«Сучукршось». The Maunt про улюблені українські фільми, книги та музику

20 листопада в київському клубі Atlas пройде великий сольний концерт групи The Maunt. Це група, яка грає альтернативний рок, фронтменом якої є Алекс Форст. Це буде перший сольний концерт групи в Києві за останні 4 роки. The Maunt презентують свій останній альбом False Restraints.

Напередодні концерту ми попросили Алекса Форста взяти участь в нашій рубриці «Сучукршось» і розповісти, що він любить з української літератури, кіно і музики.


Придбати квитки на концерт The Maunt 20 листопада в Києві


Кіно

На жаль, не можу сказати, що дивився багато з українського кіно. Я радий, що останнім часом виходить все більше українських фільмів, і ринок оживає, але знімається все одно занадто мало, і я рідко бачу в цьому списку тематично і жанрово цікаве для себе. Критикувати українське кіно я не буду. Я не бачив те, що мені не подобається, так як взагалі рідко дивлюся кіно, в якому не впевнений.

Чесно кажучи, свого часу я був причетний до створення українського фільму якогось абсурдного жанру, близького до мюзиклу. Працював тиждень як перекладач і помічник запрошеного британського актора. Досить масштабний проект. І все ж, чесно, при значному професіоналізмі багатьох людей в команді, зі сторони також дуже явно видно всі проблеми, які стримують наше кіно в розвитку.

Менш із тим, із того, що бачив, зазначу безумовну класику Параджанова «Тіні забутих предків» – на жаль, кіно такого масштабу, глибини не тільки у нас вже не знімають, але й загалом у світі рідко. Цей фільм – прекрасний медіум для зв’язку з минулим.

Також дуже сподобався фільм «Поводир» Олеся Саніна. По-перше, у фільмі все гармонійно – історія, режисерська, операторська та акторська роботи. Також мені в цілому цікава епоха, показана у фільмі – дух часу, атмосфера, що панувала тоді, цінності, ідеологія через призму долі людей і їхнього ставлення одне до одного. Історичний період з 1914 року по тридцяті в цілому ілюструє як Україна могла бути зовсім іншою державою, зі своєю глибокою ідентичністю, культурою, і як все це по-варварськи і прямолінійно було зруйновано. Як сильно ця нехитра жорстокість і дурість вплинула на покоління, і досі впливає на хід історії й життя людей.

Також зазначу документальні проекти об’єднання Вавілон 13.

Література

Із сучасної української літератури мене свого часу вразив Любко Дереш. Був період, 2009-2010 роки, коли я прочитав майже все, що було доступно з його книг на той момент. Мені дуже подобалися його історії, хід його думки, фантазія, побутові сюжети, що переходять у сюр. З тих пір, на жаль, не читав більше нічого з нових творів, але мені здається, це важливе ім’я в українському літературному ландшафті.

Мені дуже подобається поезія Ігоря Римарука. Завжди під рукою його збірник «Три потоки місячного світла». Його творчість досить складна, її дуже важко декодувати, але мені подобається образність і емоційність його мови, ці вірші дуже резонують зі мною. Складність його поезії дуже гармонійна і вона гарно розкриває багатство української мови. У ній закладено культурний код, який поза часом.

В процесі роботи над альбомом False Restraints я відкрив для себе багато українських поетів-футуристів. З усіх зазначив для себе Олексу Слісаренко. В заключному треку з альбому я навіть використував фрагмент з його поеми «Царівна останнього» (увійшла до збірки обраної лірики «Байда» періоду 1911-1927 рр.). На жаль, у Олекси дуже схожа доля з його сучасниками, він був підданий репресіям і розстріляний у 1937-му.

Музыка

Мій інтерес до української музики починався з рок-сцени, того, що було актуально в 2002-2005-х роках: Кому Вниз, Ірена Карпа, Крихітка Цахес, Плач Єремії, Океан Ельзи, Бумбокс.

Більшість гуртів так і залишилися у тому ж часі, де я їх і зустрів. Але, чесно, мені рідко зустрічаються сучасні українські гурти, які я б зміг слухати, вивчати, ходити на концерти з таким самим ентузіазмом. Напевно, взагалі відношення до музики трохи змінилося. Перші альбоми Океанів і перші два Бумбоксу досі відгукуються ностальгією, і, думаю, для української музики назавжди залишаться класикою.

Мені дуже подобався Скрябін періоду 1992-1999 років. Досі вважаю, що мало хто пише такі ж круті українські тексти, як Кузьма. Дуже самобутній артист.

Також я багато переслухав українського джазу, так як свого часу працював на лейблі, який, як мені здається, був головним видавцем українського джазу початку 2000-х – зазначу, наприклад, проект Схід-Сайд.

Зі сучасного мені складно виділити когось. Кожен чіпляє чимось потроху. Я досі фанат важкої музики – тут у нас є Jinjer. З електронних проектів — Cepasa, Ptakh_Jung, Refinders, вагоновожатые, Monoconda, Wavewalkrs. Мені дуже близька нуар-естетика Braii, нещодавно у них вийшов класний альбом Lovely Dark Things.

Нагадаємо, що раніше ми спілкувалися із гуртом ЦеШо, який розповів нам про своє ставлення до українського театру, кіно, музики та літератури.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.