«Сад вертепів» – творче об’єднання, що з’явилось у 2023 році. Головна мета проєкту – відроджувати та популяризувати культуру вертепування (показів різдвяної театралізованої вистави) в Україні та розділяти з людьми на деокупованих територіях свято, давати їм відчуття потрібності та належності до українства.
За три роки існування проєкт залучив понад 160 молодих людей з усіх куточків України та побував на Харківщині та Херсонщині, а цього року планує розширювати свою географію на Сумщину, Миколаївщину, Чернігівщину та Запоріжжя. Про різдвяне дійство на сході вийшла атмосферна документальна стрічка «Різдво разом» від Ukraїner.
Яна Кузнєцова поспілкувалася з засновником проєкту Віктором Перфецьким та дослідницею автентичної культури та сценаристкою «Саду вертепів» Богданою Онопчук про створення вертепного ком’юніті, взаємодію з місцевими на деокупованих територіях та відновлення українських традицій.
Я – живий носій вертепної традиції
В селі Волиця Тернопільської області, звідки родом Віктор, старші від нього хлопці щороку водили вертеп по хатах. Вони піддивились як це робиться у своїх батьків, а ті у своїх. Років з десяти він навіть сам збирав вертепну групу. Далі був вступ до КПІ та переїзд на навчання у Київ, тоді вертеп у селі занепав – ніхто не продовжив організацію. Тоді у хлопця і з’явилися думки: ну все, своїх сільських вже нікуди не витягнеш. Треба вертепувати з новими київськими друзями.
У 2023 виникла ідея з’їздити з вертепом на деокуповані території. Це відродження традиції з обох боків – і для колядників, і для місцевих. Хтось з учасників вперше пробує вертепувати, вони дізнаються нові колядки, репетирують та шиють костюми. Для місцевих це повернення до української традиції та трохи відчуття різдвяного свята у цей темний час. В той час Віктор волонтерив як транскрибатор в Ukraїner і вони допомогли з ресурсами на реалізацію цієї ідеї – зібрати кошти на поточні витрати, знайти транспорт.
У перший рік про поїздку зняли документальний фільм, який вже набрав чотириста тисяч переглядів. Його показали в Українському домі у Києві, в Одесі, в Полтаві, у Львові, в Дніпрі та інших містах. Фільм спонукав людей, які вже чули про вертепну традицію, спробувати й самим.
Ті, хто раніше не був «в тусовці» дружиться з людьми «з тусовки» і потім вливається в неї сам
Перший кор вертепної групи сформувався зі спільнот, де Віктор проводив найбільше часу – наприклад Ukraїner, МНК та КПІ. Це все були друзі. Наступного року учасники підтягнули своїх друзів і груп стало більше. Зараз ініціатива розрослась до 150+ охочих, з яких буде утворено дванадцять вертепів. Вони поїдуть на Харківщину, Сумщину, Миколаївщину, Чернігівщину, Запоріжжя і Херсонщину. Не останню роль у піарі зіграли соцмережі – учасники постили сторіс, а їхні підписники дізнавались про коляду. На вертеп їде багато людей з креативного ком’юніті: фотографи, відеографи, журналісти, культурологи, активісти, музиканти, вони створюють багато хорошого контенту.
Організатори говорять, що «цільова» – це 18-35 років, які мають сформовану громадсько-активну позицію, або хочуть її набути. Так і стається: ті, хто раніше не був «в тусовці», дружиться з людьми «з тусовки» і потім вливається в неї сам.
Спочатку виникає протиріччя – який ще сад може бути взимку?
Але якщо придивитись до назви, у ній можна побачити щось глибше: проростання і розквіт традиції.
Декілька років проєкт не називався ніяк. Коли виникла потреба якось конкретно назватись, спільнота днів п’ять крутила варіанти. Віктор записував брейншторм в цей звиток:
З нього стало зрозуміло, що три головних критерії, навколо яких обертається назва це:
1. Традиція і фокус на ній. Тут і колядки, і назви символів, і типові різдвяні приказки, і вітання. Традиція сама по собі є класним агрегатором хорошого та веселого проведення часу.
2. Спільність, тобто взаємодія між колядниками та місцевими. Колядники об’єднуються у вертепи, їдуть до людей в селах, щоб відсвяткувати разом з ними Різдво. Це об’єднує людей в селах з молоддю з усіх частинок України. Байдуже, із заходу ми, з центру чи зі сходу – зараз ми всі частина однієї коляди.
3. Відродження та відновлення. Фактично, це відродження традиції колядування, просто зараз фокус на деокупованих селах. Але колись це потенційно стане вертепним рухом, де молодь збиратиметься і їздитиме селами по всій Україні. Раніше для Віктора це було далекою мрією, але після цього року вона вже здається цілком реалістичною. Якщо говорити про форму, тут можна крутити «вертеп оживає», «новий вертеп», «молодий вертеп», щось про відродження, прокидання зі сну, весну, Фенікса, воскресіння, проростання насіння. До речі, перелічуючи всі ці слова, він і згенерував «сад».
Остаточно залишити назву переконала фотографка Поліна Гоч.
Який ще сад може бути взимку? Але якщо придивитись до назви, у ній можна побачити щось глибше: проростання і розквіт традиції. З одного боку це Сковородинське забарвлення, звернення до його збірки «Сад божественних пісень». З іншого боку – це зернятко, закинуте кілька років тому, яке проросло і вилилося у багато нових вертепів. Кожен вертеп – це окреме деревцятко, яке треба леліяти й оберігати. Традиція поширюється і росте, така жива, проста, приємна.
Під час пошуків назви, довелось багато прочитати про історію українського вертепу. В ній є безліч інсайтів про те, як він створювався в Італії, потім мандрував Європою і прийшов в Україну.
«Знаходимо записи, щоб співати харківські колядки на Харківщині, херсонські на Херсонщині. Багато місцевих навіть не знають, що на їх територіях існувало таке багатство».
Головний референс проєкту – сільські вертепи. Основу Віктор брав від старших людей у своєму селі. Проте, стало цікаво дослідити як проходив вертеп в інших куточках України. Хлопець ділиться, що в процесі пошуків прочитав працю Івана Франка «Історія українського вертепу».
Франко згадує про етнографа та фольклориста Миколу Маркевича – так я знайшов його вертепний сценарій 1880 року. Маркевич згадує інших авторів, які описували вертепи у своєму селі, так і не помітив, як вже сидів із 20 відкритими вкладками.
Коли робився наш перший вертеп у Дергачах Харківської області, ми користувались архівом фольклору Слобожанщини та Полтавщини. Чому? Щоб знайти там колядки, привезти в ці регіони їхні ж пісні.
Ще любимо проєкт Polyphony Project, де є записи з усієї України. Так ми знаходимо записи, щоб співати харківські колядки на Харківщині, херсонські на Херсонщині. Багато місцевих навіть не знають, що на їх територіях існувало таке багатство.
Ми хочемо показати і місцевим, і нашим вертепним групам, що світ колядок величезний, їх тисячі. Зайдіть в архіви і послухайте! Крім «Добрий вечір тобі, пане господарю» є стільки всього! І ми можемо співати ці пісні, це наше право,
— Віктор Перфецький, засновник «Саду вертепів».
Одна з важливих частин підготовки до поїздки — написання сценарію. Це культурний феномен, адже його структура з одного боку роками лишається незмінною, а з іншого — деталі адаптовуються під події сучасності. Богдана Онопчук, дослідниця автентичної культури, сценаристка «Саду вертепів»:
Сценарій пишеться по канонах вертепної історії і згідно з українськими реаліями. Вертеп завжди починається і закінчується словами звіздаря. Це наші традиційні віншівки, привітання і побажання.
Перед тим, як писати, в мене в голові вже є концепт, бо фактично сюжет не змінюється сторіччями: Ісус народився, Ирод з вояками хоче його вбити, Янгол звіщає пастушкам новину, царі йдуть через Ирода поклонитися Ісусові, чорти спокушають Ирода, добро перемагає, бо приходить смерть і забирає Ирода. Проте, кожен автор і кожна громада вносять свої цікаві жарти, натяки, які завжди перетинаються з політичною ситуацією і у світі, і в країні. Вертеп – це зокрема політична історія.
У вертепі завжди присутні колядки, а сама вистава проходить у віршованій формі. Писати – це дуже цікавий і творчий процес тому, що у чотири рядочки віршів тобі треба вкласти дуже багато сенсу, створити портрет персонажа і зробити так, щоб дорослі люди могли бути в цьому органічними.
В інтернеті є багато фото давніх вертепів з середини ХХ століття. На них ми дивимось, як візуально виглядали костюми, і можемо повторювати певні елементи
Віктор говорить, що у попередні роки групи виготовляли частину костюмів своїми руками – шукали елементи вдома у бабусь та дідусів, ходили по секонд-хендах, щось шили своїми руками, а іншу частину брали в оренду на кіностудії Довженка. Там є велика костюмерна, де кожен може вільно орендувати собі вбрання під будь-який запит – від ангела до чорта, здається ніби там є абсолютно все, навіть поліцейська форма і священицькі ряси.
Оскільки цього року учасників буде 160, можливості взяти стільки костюмів в Довженка немає. Тому організатори пропишуть критерії, які будуть наштовхувати колядників на те, щоб костюми відповідали загальній концепції, але загалом кожен сам відповідатиме за своє вбрання.
Загальна репетиція, де всі вертепи зустрічаються в одній точці – це емоційний пік.
Перед вертепом учасники збираються на квартирах у Києві. Наливають вино, розподіляють ролі, розбирають слова, розігрують сценки, розучують пісні. Це домашня демоверсія вертепу, хороше «препаті» перед самою поїздкою. Для людей з інших міст проводяться онлайн-репетиції. Це ж театральне дійство, тому треба познайомитись, розчехлитись, щоб вже приїхати в село і грати як треба.
Ми практикуємо таку річ як моносценарій – коли кожна з груп грає по одних і тих самих словах, так створюється спільний вертепний простір. Було дуже смішно, коли три Ироди з різних груп читали свої репліки синхронно. Зараз я слабко уявляю собі, де ми розмістимо 12 вертепів, але доведеться щось думати, можливо це буде приміщення кіностудії,
– говорить Віктор.
«Сад вертепів» завжди відкритий до нових партнерств – на них і тримається ініціатива
Головний ресурс це, звісно, гроші. Ними організатори покривають оренду авто та костюми. Цьогоріч в проєкту є донатори – це KSE Foundation. З іншими організаціями «Сад» партнериться по бартеру, до прикладу «Ідеаліст» дає каву, «Їдло» – сублімати, «Укрнафта» – бензин, учасники своєю чергою знімають про них контент. За проживання зазвичай потрібно домовлятись з громадами, вони дають вертепам школи, гімназії, лікарні, де можна переночувати.
Колядникам заведено давати гроші і місцеві постійно намагаються це зробити, але в проєкті є правило – не брати грошей. У людей в деокупованих селах їх часто небагато, а вертеп — це не спосіб заробітку, а культурна просвітницька ініціатива. В першу чергу він для того, щоб подарувати людям Різдво. Проте, за традицією не заведено відпускати колядників з пустими руками, тому господарі дають домашню їжу, соління, наливають чарку – на це можна і погодитись.
Попри те, що традиція вертепу на сході та півдні на певний час занепала, вертепи приймають радісно. Уявіть: в напівпустому селі, яке пережило купу потрясінь, з’являється купа молодих людей, яка приходить на подвір’я, щоб заколядувати – місцеві здивовані і приємно вражені. Проєкт має сотню зворушливих та смішних історій з господарями. Бували й випадки, коли люди казали «поспіваємо з вами після перемоги, зараз душа не співає», але це траплялось рідко.
«Стосовно думки, що зимові свята не на часі, я наведу приклад свого села. До 2020 року в нас регулярно приїжджали музиканти та проходили традиційні танці. Я, старші хлопці, так само як наші батьки, прекрасно знали весь репертуар. Почався ковід, повномасштабне вторгнення, танці перестали проводитись і наступна «кавалєрка» після мене (наступне покоління, молодші підлітки), вони вже не знають що таке полька, вальс, не вміють їх танцювати і відповідно не зможуть навчити молодших за себе.
Ми не можемо дозволити собі, аби це зникло. Ще кілька років тому діти деокупованих сіл ходили колядувати. А зараз не ходять – цей час був у них вкрадений. Тому якщо люди цікавляться своєю культурою, стільки молоді з різних міст хоче їхати на коляду, а господарі готові приймати їх у себе у дворі – це дуже навіть на часі»,
– роздумує організатор.
В поїздок є не тільки просвітницька, а й етнографічна місія
Групи запитують у місцевих, чи колядували вони в дитинстві, і люди відповідають: «Так!». Часто співають улюблені колядки, наприклад «Бігла теличка», «Колядин, колядин». Інколи серед цих розповідей трапляються скарби. Минулого року на Херсонщині жінки заспівали рідкісну колядку аж у три голоси! Потім учасники відшукали її на Polyphony. Запитали у жінок, звідки знають, а вони кажуть: все життя співали у селі. Тому це не просто поїздки, таким чином можна почути та записати різдвяні пісні, традиції і історії, яких ми ніколи не чули.
Цьогоріч проєкт переживає великий розквіт. Кількість учасників збільшилась приблизно втричі і це великий виклик, проте водночас – неминучий етап розвитку. Завдяки «сарафанному радіо» та соціальним мережам, аж 12 вертепних груп поїдуть нести традицію на північ, південь та схід. Наприкінці грудня 2024 року безліч господарів у деокупованих селах і колядників, які ще ніколи не вертепували, здобудуть новий досвід святкування Різдва.
«Сад вертепів» – некомерційна культурна ініціатива, створена на волонтерських засадах, яку за бажанням можна підтримати! Наприклад, підпискою на «Базу».
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: