Головна
>
Культура в регіонах
>

Аматорський театр для людей з інвалідністю та гастролі в села. В чому особливість сумського театру «Нянькіних»?

Аматорський театр для людей з інвалідністю та гастролі в села. В чому особливість сумського театру «Нянькіних»?

Родинний театр «Нянькіних» з’явився у Сумах у 2017 році. Його засновниками є подружжя Тетяна та Володимир Нянькіни. Тетяна — режисерка та акторка, раніше працювала у місцевому театрі для дітей та юнацтва. Володимир — директор, актор, композитор та один з драматургів театру. Він також режисер та сценарист відеопродакшну BlackFox Production, а ще, разом із Тетяною,  серед засновників фестивалю «Арт-Хвиля» (трансформація «Чехов-фесту»). 

Подружжя виступає на сцені, а також пише вистави. Крім театру у родини є ще декілька проєктів: театральна дитяча студія «Реп’ях» та аматорський театр для людей з інвалідністю «Ми є».

Журналістка Дарина Жданович поговорила із подружжям про роботу театру без заробітку, появу інклюзивного театру й «втрачені субкультури» Сум.

Цей текст створений в межах проєкту «Стійкість місцевої культури», у якому ми розповідаємо про те, як розвивається та відновлюється культура в регіонах, які знаходяться на лінії зіткнення або ж були деокуповані. Це історії про митців та культурних діячів, які попри війну плекають культуру своїх рідних місць, а також допомагають Україні у спротиві Росії. 

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

«Наш фундамент — інтерактив»

З моменту заснування театру довелося декілька разів змінювати приміщення. Наразі він перебуває у конгрес-центрі Сумського державного університету. Володимир пригадує, що раніше це приміщення майже не використовувалося, вони зробили там ремонт, облаштували професійним світлом та всім необхідним. До того ж це і підвальне приміщення, тож вистави можна проводити навіть під час повітряних тривог. 

Зал невеликий, розрахований близько на 100 глядачів: «Але нам це підходить, бо наш фундамент — інтерактив, у нас відбувається тісне спілкування з глядачем».

У репертуарі є вистави, як і для дорослих, так і для дітей. Колектив складається з близько 30 людей зараз. На сцені виступають, як і професійні актори, так і початківці. Також Володимир наголошує, що у театрі працює багато подружніх пар: «Зараз їх десь близько п’яти». За шість років функціонування театру вдалося створити близько 20 вистав. Зараз же показують 6-8.

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

За словами Володимира, театр фінансується за власні кошти, працівники зарплату не отримують.

«Театр намагається бути самоокупним. Коли виходь, коли ні, ну тобто десь в нуль можемо вийти. Ми не заробляємо грошей з театру. Це є такий і родинний тімбілдинг, я б так це назвав», — говорить він.

Напередодні повномасштабного вторгнення колектив готувався до показу вистави, де розповідається про легенди та казки Сумської області. Жанр заходу, який мав відбутися 27 лютого, назвали «Зустріч-антидепресант». Так колектив хотів підтримати сумчан на тлі розмов щодо наступу РФ. Однак вистави довелося перенести.

На початку вторгнення театр тимчасово припинив свою роботу, частина акторів залишала місто. Дехто з акторів пішов у військо та продовжує нести службу в ЗСУ. У лютому минулого року на війні загинув актор родинного театру Євгеній Маркаров.

У 2022 році Володимир, як режисер, почав працювати над документальним фільмом «СУМИ. Ми дали їм під дих» про оборону міста в перший місяць повномасштабного вторгнення військ РФ. В ньому зібрані історії жителів Сумщини, які взяли до рук зброю і відстояли місто. Фільм вийшов на початку минулого року.

У травні 2022-го театрі почав відновлювати свою роботу. З початком вторгнення відвідуваність на дорослих виставах стала «дещо гіршою». На думку директора, це пов’язано з тим, що велика кількість сумчан залишила місто. На дитячих виставах кількість глядачів не змінилася: «Вона стабільна та гарна». Та навіть попри меншу відвідуваність театр продовжує свою роботу, бо «не може по-іншому».

«Ми займаємося цим в першу чергу тому, що не можемо цим не займатися. Ми любимо театр, наш колектив. І завжди раді бачити одне одного. Це певний терапевтичний ефект для людей, які працюють у нашому театрі», — каже Володимир.

Театр має деякі спільні проєкти з управлінням молоді та спорту Сумської ОДА, що дозволяє виступати акторам у різних містах та селах регіону: «Ми їздили по різних селах, де, в принципі, ніколи не було театру». Колектив організовує фестивалі для молоді, яка залишилася в громадах. Також показує вистави для дітей з дитбудинків.

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

«Це не тільки про мистецтво, а про дружбу та емоційний зв’язок»: як з’явився інклюзивний театр

Аматорський театр для людей з інвалідністю «Ми є» виник за ініціативою самих акторів. П’ять років тому вони подзвонили до Тетяни та сказали, що хочуть працювати окремо від державної театральної студії. Сама ж режисерка скептично віднеслася до цієї ідеї: «Я ніколи не працювала з людьми з інвалідністю». Вона поставила для акторів місць випробувального терміну. «Якщо побачу, що вони не пропускають репетиції та стараються, то можливо», — пригадує Тетяна.

Потім вона побачила «величезну відданість« та бажання «робити все, що тільки можна». Колектив сталий, цього року додалося декілька нових акторів. Саме з театром «Ми є» Тетяна показала перший проєкт спочатку повномасштабного вторгнення.

Аматорський театр для людей з інвалідністю функціонує на волонтерських засадах. «Ми є» співпрацює з різними громадськими організаціями, а також театру допомагають місцеві інфлюенсери, які збирали кошти на реалізацію проєктів та вистав.

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

У фільмі «Химери. Ми є» розповідається про життя акторів аматорського театру. «Одна дівчина з нашого театру після народження другої дитини дізналася, що в неї рак. У фільмі вона поділилася своїми переживаннями, розповіла про репетиції та наше ком’юніті, яке постійно додавало їй сил», — зазначає керівниця проєкту.

Тетяна наголошує, що багато людей з інвалідністю можуть почуватися самотніми та непотрібними. У театрі ж вони набувають впевненості та знаходять нових друзів, додає вона. Під час карантину та в перші місяці вторгнення репетиції були в онлайн-форматі: «Я хочу, щоб вони розуміли, що вони не одні, що ми — надовго». Зараз у колективі є чат, де вони спілкуються не лише про репетиції та виступи, а й розповідають про своє життя. «Цей проєкт не тільки про мистецтво, але і про дружбу та дуже великий емоційний зв’язок», — говорить Нянькіна.

Вона спільно з акторами організовує різні благодійні заходити на підтримку військових. За її словами, такі події ще більше надихають її підопічних. «Завдяки цьому актори відчувають себе вагомими. Вони хочуть показати, що не потребують допомоги, а самі можуть допомагати іншим», — наголошує Тетяна.

Нові виклики, «втрачені субкультури»: як вдається продовжувати культурне життя

За словами Володимира, культурне життя міста «тримається на особистостях». Та через війну та погіршення безпекової ситуації Суми втрачає цих людей. «Ну от, наприклад, у нас був Дмитро Буйвол, який займався вуличною скульптурою. Він загинув на фронті. Все… Ми майже викреслюємо оцей вид мистецтва в Сумах», — розповідає директор родинного театру.

Володимир наголошує, що раніше рівень всеукраїнського театрального фестивалю «Чехов-фест», який зараз має назву «Арт-Хвиля», був «просто величезний». Його організовували у місті протягом 2013-2021 років. У Суми приїжджали відомі українські театри з найкращими своїми виставами.  

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

У травні 2023 фестиваль відновили. «Однак зараз — це скоріше спроба якось нагадати і показати місцевим, що життя продовжується», — говорить Володимир. Він не впевнений, що цьогоріч фестиваль відбудеться знову. Це пов’язано не лише з меншою кількістю відвідувачів, багато колективів відмовляється їхати в Суми через безпекову ситуацію.

«Наш фестиваль ніколи не мав суттєвої підтримки від місцевої влади. Максимум, що ми могли отримати це 50 тисяч гривень, ну це ніщо для такого заходу. Фестиваль функціонував виключно коштом популярності у містян. І майже завжди в нас були аншлаги, а зараз ми бачимо іншу картину», — каже організатор фестивалю.

Тетяна ж наголошує, що життя у війну змінилося, і деколи «зовсім не має сил та бажання щось роботи». У такі моменти допомагають триматися люди: 

«У будинок нашої акторки влучила ракета, а наступного дня вона відіграла дві вистави. Я у неї питаю: “Ну як ти це робиш?”. На що вона відповідає: “Це те, що надихає і дає тобі знати, що життя продовжується, майбутнє є, і нам треба боротися”. Ми просто тримаємося одне за одного».


Ця публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.


Читайте також: Як сумські «орнамтики» мандрують світом і збирають кошти на ЗСУ? Інтерв’ю з художницею Світланою Качуровською

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Новини
Від Onuka до Foa Hoka: як звучить Чернігівщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
3 години тому
Музика
Від Wellboy до Re-read: як звучить Сумщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
8 години тому
Музика
Як звучить Дніпропетровщина (Січеславщина): плейлист від Ліруму та Dnipropop
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
1 день тому