Пісня за піснею: Ziferblat про альбом «Меланхолія»

6 травня гурт Ziferblat представив свій новий альбом Меланхолія. Нова платівка — про людину, яка поступово звикає до нової тривожної реальності із відчуттям невідворотності подій.

«Натхненням для альбому стали фільм “Меланхолія” та інші кіно- й музичні твори зі схожою тематикою. Багато образів народилися з буденних, емоційно нейтральних, але по суті трагічних речей: того, що відбувалося з нами або було побачене в мистецтві», — зазначає гурт Ziferblat.

Ziferblat розпочали запис перших демо одразу після завершення роботи над альбомом Перетворення. Cпочатку майбутній реліз мав іншу концепцію — історію хвороби літньої людини з деменцією, присвячену бабусі Дані та Валентина (Даниїл та Валентин Лещинські, співзасновники гурту Ziferblat, — прим. ред.). Але згодом від цієї ідеї відмовилися.

Частина треків змінила свої історії. Спеціально для рубрики «Пісня за піснею» Валентин Лещинський, співзасновник, композитор та гітарист Ziferblat, розповідає про кожну пісню в альбомі.

Насолоджуйтесь, поки все не закінчилось

Так, перша пісня — це наше інтро. Вона слугує своєрідною підводкою до альбому. В принципі, на цій самій музичній темі альбом і завершується. Не скажу, що він прямо концептуальний, але такий хід допомагає створити певну атмосферу з самого початку і провести слухача до фіналу.

Ромео і Джульєтта

Далі одразу Ромео і Джульєтта — найсвіжіший трек, який ми написали буквально кілька місяців тому. Він доволі роковий за настроєм: хотілося одразу задати альбому більш агресивний тон і не занурювати слухача з перших хвилин у ту меланхолію, яка більше з’являється вже в другій частині. Ця пісня не несе якогось глибокого сенсу — вона про онлайн-спілкування і його раптове обривання. Напевно, це найпростіша пісня в альбомі і з погляду тексту, і мотивом.

Практика

Далі Практика. Це теж одна з найсвіжіших пісень, ми написали її восени 2025 року. Вона про любов, можливо, першу, про перший сексуальний досвід і ту невпевненість, яка з цим пов’язана. Не скажу, що це пісня про щось більше.

Mio Ragazzo

Mio Ragazzo — старіший трек, він існує ще з 2022 року, написаний Данею. Але так склалося, що його сенс зараз звучить навіть більш актуально. Це історія про відстань між людьми, які опинилися в різних місцях, і про їхнє спілкування — іноді лише в думках. Там є рядок «полюби нові міста, полюби нових людей» — і це якраз про звикання до нових обставин. Загалом це пісня про розлуку і вимушене покидання дому.

Душа

Душа — це колаборація із Софією Пилипенко (Promsonya). Пісня була написана ще у 2022 році, ще до нашого знайомства. Згодом ми зрозуміли, що в її концепції дуже потрібен жіночий голос — інший погляд на таке складне поняття, як душа людини. Ми запропонували Софії долучитися, і, як на мене, вона чудово впоралася.

До речі, її куплет довгий час існував у вигляді демо, записаного ще у 2023 році, і лише зараз ми доробили його студійно. Загалом, окрім Софіїної частини, пісню написав Даня.

FutureLove

FutureLove — відносно нова пісня. Вона про роздуми щодо того, як змінюються стосунки між людьми: у підходах, у патернах, у самій романтиці. Але це не критика — радше спокійна констатація змін. Як там і звучить:

«Я констатую, я вас не лякаю».

Двоє щасливих (Сомнамбула)

Двоє щасливих — один із найстаріших треків альбому. Я написав музику ще у 2019 році, але тоді там були зовсім інші, доволі дивні слова. Тому Даня повністю переписав текст. У мене це було щось на кшталт історії з Полом Маккартні, який замість «Yesterday» спочатку співав «Scrambled eggs» — у мене теж були якісь випадкові імена в приспіві, типу «Міша, Маша».

Зараз же це, як на мене, одна з найконцептуальніших пісень альбому. Вона побудована як сеанс гіпнозу — або навіть щось схоже на екзорцизм, але для спілкування з померлими. Там є сюжет, кілька персонажів: працівник компанії, клієнт і той, з ким відбувається контакт. Фактично, це спроба зробити маленьку музичну п’єсу.

Ракети

Ракети — теж не нова пісня. Починалося все з того, що ми писали риф на замовлення одному хлопцю, але в результаті залишили його собі й зробили повноцінний трек. Тема тут доволі очевидна: про людину, яка не знає, чи переживе цю ніч. І про те, як звичайні плани на завтра раптом можуть втратити будь-який сенс. Такі трохи тривожні роздуми — але в притаманній Дані манері. Хоча, можливо, ця пісня більше моя, бо вся гармонія написана мною.

Так з’явилась пісня

Це теж не новий трек, здається, ще з 2022 року. Повністю написаний Данею. Ми трохи підкоригували текст, тому що спочатку він був значно жорсткішим і більш критичним.

У пісні є доволі різкий погляд на деякі хіти, які з’явилися після початку повномасштабного вторгнення, і загалом на ситуацію, в якій опинилися музиканти. На те, чому вони почали робити певні речі, змінювати стиль, писати «на замовлення» — умовно кажучи, були одними до 2022-го, а стали зовсім іншими.

Це історія про компроміси заради певних цілей, але водночас — про внутрішній стан і переживання того періоду. Тут багато сенсів: вони змішані з неприйняттям кон’юнктури, але подані вже більш м’яко, ніж у першій версії, де навіть були прямі згадки конкретних артистів і пісень.

Ти такий один

Тут насправді немає якогось додаткового підтексту. Я написав цю пісню, здається, у 2023 році, і ми залишили її майже без змін — такою, якою вона й народилася. Це просто любовна пісня, заснована на особистому досвіді.

Меланхолія

Меланхолія — пісня, яку я написав уже у 2025 році спеціально для цього альбому. Вона з’явилася після перегляду фільму «Меланхолія» Ларса фон Трієра, але це не переказ сюжету — радше відчуття, яке залишилося після нього. Це, в першу чергу, діалог із самим собою: зі своїм внутрішнім станом, із цим постійним відчуттям напівсну, сомнамбулізму, про який Даня співає в Двох щасливих.

Такий стан, ніби ти постійно чогось чекаєш — когось чи чогось — і готуєшся до зустрічі. У фільмі це зіткнення з планетою, яка зрештою знищує Землю. У пісні, звісно, не про це буквально, моєю піснею можливо не знищити Землю, але цей стан підкрадається до тебе таким вальсовим ритмом, як планета.

Місто

Це пісня про очевидне, про початок повномасштабного вторгнення. Про момент, коли прокидається твоє рідне місто — і разом із цим приходить усвідомлення невідворотності катастрофи. Тут усе доволі прямо описано в тексті, без додаткових метафор.

Божеволію

Божеволію я написав у 2022 році, одразу після виходу пісні Земля. Вона, можливо, звучить просто і навіть трохи банально, але нам хотілося розбавити альбом просто внутрішнім станом людини.

Весна

І фінальний трек — Весна. Це одна з найсумніших пісень альбому, і мені, чесно кажучи, досі важко про неї говорити. Вона теж не нова — їй уже близько чотирьох років, і написана вона була ще до повномасштабного вторгнення. Але з часом її сенс ніби сам наклався на нову реальність.

Спочатку це була історія про перехід — як зміна пори року, як вихід з одного стану в інший. Зараз же багато хто сприйматиме її як очікування людини з фронту. Для мене вона перегукується з До побачення, мій яр з альбому Перетворення — є в них щось спільне за настроєм, але Весна складніша, важча композиційно.

Ми не планували її включати в альбом, але зрештою записали та вирішили залишити і я дуже радий цьому. Це одна з моїх улюблених пісень. Вона про тиху надію: коли ти ніби й не віриш, що щось зміниться, але десь всередині відчуваєш, що це обов’язково станеться.

Мені здається, зараз у тому вигляді, в якому вона є, ця пісня може відгукнутися багатьом людям — тим, хто чекає своїх рідних: чоловіків, дружин, батьків, дітей. Це була спроба зробити більш серйозну, глибоку рефлексію — і я дуже сподіваюся, що нам вдалося.

---

Читайте також: Пісня за піснею: пропаща сила про альбом «панорама»