“Сучукршось”. The Maunt про улюблені українські фільми, книги та музику

20 листопада в київському клубі Atlas пройде великий сольний концерт групи The Maunt. Це група, яка грає альтернативний рок, фронтменом якої є Алекс Форст. Це буде перший сольний концерт групи в Києві за останні 4 роки. The Maunt презентують свій останній альбом False Restraints.

Напередодні концерту ми попросили Алекса Форста взяти участь в нашій рубриці «Сучукршось» і розповісти, що він любить з української літератури, кіно і музики.

Придбати квитки на концерт The Maunt 20 листопада в Києві

Кіно

На жаль, не можу сказати, що дивився багато з українського кіно. Я радий, що останнім часом виходить все більше українських фільмів, і ринок оживає, але знімається все одно занадто мало, і я рідко бачу в цьому списку тематично і жанрово цікаве для себе. Критикувати українське кіно я не буду. Я не бачив те, що мені не подобається, так як взагалі рідко дивлюся кіно, в якому не впевнений.

Чесно кажучи, свого часу я був причетний до створення українського фільму якогось абсурдного жанру, близького до мюзиклу. Працював тиждень як перекладач і помічник запрошеного британського актора. Досить масштабний проект. І все ж, чесно, при значному професіоналізмі багатьох людей в команді, зі сторони також дуже явно видно всі проблеми, які стримують наше кіно в розвитку.

Менш із тим, із того, що бачив, зазначу безумовну класику Параджанова «Тіні забутих предків» – на жаль, кіно такого масштабу, глибини не тільки у нас вже не знімають, але й загалом у світі рідко. Цей фільм – прекрасний медіум для зв’язку з минулим.

Також дуже сподобався фільм «Поводир» Олеся Саніна. По-перше, у фільмі все гармонійно – історія, режисерська, операторська та акторська роботи. Також мені в цілому цікава епоха, показана у фільмі – дух часу, атмосфера, що панувала тоді, цінності, ідеологія через призму долі людей і їхнього ставлення одне до одного. Історичний період з 1914 року по тридцяті в цілому ілюструє як Україна могла бути зовсім іншою державою, зі своєю глибокою ідентичністю, культурою, і як все це по-варварськи і прямолінійно було зруйновано. Як сильно ця нехитра жорстокість і дурість вплинула на покоління, і досі впливає на хід історії й життя людей.

Також зазначу документальні проекти об’єднання Вавілон 13.

Література

Із сучасної української літератури мене свого часу вразив Любко Дереш. Був період, 2009-2010 роки, коли я прочитав майже все, що було доступно з його книг на той момент. Мені дуже подобалися його історії, хід його думки, фантазія, побутові сюжети, що переходять у сюр. З тих пір, на жаль, не читав більше нічого з нових творів, але мені здається, це важливе ім’я в українському літературному ландшафті.

Мені дуже подобається поезія Ігоря Римарука. Завжди під рукою його збірник «Три потоки місячного світла». Його творчість досить складна, її дуже важко декодувати, але мені подобається образність і емоційність його мови, ці вірші дуже резонують зі мною. Складність його поезії дуже гармонійна і вона гарно розкриває багатство української мови. У ній закладено культурний код, який поза часом.

В процесі роботи над альбомом False Restraints я відкрив для себе багато українських поетів-футуристів. З усіх зазначив для себе Олексу Слісаренко. В заключному треку з альбому я навіть використував фрагмент з його поеми «Царівна останнього» (увійшла до збірки обраної лірики «Байда» періоду 1911-1927 рр.). На жаль, у Олекси дуже схожа доля з його сучасниками, він був підданий репресіям і розстріляний у 1937-му.

Музыка

Мій інтерес до української музики починався з рок-сцени, того, що було актуально в 2002-2005-х роках: Кому Вниз, Ірена Карпа, Крихітка Цахес, Плач Єремії, Океан Ельзи, Бумбокс.

Більшість гуртів так і залишилися у тому ж часі, де я їх і зустрів. Але, чесно, мені рідко зустрічаються сучасні українські гурти, які я б зміг слухати, вивчати, ходити на концерти з таким самим ентузіазмом. Напевно, взагалі відношення до музики трохи змінилося. Перші альбоми Океанів і перші два Бумбоксу досі відгукуються ностальгією, і, думаю, для української музики назавжди залишаться класикою.

Мені дуже подобався Скрябін періоду 1992-1999 років. Досі вважаю, що мало хто пише такі ж круті українські тексти, як Кузьма. Дуже самобутній артист.

Також я багато переслухав українського джазу, так як свого часу працював на лейблі, який, як мені здається, був головним видавцем українського джазу початку 2000-х – зазначу, наприклад, проект Схід-Сайд.

Зі сучасного мені складно виділити когось. Кожен чіпляє чимось потроху. Я досі фанат важкої музики – тут у нас є Jinjer. З електронних проектів – Cepasa, Ptakh_Jung, Refinders, вагоновожатые, Monoconda, Wavewalkrs. Мені дуже близька нуар-естетика Braii, нещодавно у них вийшов класний альбом Lovely Dark Things.

Нагадаємо, що раніше ми спілкувалися із гуртом ЦеШо, який розповів нам про своє ставлення до українського театру, кіно, музики та літератури.