«Мистецтво — це про те, як через новини та смерті не збожеволіти». Євген Гомонюк про евакуацію миколаївських музеїв та кадрову кризу

Миколаївська платформа My Art вже багато років створює і підтримує у місті культурні проєкти. Вона об’єднує кілька громадських організацій. Команда проєкту працює в різних напрямках: займається збереженням історичної спадщини, влаштовує культурні події в Миколаєві, зокрема, фестиваль актуального мистецтва Mykolaiv Art Week, співпрацює з музеями та відцифровує архівні фото та цінні експонати. 

З початком повномасштабного вторгнення команда пережила багато викликів: постійні обстріли міста, кадрову кризу, відсутність у місті базових потреб, як-от водопостачання. 

Журналістка Дарія Подвишенна розпитала співзасновника платформи Євгена Гомонюка про те, як My Art продовжувала діяльність в умовах війни: як волонтерила для того, аби миколаївці мали безпечні культурні простори, а місцеві музеї могли врятувати мистецькі твори, як команда активно зайнялася тематикою збереження ідентичності Півдня.

Цей текст створений в межах проєкту «Стійкість місцевої культури», у якому ми розповідаємо про те, як розвивається та відновлюється культура в регіонах, які знаходяться на лінії зіткнення або ж були деокуповані. Це історії про митців та культурних діячів, які попри війну плекають культуру своїх рідних місць, а також допомагають Україні у спротиві Росії. 

Волонтерство, арттерапія і сцена в укритті театру

Те, що війна рано чи пізно почнеться, розуміла вся команда. За словами Євгена, у перші місяці війни з Миколаєвом відбувалося те саме, що відбувалося з Харковом. Були постійні обстріли, стало небезпечно навіть виходити на вулицю. Вже у травні у місті почалися перебої з водопостачанням. Миколаїв був напівпустим, адже люди масово евакуювалися. Частина команди тимчасово виїхала за кордон, тож всю роботу довелося перевести в онлайн-формат. 

«Щоб не втратити глузд, ми вирішили зберегти зв’язки та просто підтримувати контакти. Пам’ятаєте, як ми постійно запитували один одного “Ти як?”? Це було важливо, особливо коли ми не мали можливості впливати на ситуацію на фронті. Так ми обрали арттерапію і проводили нетворкінгові зустрічі в онлайн спільнотах мистецтва, театру та інших. Ми об’єднували миколаївців, що перебували по всьому світу — в Європі, Америці та інших містах України. Це була можливість побачитися, поспілкуватися та поділитися лайфхаками в новому житті. Це було літо 2022 року», — розповідає Євген.

До війни команда My Art планувала великий проєкт співпраці з трьома музеями щодо цифрування мариністичного живопису. Але після вторгнення потрібно було рятувати експонати музеїв, тож оцифровувати їх не було часу.

У квітні-червні 2022 року команда допомагала з евакуацією колекцій у безпечні місця, а також залучала партнерів, які надали п’ятьом музеям Миколаєва пакувальні матеріали.

«Ми допомагали з евакуацією творів Очаківського музею Мариністичного живопису фактично під обстрілами. Він і досі обстрілюється, тому що там через Дніпробузький лиман 8 кілометрів до лінії фронту, і відповідно вся артилерія, будь-яка дістає до міста, і місто “утюжать” постійно», — розповідає Євген.

Вдалося евакуювати всі роботи, які були в Очаківському музеї — а це понад тисяча експонатів. 450 з них оцифрували. Також оцифрували тисячу історичних фотографій і поштових листівок.

Ще один напрямок, який взяла на себе команда My Art — це волонтерство. Зокрема, допомагала створювати прихисток для ВПО, робила ремонт у комунальному гуртожитку. Також було багато волонтерських проєктів з партнерами, які раніше співпрацювали з My Art у різних урбаністичних проєктах. 

Коли в місті почалися перебої з бензином, брали участь в розподілі велосипедів для спільноти міста, адже людям потрібно було пересуватися. У 2022-му команда співпрацювала з Миколаївським академічним художнім драматичним театром і допомогла створити й облаштувати сцену в укритті. Євген пригадує, що тоді це спричинило резонанс, адже у прифронтовому місті люди грали вистави й ходили до театру. 

Ця ідея виникла у квітні 2022 року, коли команду запросили на концерт в укритті історичної п’ятиповерхової житлової будівлі. Мешканці двох під’їздів збиралися в підвалі, співали там пісні, хтось грав на акордеоні. 

Євген каже — це було справляло неймовірне враження, почувалися  в безпеці, це мало арттерапевтичний ефект. 

«Мистецтво, звичайні мистецькі практики — це про емоції, і це про те, що нас мотивує на наступний день знову допомагати та волонтерити. І це просто про те, як підтримати себе, аби через війну, через новини та смерті не збожеволіти й просто не опустити руки», — додає Євген. 

Тож, після такого концерту в підвалі, разом з директором театру команда продумала ідею повноцінної сцени в укритті.Сховище театру на той час слугувало спортзалом, де в перші два тижні жили сім’ї акторів. 

Оновлене укриття певний час було чи не єдиним артмайданчиком у місті, де люди могли безпечно збиратися. 

Фестиваль у прифронтовому місті

У культурному середовищі в той час був період затишшя. Багато митців та активістів виїхали з міста, а ті, хто залишився, займалися переважно волонтерством. 

«Відповідно, весь фокус уваги був на підтримку військових або ж своїх рідних. У Миколаєві в той період була масова евакуація. Залишилося там близько 30% або 40% населення. Була велика хвиля тимчасових переселенців. Треба було якось реагувати й на це. Сама ж мистецька спільнота роз’їхалася по всіх містах», — пригадує Євген.

Відтік митців з міста спричинив нестачу фахівців, яка відчутна й досі. Але також з’явилися і нові люди, які інтегруються в культурне життя регіону. Велика спільнота, з якою My Art підтримувала зв’язки до вторгнення, перейшла в онлайн комунікацію.

Завдяки підтримці діалогу у 2023 році команда навіть змогла провести фестиваль Mykolaiv ART Week, що був на паузі через повномасштабне вторгнення. 

«Він був двічі на паузі. Вперше через ковід, коли були локдауни й ми не могли збиратися. Вдруге — через повномасштабне вторгнення. У 2023-му році він був у змішаному форматі. Ми робили віртуальну галерею, збирали віртуальні доповнені реальності й виставляли мистецькі твори», — пригадує активіст.

Деколонізація та перейменування вулиць

Сьогодні в Миколаєві перейменована лише одна вулиця. Колишня Московська стала Маріупольською. Наразі всі інші назви вулиць перебувають на затвердженні й уже другий місяць тривають громадські обговорення. 

Втім, My Art доклала зусиль, аби зробити свій внесок у деколонізацію. У 2022-2023 роках команда запустила проєкт «Про що Миколаїв?», у межах якого розповідала історичні факти про місто й спростовувала російські міфи. Один із міфів стосується того, що південь України, зокрема Миколаїв, завжди був російським. Команда наводила історичні факти, зокрема дані перепису населення 1890-х років, які показують, що українське населення становило 70% у Херсонській губернії, до складу якої входив і Миколаїв. Росіян було лише 15%, а решту населення складали євреї, німці та інші.

«Ще один міф стосується заснування міста. За офіційною російською версією, місто було засноване Катериною II. Ми ж досліджували й наводили факти з історичних джерел та європейських архівів, які свідчать, що на території сучасного Миколаєва існували козацькі поселення ще до приходу Катерини. Наприклад, на історичних мапах 15-16 століть вказано поселення Виноградна Криниця, яке, ймовірно, було частиною оборонних споруд Литовського князівства», — зазначає Євген.

Також показовим є міф про те, що Очаків (раніше відомий як Дашів) був російською фортецею. Насправді це була фортеця часів Київської Русі. Археологічні знахідки, зокрема кулі та уламки гармат, підтверджують це. До цього тут існували козацька, турецька, грецька та інші культури.

В результаті цього проєкту, а також дослідження топонімів, команда запропонувала нові назви для вулиць міста. Перелік з 250 назв зараз перебуває на розгляді.

Як війна вплинула на культурне та громадське життя у Миколаєві

За час війни майже всі митці Миколаєва так чи інакше стали волонтерами. Євген каже — у місті досить стабільна взаємодія митців з органами влади.

«Вони завжди були активними, тому комунікація з владою є. Поодинокі митці, які не є представниками колективів або команд, можливо, не мають такої співпраці. Але музиканти чи театри комунікують і можуть, наприклад, отримати на проведення заходу», — пояснює активіст.

Через те, що у місті поменшало митців, для багатьох проєктів My Art доводилося формувати команди з нуля. 

«Якщо брати до уваги релокованих працівників, то вони можуть виконувати деякі завдання віддалено, особливо пов’язані з контентом, який можна створювати вдома за комп’ютером. Однак для офлайн-завдань це неможливо. Тому команди поділилися на онлайн та офлайн», — додає Євген.

У світогляді миколаївців значні зміни відбулися ще у 2014 році. До того часу, за словами Євгена, місто було досить прокомуністичним і консервативним. Починаючи з 2014 року в Миколаєві утворилося активне громадянське суспільство, з’явилося багато волонтерів, проактивних людей та організацій. За його словами, з роками цей процес не згас, а навпаки, ще більше розвинувся. 

«Також відбувається процес переходу на українську мову. Миколаїв та інші південні міста традиційно були російськомовними, але зараз багато людей усвідомили важливість спілкуватися українською мовою і не споживати культурні продукти країни-агресора. Люди почали розуміти причинно-наслідковий зв’язок між різними процесами, які раніше залишалися поза їхньою увагою або не сприймалися серйозно. Тепер є усвідомлення, що від цього потрібно позбуватися», — ділиться активіст.

Виклики для культури

За словами Євгена, однією з основних проблем Миколаєва є міграція населення. Ще до 24 лютого багато людей виїжджали з Миколаєва до більших міст, таких як Київ чи Львів, для самореалізації та заробітку. Цей процес продовжується, але більше стосується молоді. Молодь часто обирає навчання та життя у більших і безпечніших містах України.

«Особливо це помітно після закінчення школи, коли молоді люди стоять перед вибором. Це створює виклик для місцевої культури, оскільки молодь, яка була активною в культурному та волонтерському житті Миколаєва, виїжджає», — пояснює Євген.

З цього виходить й наступний виклик — кадровий голод. Люди середнього віку, які вже реалізувалися, менш схильні виїжджати. Але оскільки молодь часто шукає можливості для розвитку в інших місцях, то це призводить до браку кадрів у культурній сфері.

Інший виклик — це безпековий фактор, який впливає на всі аспекти життя, включаючи культуру. Необхідно забезпечити безпеку для проведення культурних заходів, що є складним завданням у прифронтовому регіоні.

Надалі команда My Art планує продовжувати співпрацю з музеями. Цього літа вони хочуть оцифрувати ще частину колекції графіки другої половини 20-го сторіччя, зокрема періоду 60-х років. Також зараз триває соцопитування та громадське обговорення щодо нових назв вулиць, які запропоновані академічною комісією. Відтак, команда хоче провести інформаційну кампанію та пояснити мешканцям походження нових запропонованих назв вулиць.

---

Ця публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

---

Читайте також: «Гурти з Луганщини дуже вперті». Музикант Сергій Горєлов про брак культурного обміну та збірку луганського андеграунду