Як сумські «орнамтики» мандрують світом і збирають кошти на ЗСУ? Інтерв’ю з художницею Світланою Качуровською

Війна не може не впливати на мистецтво, наголошує сумська художниця Світлана Качуровська. За час вторгнення вона створила персонажів ілюстративної графіки «орнамтики». Серед них символи міста та країни, українські військові та казкові персонажі. Художниця прагне, аби її картини додавали сімейного затишку та створювали відчуття дому.

Журналістка Дарина Жданович дізналася про художницю від колег з локального медіа «Цукр». Раніше Світлана працювала над обкладинками до друкованого журналу видання. Її учні намалювали улюблені місця, асоціації й мрії про Суми, які потім розмістили на обкладинки.

Медіа хотіло запропонувати читачам бачення міста без стереотипів про Суми: «Шукали для читачів нагадування, що місто можна любити просто так». Тоді спало на думку розмістити на обкладинках дитячі малюнки, бо їхнє мислення «не затерте упередженнями, воно чисте й мрійливе».

Як сумська художниця підтримує військових та переселенців, як виникла ідея ілюстративної графіки «орнамтики», що тепер мандрує світом та чи цікавляться сумчани регіоном — читайте в розмові Дарини Жданович та Світлани Качуровської.

Цей текст створений в межах проєкту «Стійкість місцевої культури», у якому ми розповідаємо про те, як розвивається та відновлюється культура в регіонах, які знаходяться на лінії зіткнення або ж були деокуповані. Це історії про митців та культурних діячів, які попри війну плекають культуру своїх рідних місць, а також допомагають Україні у спротиві Росії. 

Про початок діяльності, ілюстрації та власний стиль

Світлана Качуровська — художниця, письменниця, ілюстраторка дитячих книг та власниця артстудії у Сумах. Малювати вона почала ще з дитинства: 

«Коли мені було 4 роки я вперше взяла ручку створила за допомогою неї якісь лінії. Тоді зрозуміла, що так на папері можна втілювати будь-які фантазії». 

Світлана не мала змоги навчатися у художній школі, тож опановувала все сама: з книг, допомоги друзів та практики. Однак батьки були проти, бо це «непрестижно та бідно». Так вона здобула дві освіти: юридичну та економічну. За фахом Качуровська не працювала, а продовжила малювати: «Якщо ти цим живеш, то будеш робити, попри те, чи є в тебе освіта, чи нема».

Перші свої картини Світлана продавала через OLX. Вона розповідає, що вже близько 17 років підтримує зв’язок з першим покупцем: «У нас вже є традиція, що на мій день народження він купує у мене картину для своїх друзів чи рідних». Потім художниця організувала свій перший майстер-клас, а далі — виставку. Там вона познайомилася з місцевою журналісткою Оксаною Кириленко, з якою потім створили власну програму на одному з локальних телеканалів. В ефірах Світлана навчала глядачів створювати картини та показувала різні техніки малювання.

Художниця наголошує, що їй складно створювати картини в одному стилі: «Я б не витримала цього». Серія робіт «Спанчоси» вони в одному стилі, «засинайлики» — в другому, «світайлики» — в третьому. «Орнамтики» — це цифрові ілюстрації взагалі. Також Світлана зазначає, що почала більше додавати українських мотивів у своїх роботах.

Близько 10 років тому Світлана відкрила власну студію, де проводить майстер-класи для дітей та дорослих. Згодом вирішила, що хотіла б спробувати себе як ілюстраторка: «Якось ввечері я подумала, що мені варто податися як ілюстраторці, скільки можна». Однак подаватися нікуди не довелося, невдовзі їй надійшла пропозиція від сумської письменниці Анни Коршунової. Так вона створила перші ілюстрації до книжки «Казкове місто Суми».

Відтоді вийшло 14 книжок, які проілюструвала Світлана, спільно з Анною Коршуновою та її власні. Також минулого року Качуровська закінчила письменницьку академію та підписала контракт із видавництвом, яке буде друкувати її новели.

Про початок вторгнення та створення «орнамтиків»

Світлана мешкає у будинку біля сумського кадетського корпусу, де з перших днів війни велися вуличні бої.

«Коли ми підіймалися до батьків, які живуть поруч, під вікнами почали стріляти російські танки. Потім росіяни почали атакувати кадетський корпус, що прям поруч. Я досі пам’ятаю те полум’я, яке страшне горіло. І цей запах пороху. Так ми застряли на два тижні в підвалі», — говорить художниця.

Світлана розповідає, що у перші дні вторгнення навіть не думала про роботу та картини: «Всі мої думки з’їла війна. Ми майже не спали. Я навіть не могла почитати книжку». Потім художниця разом з родиною евакуювалася до Вінниці. Там народилися персонажі ілюстративної графіки «орнамтики». Серед них є символи Сум, як, наприклад, «альтанка». А ще дехто з цих героїв має свою історію і намальований зі справжніх людей — знайомих Світлани, які «наближають перемогу».

Ці герої перемістилися на листівки, на постери, футболки, чашки. Художниця відправляє їх у різні куточки світу: Францію, Польщу, Німеччину, Словаччини, США та інші. Частину коштів від продажу листівок Світлана перераховує на підтримку ЗСУ.

У Вінниці вона була близько місяця: «Додому хотілося, як ніколи раніше». Коли поверталася назад до Сум, дарувала військовим листівки з новоствореними персонажами на блокпостах.

Благодійність та нові проєкти

Під час вторгнення Світлана організовує різні благодійні аукціони, кошти з продажу картин перераховує на потреби війська чи сумчанам на відновлення житла, яке постраждало від російських атак. Також вона співпрацює з місцевою кав’ярнею Just Cava: «Там продаються маршмелоу каченята, які кладуться на каву або чай. Також десерти з “орнамтиками” та інші сувеніри. Усі вилучені кошти йдуть на ЗСУ».

Рік тому Світлана реалізувала власний проєкт на підтримку українських біженців за кошти від Інституту ім. Ґете: «Це українські куточки в 14 країнах світу, люди могли там подивитися на картини, а також безплатно взяти собі листівку чи футболку з елементами моїх робіт». Також нещодавно вона відвідала палац короля Яна III У Варшаві, де провела благодійний майстер-клас з живопису для українців.

Наразі Світлана працює над новою виставкою з півоніями: «Це великі інтер’єрні картини в одному стилі, більш-менш одній колірній гамі». Художниця пригадує, як у Вінниці в однокімнатній квартирі доводилося проживати одразу декільком родинам: «Хотілося домашнього затишку, як ніколи. Сьогодні тихо, а завтра може пролетіти ракета, але хочеться продовжувати жити, прикрашати свій будинок та створювати затишну атмосферу в ньому». 

Світлана зазначає, що у місті все більше почало з’являтися артпросторів: «10 років тому я була з перших, хто відкривав мистецькі студії, а зараз їх дуже багато». Також вона вважає, що сумчани почали більше цікавитися історією міста та регіону.

«Місто продовжує жити пропри все, що відбувається. Люди продовжують сміятися, творити, танцювати, бо життя не повернеш, потім вже ніхто не зможе цього надолужити», — наголошує художниця.

«Хочеться створювати щось нове ще більше, ніж раніше. Звичайно, що ти можеш бути виснажений від цих безсонних ночей, коли літають «шахеди» та ракети, але все одно дістаєш мольберт, створюєш нових «орнаментиків», друкуєш листівки, футболки та готуєшся до виставок і нових проєктів», — каже Світлана.

---

Ця публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

---

Читайте також: «Робити концерти без благодійної основи — це моветон». Юрій Казарян про те, як White Ward допомагає ЗСУ та музичне середовище Одеси