Головна
>
Статті
>

Наш театр розстріляли 10 разів із танку. Як театр із Луганщини переїхав у Суми й збирає аншлаги попри постійні обстріли

Наш театр розстріляли 10 разів із танку. Як театр із Луганщини переїхав у Суми й збирає аншлаги попри постійні обстріли

Від Сум до російського кордону від 40 до 60 кілометрів. Армія РФ регулярно обстрілює навколишні села, а також завдає ударів по самих Сумах. Але життя у місті не припиняється.

Журналістка Дарина Жданович поспілкувалася із журналістами локального медіа «Цукр». Вони кажуть, що культурні процеси у місті «більш-менш налагодилися». Влітку 2022-го заклади поступово почали відновлювати свою роботу. Окрім того, у цей період почали з’являтися і нові творчі простори. На думку заступниці головного редактора «Цукру» Владислави Гусєвої, сумчани почали більше цінувати своє та підтримувати місцевих митців.

До Сум улітку 2022 року разом із колективом переїхав Сергій Дорофєєв, який до цього очолював Луганський обласний театр.

Розповідаємо, як вдруге відроджується театр-переселенець з Луганська, як йому вдається вживатися під одним дахом із Сумським театром та про культуру під час війни.

Цей текст створений в межах проєкту «Стійкість місцевої культури», у якому ми розповідаємо про те, як розвивається та відновлюється культура в регіонах, які знаходяться на лінії зіткнення або ж були деокуповані. Це історії про митців та культурних діячів, які попри війну плекають культуру своїх рідних місць, а також допомагають Україні у спротиві Росії. 

Як вдруге відроджується театр-переселенець з Луганська

Сергій Дорофєєв — директор Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії ім. Щепкіна. З 2015 до 2022 року був директором і художнім керівником Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. 

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

Після вторгнення російських військ у Луганськ у 2014 році театр перемістили до Сєвєродонецька. Ну як перемістили… Переїхав директор, головна бухгалтерка та один актор. Із собою привезли печатку і статут. Після окупації Луганська театр розділився на три частини: ті, хто залишився у місті, ті, хто виїхав до Росії та ті, хто поїхав на підконтрольну територію України. За словами Сергія, співвідношення було майже рівне.

Після того, як Дорофєєв очолив театр, він запросив на роботу старий колектив, який ще працював у Луганську, а потім виїхав до різних міст України. Це спрацювало, значна частина повернулася. Окрім того, у колективі було багато випускників мистецьких університетів, які приїхали працювати в Сєвєродонецьк.

Луганський театр переїхав у будівлю міського театру драми у Сєвєродонецьку, який на той час припинив своє існування. Однак це приміщення слугувало тільки репетиційною базою, бо через аварійний стан проводити вистави там було заборонено. 

«Театр існував, але вистави там не показували. Там дірки в підлозі були, стеля протікала, могло впасти щось на голову. Там не було навіть глядацьких крісел. Приміщення не відповідало жодним нормам», — говорить Сергій.

Вистави відбувалися в міському будинку культури, коли була вільна сцена. Але ця можливість випадала не так часто — 3-4 рази на місяць. Також складність полягала у тому, що це могли бути різні дні. І театру було важко «закріпити» свого глядача, тож постійно доводилося робити рекламу та «всіма способами доносити», що буде вистава. Колектив мав більше часу на репетиції, ніж виступи. За сезон 2015-2016 років театру вдалося випустити 12 нових вистав: «Це надзвичайно багато».

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

У 2016 році розпочався ремонт театру, а наступного року він завершився. За словами Сергія, у театру з’явилася одна з найкращих сцен в Україні та все необхідне обладнання. Після цього колектив почав активно працювати вже у своїй будівлі. З’явилися постійні глядачі, на вистави приїжджали люди не лише з області, але й сусідніх регіонів: «У нас розпочалося активне культурне життя».

Театр гастролював по різних містах України, а також мав різні міжнародні проєкти. Започаткував свій фестиваль «СвітОгляд» у Сєвєродонецьку, куди з’їжджалися театри з різних міст України.

Булівля Луганського театру у Сєвєродонецьку. Фото надане Сергієм Дорофєєвим

Наразі Сєвєродонецьк окупований російськими військами. У приміщенні було надійне укриття, люди, які залишилися у місті переховувалися там під час обстрілів. У липні 2022 будівлю зруйнували. Військовий армії РФ, родом з Донецька, під час допиту розповів, що отримав відповідний наказ. Він завдав 10-11 прицільних ударів по будівлі з танку. Про це Дорофєєву повідомили у правоохоронних органах. Обладнання, костюми та інші речі вивезти з театру не вдалося. 

«Перше, що росіяни роблять — це руйнують об’єкти культури. Це ми вже побачили у багатьох містах та селах. Для чого це? Культура розрізняє нас, показує нашу ідентичність, а вони хочуть розмити ці кордони», — наголошує Сергій.

Булівля Луганського театру у Сєвєродонецьку. Фото надане Сергієм Дорофєєвим
Булівля Луганського театру у Сєвєродонецьку. Фото надане Сергієм Дорофєєвим

«Два театри під одним дахом»: як колектив з Луганська поновив роботу у Сумах

Перед початком великої війни колектив обговорив план дій у разі вторгнення Росії. Дрогобицький театр на Львівщині запропонував прихисток своїм колегам із Сєвєродонецька, частина трупи цим скористалася. Інша, разом із Дорофєєвим, евакуювалася у Дніпро. Цього разу в окупації залишилася меншість, більшість трупи вирішила виїхати на підконтрольну територію України.

Сергій разом із колегами певний час жили на базі Дніпровського академічного театру драми та комедії. Спільно з місцевими акторами вони зробили декілька концертних програм. З ними їздили до українських військових. Потім вдалося відновити виставу «Хто Я?», бо повернулися решта акторів, а колеги з Дніпра допомогли з костюмами.

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

Треба було обирати, де «осісти». Для Дрогобича два театри — це занадто, зазначає Сергій. Сумський національний театр ім. М.С.Щепкіна запропонував підтримку та своє приміщення для виступів, тож вирішили їхати туди.

У липні 2022 року Дорофєєв став директором театру у Сумах. Наступного місяця театр відновив свою роботу. Все починалося з експериментальної сцени, яка розташована у підвальному приміщенні театру. Певний час глядачів приймали лиш на малих сценах, оскільки не було належного дозволу місцевої влади. А ще через побоювання щодо безпеки.

«За кілька днів, як ми запустили малу сцену розпродали квитки на першу виставу. І зрозуміли, що людям це треба. Ми були першими взагалі в Сумах серед закладів обласного та міського підпорядкування, хто почав свою роботу. Тоді дуже багато було розмов, що не на часі. Але ми вирішили, що будемо працювати. На початку поновлення роботи театру було дуже активне відвідування. Ми почали випускати майже кожного місяця прем’єру, і ці прем’єри були вщент заповнені глядачами», — пригадує директор.

Сергій розповідає, що тоді були постійні аншлаги на малій сцені. На День Незалежності театр вперше дав великий концерт. Він охоплював різні періоди історії України: від початку до наших днів. Глядацька зала була повністю заповнена: «Просто шалений успіх». Ця вистава є й зараз у репертуарі театру, вона й досі збирає велику кількість глядачів, наголошує він.

Наразі Луганський та Сумський театри співіснують в одному приміщенні: «Юридично це дві окремі установи, які працюють під одним дахом». За словами Сергія, це сприяє здоровій конкуренції серед акторів, а також синергії. Тобто є окремі вистави, як Луганського театру, так і Сумського, а є спільні проєкти, де залучені актори з обох установ. Нині Луганський театр очолює Олександр Гришков. 

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

Дорофєєв наголошує, що Сумський театр добре прийняв своїх луганських колег. «Звичайно, існування двох театрів під одним дахом, суто технічно, доставляє певних складнощів, але ми їх долаємо, тому що усвідомлюємо, що в інших є набагато більші проблеми. І наша задача — допомагати одне одному», — додав він.

Навіть проти погіршення безпекової ситуації у місті, сумчани й надалі продовжують відвідувати театр. Наразі театр не може приймати глядачів на повну залу.

«Під час повітряних тривог усі мають швидко спуститися в укриття, тому ми не заповнюємо балкон, бо звідти складніше евакуювати людей», — говорить директор.

Про зміни в репертуарі, виступи під час тривог та культуру під час війни

На відвідуваність вистав впливають обстріли міста, чи навколишніх регіонів. «Якщо по місту “прилітає” часто, глядача можна не дочекатися, а якщо якийсь час все спокійно, то і людей багато», — говорить Сергій. Однак театру все ж таки вдається збирати аншлаги й зараз. На деякі вистави буває складно дістати квитки: «За декілька днів можуть усі розкупити».

Для колективу радість, коли вдалося виступити без повітряних тривог. Буває, що за одну виставу сирена може лунати три рази, а то і більше. Сергій говорить, що це вже стало елементом життя, зокрема і театру: «Це просто ознака часу».

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

На думку Дорофєєва, за майже два роки роботи у Сумському театрі, молодь стала частіше відвідувати вистави. Він вважає, що це пов’язано з вибором репертуару. 

«Сумський театр — це єдиний театр області, який працює для дорослого глядача. Він має задовольняти інтереси будь-якої вікової категорії. І щоб це зробити — необхідні зміни в репертуарній політиці», — переконаний він.

Театр додав у репертуар більше сучасної драматургії. Як от «Хлібне перемирʼя» Сергія Жадана, «Родина “Веселка”» за пʼєсою Ігоря Білиця «Гей парад», «Легені» Данкана Макміллана. З’явилися вистави, яких раніше ніколи не було, як, наприклад, вистави з нецензурною лексикою. «Це драматургія, яка більш зрозуміла сьогоднішній молоді. Так ми намагаємося долучити молоде покоління до роздумів, які порушуються в тій чи іншій п’єсі», — каже Сергій. У репертуарі також є вистави, які написані за творами переможців конкурсу сучасної драматургії «Липневий мед». Колектив додає елементи сьогодення й у класику. Але це працює не з усіма виставами, є й класична драматургія «в такому вигляді, до якого ми звикли». Також у репертуарі є вистави про війну.

Фото: Лірум/Денис Кривопишин

Сергій наголошує, що все залежить не тільки від репертуарної політики, а й від підходу до постановочної роботи. Театр залучає до співпраці різних відомих українських режисерів, серед яких Оксана Тараненко та Ігор Білиць. «Це добре коли в тебе є досвід роботи з одним і тим самим режисером, але актор може розвиватися тільки тоді, коли він працює з великою кількістю різних режисерів, від кожного з них він зможе взяти щось для себе», — говорить Сергій.

«Чи потрібно зараз займатися мистецтвом, чи треба ходити по театрах, концертах? Я завжди згадую видатного Леся Курбаса, основоположника українського театру. Він навіть на Соловках ставив вистави. Коли не те, що жити, дихати спокійно не міг, але все одно продовжував займатися театром. Це було водночас і протестом проти системи, і ковтком повітря.

Говорити про те, що мистецтво зараз не на часі, це неправильно. Якби це було не на часі, то люди, мабуть, не приходили б до театрів, філармонії, не дивилися б кіно. У цей важкий час театр може підіймати дух та настрій, може давати відповіді на якісь складні питання, або ставити їх. Тобто це все речі, які складно осягнути, але які водночас дуже важливі», — додає директор.


Ця стаття була підготовлена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України». Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Музика
Від The Maneken до sucilna_nevdacha.exe: як звучить Донеччина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
24 години тому
Новини
«Це, мабуть, єдиний випадок у світі, коли танцпол — safe place». Як Some People відновлює культурне життя у Харкові під обстрілами?
Жданович Дарина Жданович Дарина
22 Травня, 2024
Анонси
Гід сценами фестивалю V`YAVA Єднання: плейлісти усіх локацій
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
22 Травня, 2024