитування пройшло 135 людей. Було декілька запитань:

1. Скільки музики ви слухали до 24 лютого?
2. Скільки музики ви стали слухати після 24 лютого?
3. Який настрій в музиці ви полюбляли до 24 лютого, а якому почали надавати більше переваги саме у ці 9 місяців? 
4. За ці 9 місяців до якої музики ви більше схиляєтесь. Тієї, що вам знайома, комфортна та з приємними спогадами? Або до тієї, що нова, незвідана і у яку треба заглибитися?
5. Якщо ви обираєте стару та знайому музику, то скоріш за все, вона вам допомагає відволіктися від того, що відбувається зараз. Чи дійсно це допомагає?
6. Якщо ви обираєте нову музику, то чому?
7. Як би ви собі пояснили те, що ви стали слухати менше музики за 9 місяців? Це лише вторгнення або може щось інше?

Виходячи лише з перших двох запитань, можна прослідкувати, що загальна кількість споживання зменшилася. Деякі люди перестали слухати музику взагалі. Деякі — зменшили час до 30 хвилин на день. А хтось навпаки — трошки збільшив споживання музики, відносно часу до повномасштабного вторгнення. Тих, хто приділяє музиці лише декілька годин на день лишилося відносно небагато.

При цьому смаки людей істотно не змінилися. Третина опитаних відповіла, що стала слухати інші жанри. Інші дві третини — досі або обирають музику під настрій, або слухають те саме, що й раніше.

Але є дещо цікаве у виборі музики з точки зору того, коли вона вийшла. Майже 61% слухають як нову, так і стару музику. Але якщо говорити більш конкретно, то стара та знайома музика переважає новинки. Бо це, на думку майже 55% опитаних, допомагає відволіктися та згадати про щось хороше. 

Нову музику здебільшого обирають, бо не хочуть відмовляти собі у пошуку цікавого навіть зараз. Також серед відповідей переважали рекомендації від алгоритмів та те, що воно (нове) слухається на автоматі.

Головною причиною, чому музики у житті стало менше, трохи більше половини опитаних назвали повномасштабне вторгнення. Серед інших варіантів — багато роботи, переїзд в інший регіон або країну, страх щось не почути або повна переорієнтація на новини, щоб бути у курсі подій.

Але зрозуміло, що стримігами в Україні користуються далеко не всі. Тому я вирішив звернутися до найпопулярнішого джерела розповсюдження аудіо — радіо. Генпродюсер медіахолдінгу ТАВР-Медіа Віталій Дроздов розповів мені, що на початку вторгнення українці слухали радіо менше, але за два місяці ситуація почала виправлятися:

«Ми бачили падіння слухання, бо всі транслювали марафон. Але вже в квітні ми побачили зростання. Влітку вже наші головні станції відновили обсяги слухання. Інші станції відновили своє слухання у вересні-жовтні. До речі, відключення електроенергії не мають негативного впливу на рейтингі, а деякі станції під час відключень слухають навіть більше».

Також він зазначає, що доросла аудиторія (30-55) переважає молодь (15-29) у прослуховуванні радіо, але не сильно:

«Думаю, що людям спокійніше слухати радіо, ніж стрім. Бо на радіо немає відчуття самотності. А також в разі чогось в новинах скажуть важливу інформацію».

Виникає питання: «А чи було таке саме сприйняття музики під час інших воєн у різних століттях?»

Ні, і це можна пояснити на прикладі Другої Світової Війни. Під час WW2 тільки-тільки з’явилися звичні для нас платівки з вінілу на 33 оберти. У людей з комунікацій для трансляції було лише радіо.. А тодішні жанри не могли похизуватися такою різноманітною палітрою як зараз. 

Музику транслювали дозовано, а певна її частина зосереджувалася саме на пропаганді та агітації. Наприклад, We’ll Knock the Japs Right into the Laps of the Nazis Л’ю Полака. Або ж повна опозиція з точки зору сенсу — We’ll Meet Again Вери Лінн. Її покликання — заспокоювати та давати надію. Ось рядок: «Ми зустрінемося. Не знаю коли та де, але ми зустрінемося одним сонячним днем».

We’ll Meet Again, як і більшість композиції того часу, стала одним із символів епохи. Символів, які або об’єднують та розраджують, або піднімають моральний дух. Ми теж маємо такі, за прикладами далеко ходити не треба. Kalush — Стефанія та Туча — Russia Is A Terrorist State.

Але у чому тоді різниця? По-перше, повномасштабне вторгнення Росії в Україну відбувається у той час, коли технології розвинені, а проникнення музики у суспільство максимальне. Якщо пройтися вулицею та позазирати в екрани смартфонів перехожих, то кожен другий чи третій точно щось слухатиме. Ми вже давно маємо не тільки символічні пісні, а музику під будь-який настрій. І нам немає потреби робити додаткових зусиль, щоб послухати щось.

По-друге, доступ до інформації став необмеженим. Якщо у Другу Світову звістка з фронту могла йти декілька днів, то зараз ми дізнаємося про все у лічені хвилини: що вибухнуло, де прилетіло, скільки людей загинуло, скільки ракет збили бійці ППО. Рівень стресу неймовірний. Це не значить, що люди у сорокових не хвилювалися. Просто в них не було щільного та постійного інформаційного тла, яке відволікає від усього.

То що робити?

Психотерапевтка Вікторія Веретеннікова каже, що треба прийняти той факт, що музика може бути набагато потужнішою силою, ніж ми думаємо: 

«Музика викликає емоції, з якими буває складно впоратися: туга, смуток, сльози. Це підсилює поточні переживання. Крім того, музика може викликати спогади з минулого життя, коли “все було добре”. Люди, які в більшості своїй знаходяться в довгостроковому виснаженні, можуть не справлятися з такими емоціями. Після них почуваються ще більше втомленими, розбитими та засмученими. Звідси з’являється відчуття безпорадності і безнадійності».

Одне з явищ, яке проявляється у ці часи — «провина вцілілого». Це когнітивне викривлення, яке змушує відчувати провину. У нашому випадку — із прослуховуванням музики:

«Ви відчуваєте провину, якщо продовжуєте слухати музику, цікавитися новинками. Кажете собі що це не на часі.  Але якщо таке почуття є, воно свідчить про те, що ви хороша людина, яка вміє співчувати і глибоко переживати горе, втрати. А хороша людина не заслуговує на самопокарання або самообмеження».

То як повернутися до прослуховування музики і відчувати себе спокійно? Можна почати з того, що вже знайоме — як ми казали вище. А можна обрати інший спосіб:

«Почати з класичної музики. Розглянути інший підхід до прослуховування музики. Наприклад, зробити це необхідним процесом накопичення сил для відновлення власного ресурсу, від якого стає легше. Який заспокоює і втішає. Як плекання турботи про себе. Адже наш обов’язок щодо себе – це зберегти себе за будь-яких умов. Дожити до перемоги здоровими і адекватними».

Що маємо у результаті

За результатами мого опитування видно, що прослуховування музики серед українців зменшилося. Але на мою думку це стосується того прошарку, який тісно взаємодіє із технологіями на кшталт стримінгів, месенджерів та соцмереж. Разом із цим прослуховування музики та передач на радіо не тільки не скоротилося на радіо, але деінде зросло.

Втім, проблема відсутності бажання слухати музику існує. То що робити? По-перше, усвідомити, що це не прокляття на все життя, а цілком природний процес. Бо ми працюємо набагато більше, ніж раніше. Живемо у постійному стресі через обстріли, відключення електроенергії та інформаційне тло.

Може здаватися, що зараз не час для розваг чи розради. Але психологи кажуть: цьому завжди потрібно приділяти увагу. Це піклування про себе та дослухання до внутрішніх потреб. І найголовніше — це не злочин. Тож потроху українці повернуться до прослуховування музики. Це буде не за день чи тиждень. Але вже у підсумках наступного року ми будемо бачити набагато більші цифри. А у топах пісень — літні хіти, що прослухані на пляжі у вільному Криму.

---

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «MC2C (Media City to City): Creating city-to-city media connections for local and Ukrainian diaspora audience needs». Його реалізує Львівський медіафорум у партнерстві з Thomson Media та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

---

Читайте також: «Ой у лузі червона калина» — баротравма вушної раковини для росіян