Як Rubacava перетворила Київ на головну арт-майстерню Європи на 12 днів

Ініціатива Rubacava народилась як культурна програма для митців з Німеччини та України, що мала сприяти культурному обміну і подорожам. Результатом стала арт резиденція, що кожного дня народжувала дивні колаборації та шалені перформанси, більшість з яких вигадувалась та реалізовувалась на льоту.

Rubacava – культурна програма для митців з Німеччини та України, яка реалізується за допомоги УКФ та EVZ. Ціль проєку: запросити якомога більше креативних людей з усього світу в Україну. На 12 днів в Київ по програмі могли приїхати 10 митців з Німеччини для реалізації проєктів в арт резиденції «Майстерня Космосу».

Програма була організована завдяки колаборації двох українських і однієї німецької громадських організацій – ГО «Космос Табір», «Вертуха Артс», Dresden Psych Family.

Катя Блажейчук та Андрій Сухарев поділились із Ярославом Мухою досвідом організації такої програми, розповіли про силу пивка по відео дзвінку, як знайти мисткинь на виключно жіночий джем, філософію гепенінгів, і як вся ця авантюра змінила світ навколо них.

Текст опубліковано на умовах інформаційного партнерства.

Катя та Андрій. Фото надане організаторами

Пьорфект метч

Катя: Ми познайомилися на концерті Love N’Joy в Берліні, в 2017 році. Я тоді там жила, мій друг забукав їхній виступ і сказав, що потрібна українська діджейка на розігріві. Я ставила музло з платівок, Андрій виступав з гуртом. Потім вони регулярно приїжджали з концертами, і він привозив мені платівки з українським фанком.

Коли Андрій переїхав до Берліна в 2019 році, ми почали думати про наступну Vertuha Arts Festival, яка мала відбутись 2020 року. Але зі зрозумілих причин, ідею довелось відкласти. Ми повернулися в Київ, я почала працювати з Космос Табором. Тоді виникла думка, що Космос і Вертуха мають замутити спільний двіж.

Андрій: На той момент УКФ вже видавав гранти. Ми вирішили втілити цей проєкт саме за їхньої підтримки, адже це кошти платників податків України, а отже – наші з вами. Ми ж завжди були націлені саме на міжкультурні об’єднання, розширення масштабів культурної діяльності в Україні з локальної на глобальну, оскільки вважаємо це найдієвішим способом розвивати сучасну культуру. Зрештою, ми подумали, що програма культурного обміну має більше перспектив і загалом дасть більше, ніж фестиваль в традиційному форматі. 

Бухінг сесії

Катя: Процес підготовки та реалізації проєкту влучно описує історія з назвою. Нам терміново був потрібен неймінг, і в робочому чаті усі просто почали бомбити рандомні слова. Іра Кухта (грантова менеджерка проєкту) поставила кілька випадкових на голосування, і проголосувала лише одна людина. Вона каже «якщо ніхто зараз ще не проголосує, буде ось так». Ніхто просто не мав кращих варіантів. Лишилась Рубакава.

Це була обскурна назва, вона нічого нам не казала. Ніяких конотацій, асоціацій. Ми не знаємо, що це буде. Вона ідеально підійшла.

Ми закрилися вдома і днями займались пошуком артистів. Здебільшого фокусувалися на музичних проєктах, позаяк музика на нашу думку найкращий медіум для самовираження та колаборацій. Проблема була в тому, що ми самі ще не могли пояснити, що це буде – чіткої програми не було. Ми писали усім, кого могли знайти через відомі нам творчі спільноти в Німеччині. Букінг сесії перетворились в «бухінг» сесії, на яких ми інколи прямо з пивком в руках одразу зідзвонювались з музикантами і намагалися встановити коннект, пояснити концепцію культурного обміну. Більшість підхоплювали вайб, посміхались.

Андрій: Перед початком проєкту охочих виявилося дуже багато – ми отримали близько 60 заявок. Учасники, що пасували найкраще, були в групах які не логічно було б розділяти. Наприклад жіночий гурт She Just Left з 4 осіб не міг лишитися без барабанщиці. Ми підкоригували видатки і запросили 13 митців замість 10. І жодного разу не пошкодували.

Творчий бліцкриг тринадцяти незнайомців

Андрій: Головне питання було «скільки концертів ми можемо вмістити і як». Митці підкидували свої ідеї, ми підхоплювали і одразу реалізовували. Наприклад,  SSMMÜTT просто хотіли якнайбільше грати, а проєкт Dance in Dream Machine привезли вже готову концепцію — потрібен був лише майданчик. А одну ідею запропонували паралельно ми і сам гурт SHE JUST LEFT – зробити виключно жіночий та квір музичний джем. І на нього прийшло достатньо багато мисткинь, щоб зробити мультижанровий експіріенс.

Катя: Ми також думали над тим, щоб зробити концерти в місцях, де їх ніхто і ніколи не робив. Так вийшла ідея з «Квітами України». Ми зв’язалися зі спільнотою, отримали пропозицію виступити на барахолці і взяли на себе організацію сцени. Але в день концерту, за дві години до початку концерту у нас злетіла апаратура. Я вже пишу «квітам», що скасовуємо концерт, а Андрій в цей час збирає обладнання зі студії Crimy Records і готується везти на локацію. Дзвоню знову, кажу «будемо, є розетка?» і отримуємо відповідь, що немає. На порятунок прийшов Космос Табір, який космодесантом на космобусі привозить космогенератор і решту обладнання, що не вистачало. Результат перевершив усі очікування.

В один момент, барабанщик SSMMÜTT’у просто вийшов з установки і почав збирати нову з уламків будівлі. Лупив арматурою, грав на стійках. Виявилось, що це взагалі його профіль — лазити по заброшкам, збирати з усього що знайде альтернативну перкусію і записувати музику з неї.

Андрій: По суті, імпровізували не тільки музиканти на концертах, а і ми. Програма була готова, але встигнути все інколи просто не вистачало часу. Хоча у нас була настільки щільна програма, що вже на четвертий день усі почали казати «Це все аж забагато!» Ми напланували атракціонів без надії на сон. І з кожним днем важливість подій виростала. На п’ятий день вони мені сказали: «Це було напружено, але те, що треба. Пост ковідна встряска!» 

Катя: Ми показували багато української культури. Ходили в цех бандуристів України, проходили майстер-клас українських народних інструментів, водили їх на застілля і концерт Валерія Вітра, соліста ВІА «Кобза». Ми з Андрієм українофіли, і здається, ми передали це митцям, яких привезли.

Андрій: Найкрутіше — ми не знали цих людей до цього. Якби ми привезли тих, кого знаємо, не було б цієї спонтанності. 

Рубакава – що рубадалі?

Катя: Ми хочемо робити такі культурні обміни далі. До мене підходили люди і дякували за те, що є можливість зробити андерграундний обмін і познайомитись особисто з людьми, які роблять щось дивне і цікаве, поспілкуватись і подивитись на мистецтво, не їдучи кудись. Чим більше такого буде, тим легше людям буде знайомитись з тим, що їх цікавить. Бува, відвідувачам ще некомфортно з іноземцями поруч. Ми ж руйнуємо мовні бар’єри спільною мовою мистецтва.

Андрій: Ми самі багато чому навчились. Коли ти знаходишся серед творчих людей з усього світу, тобі стає легше сприймати себе самого. Стаєш продуктивнішим. Було відчуття, немов ми десь в Європі, а не в Києві. Цей європейський майндсет був тут, в цьому моменті.

Катя: Наш андерграунд все ще є дуже маленьким. Ми хочемо, щоб він був більш гетерогенним, а для цього потрібно більше людей, які створюють, живуть різними вайбами. Нам хочеться привозити таких людей сюди, показувати, що тут є для цього майданчик і є простір, якого немає навіть в Берліні. Таким чином ми зможемо створити культуру на перетині. Для цього треба привозити митців не тільки сюди, а і возити наших кудись, це двосторонній процес.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.